Так тихо,коли ти йдеш по вулиці ранком,
Ти йдеш сама з собою,милуєшся світанком,
А вдень,немов на стадіоні,шумно...
І на серці твоєму стає так сумно.
Бо ти розумієш,які люди насправді,
Не поважають старших,ну і себе також...
Їх оспівано не в одній баладі,
Вони зробили,навколо себе,безліч огорож,
Ставлять себе найвище всіх у світі,
Подивишся збоку так гірко і жаль
Батьків їх,які вчили на світі жити
Як розуміти,поважати й читати скрижаль,
Людей які навколо цінити й любити...
Але насправді їм це не потрібно,
Вони диктуюсь собі правила самі,
Дорожча за батьків монета срібна,
Не схаменуться,самі опиняться в ярмі...
21-е столiття
© Copyright: Тосик Норсик, 2014
Свидетельство о публикации №114042010454
Свидетельство о публикации №114042010454
Рецензии