Сьогоднi це не я

Сьогодні це не я, це не моє життя,
не мої дії, не моє мовчання,
чомусь здається, що усе сміття,
всі мої мрії - марні сподівання.

Що я роблю? Чого я прагну?
Тікаю я, чи може навпаки?
І ким через сімнадцять днів я стану?
А поки, дайте ліків від нудьги.

Від мене не буде дарунків,
бо в відповідь не хочу їх сама.
Мені потрібен тільки глухий стукіт,
він допоможе більше, ніж будь-хто із вас.

Мені потрібні голоси,
не ті, що голосно горлають,
мені потрібні ті німі,
які свій час вершинами не гають.

Мені потрібен чийсь кивок,
щоб я змогла себе спіймати,
бо я тікаю від думок,
а їм набридло шкандибати.

І що ж робити, коли сил немає,
руки опустились, а ноги ще ідуть,
переможних прапорів ще ніхто не підіймає,
і чи знайдуться ті, що не впадуть?

І що ж тепер, коли з усіх боків війна,
злі погляди, ненависть, злоба,
а я продовжую повторювати, що чуже життя,
мене заповнило, хоч вирватися була гарна спроба.

А я продовжую кричати,
хоч вибору здається і нема,
хотіла так багато всім сказати,
але, сьогодні це не я.