Моя чар вна Л на

Ліна Костенко-найсвітліша душа українського народу. Жінка,яка віддзеркалює щиру невід'ємність лірики до української поезії.Вона не пише,-наче метелик торкається сторінок чорнилами,які народжують вічну пам'ять,нескінченне кохання та безтурботне щастя.Навіть в описаннях війни та вбивств у її творах можна побачити,а краще -відчути той промінь людської теплоти,який дається богом кожному при народженні.Людяність живе у всіх.Питання лише в її відсотках та вмінні розумно використовувати всі її переваги.
Як правило,всі герої творів чарівної поетеси запам'ятовуються своїми безперечно цікавими характерами.Так,героїв інших письменників можна безумовно відзначити,але в її є те,що буквально штовхає в обійми думок про життя,почуття та їх цінність.
Поезія Ліни -це півтона емоційних кольорів;здогадки,про які завмирають питаннями в нашіх серцях.Відповіді стають потім ледь відчутним сціленням від болю минулого.
Коли мені погано та небо стає чорним,навіть,якщо на вулиці відверта весна,-я завжди читаю її поезію.Легшає.Буває так,що від страждань зовсім тяжко,тоді приходить час незрівнянній поемі "Маруся Чурай".Кожне слово-це наче магічна мелодія щирості людських почуттів.Завжди надихає на продовження шляху.У рисах Марусі я знаходжу себе.Її вибір-це любов.Навіть у подорожах світом вона шукала саме її-не фізичної насолоди,а божественного порятунку,який таким сміливим струмочком пульсує в нашіх серцях.Її кохання-її сила.А її сила-це моя безмежність віри в можливість досконалості нас.
Коли ж я приймаю важливі рішення,то незмінно повертаюсь до вірша про долі.В ньому є та гармонія,яку можна відчути хіба від доторку грайливого вітру.Рішення-це наші друзі та вороги одночасно.Нам постійно всесвіт пропонує шляхи,і ми подеколи йдемо навіть ними,але не виключені помилки.І це чудово,що ми здатні аналізувати.Деколи потрібно просто прийняти свою долю такою,якою ми б могли прийняти хіба що рідну матір. Смирення частіше і з'являється тією силою,яку ми шукаємо поміж виріїв побажань.
Найголовніша цінність присутності Ліни Костенко в українській поезї полягає в тому,що всі її твори дихають надіями та рятують вірою,спонукають на пошуки справжнього кохання.
Я з сонячною посмішкою відкриваю її збірки,та з непохитною твердістю закриваю,знаючи,що обов'язково до них повернусь.Як можна не повернутися до надрукованого сцілення,яке щодня бачиш на поличках?Адже життя-це не просто складна річ,яка обрамлена в роки,це щоденні самовдосконалення та самолікування.Ось тут останнє не зашкодить здоров'ю,адже воно,лікування,-літературне,тому найвірніше,якщо не найсвятіше.


P.S. решила поделиться кусочком моих не стихотворных мыслей.Не создаю свой аккаунт на прозе.ру,потому что как по мне пока что это не особо целесообразное творчество.На ваш суд)