Вона п шла в Рай, пам ятай!

Ти пробач мене, що зачіпаю.
Спогадом цим знов, твою ще свіжу рану.
Розумію, права я на це не маю.
Та думки мої ведуть мене в оману.

Найстрашніша в світі, кажуть, то є зрада.
Рідних, коханого, друга...
На його сорочці, чужа губна помада.
Або як ще кажуть, в житті чорна смуга.

Найстрашніше кажуть, коли покидають.
За щось, або без пояснень просто ідуть.
З думками один на один залишають.
З надією в серці, що можливо прийдуть.

Кажуть найстрашніше, самотність відчути.
Коли нема кому розповісти, як тобі важко.
Коли нема кому, душі твій крик почути.
В собі тримати, кажуть дуже тяжко.


Говорять всього дуже багато!
І в чомусь є своя правда.
Та в кожного з нас є свої грати.
Бо в кожного своя кривда.

Та я знаю одне лиш, правдиве й болюче.
Коли без попередження забирають.
Залишаючи лиш спогад колючий.
Як рідні в небеса тебе покидають!

Та пройде час, ти витримаєш, я в це щиро вірю.
Тобі матусю нагадає просто вранішня роса.
І ти нарешті, посміхнеся щиро.
Адже нажаль так буває, рідних обіймають небеса.

(с)Присвячено моєму другу, який нещодавно втратив маму...

01:55
17.04.2014