***

за мотивами "Міст Мірабо" Гійома Аполлінера

Міст Мірабо вмивають Сени хвилі
І дні мого кохання легкокрилі,
Втім пам’ятаю я, що радість так зрадлива,
Що горе обітне їй легкі крила.

Годинник б’є, вітаючись із ніччю,
Котра мине. Я дню дивлюсь в обличчя.

Ми стоїмо з тобой рука в руці.
Міст наших рук і очі дивні ці
Веселку простягають над рікою,
Яка не знає від людей спокою.

Годинник б’є, вітаючись із ніччю,
Яка мине. Я дню дивлюсь в обличчя.

Любов іде від нас, як хвилі Сени,
Біль, відчай, злість в мені звучать рефреном.
Хвилини та години неквапливі…
І паростки надії  несміливі!

Годинник б’є, вітаючись із ніччю,
Яка мине. Нового дня обличчя.

Минають години, тижні, роки...
Вже більше мені не простягнеш руки.
Кохання не верне знову сюди –
Гукай-не гукай, ходи-не ходи.

Годинник б’є, вітаючись із ніччю,
Яка минула. День. Нові обличчя…


До мОсту прикутим стою рабом:
У кожного з нас СВІЙ Мірабо…