Дмитро Креминь. На слиянии рифмы и прозы...

На слиянии рифмы и прозы
пролетят наши юные грозы.

Но опять простаки-виртуозы
канифолью ласкают смычки.
Музыканты,
провидцы, пророки,
заколдуйте меня от беды,
как умели
                в матросской слободке
наши прадеды, наши деды.
Я лечу, как весенняя птица,
и душа отошла от зимы...

Брат мой, милый скрипач, что стыдиться?
В руки скрипочку, скрипку возьми.
И тебя, что милей всех и краше,
пригласить мне на танец позволь.

Как летит эта музыка, как же
золотая звучит канифоль!
Смолкнет птица в уснувшем гнездовье,
вспыхнут звёзды в прохладной дали...
Станут ласковей волны на взморье,
и затихнут в порту корабли.
Так играй – негасимо и зыбко,
пой негромкую песню добру.

...Я хотел бы, чтоб дедова скрипка
Мне играла, когда я умру.

Перевод с украинского


Дмитро Кремiнь

* * *

На границі поезії й прози
Пролетять наші юні роки.

Але знов слобідські віртуози
каніфоллю власкавлять смички.
Музиканти,
пророки й провидці,
зачаруйте мене від біди,
як давно,
                ще в матроській слобідці,
наші прадіди, наші діди.
У веснянім томлінні скипаю,
і душа відійшла від зими...

Не соромся, мій брате скрипалю,
в руки скрипочку, скрипку візьми.
Ти, яскине, лелітко, княгине,
запросити до танцю дозволь...

Як ця музика, господи, лине,
як звучить золота каніфоль!
Мовкне птах на вечірнім пагіллі.
Мовкне птах у вечірнім гіллі.
І в лимані власкавлені хвилі.
І в порту голубі кораблі.
Ти, музико, все грай і надійся:
нам ще жити, і жити добру...

Я хотів би, щоб скрипка дідівська
мені грала, коли я помру.