Дмитро Креминь. Скифское золото

А где же скифов золото?
В земле
течение золотоносных вод разлито?
Неужто навсегда, пропав во мгле,
ушли в безвестность ольвиополиты?
Где свет пластин, поблекших взаперти,
где пекторали златоцветный парус?
Иль штормы их забрали на пути,
который морякам открыл Гипанис?
Где войско скифов?
Средь каких полей
их семя перетлело до крупицы?
Неужто поглотили их коней
лихих столетий кованные птицы?..
Где чудо-кузнецы?
Где корабли?
В ярме веков душа моя и выя.
Беспамятство, разор родной земли -
от Дария до тёмных орд Батыя.
Распаханный, распаханный курган...
За пекторалью возвращаюсь вновь я.
Неужто здесь посеял ураган
бессилье, безызвестность и безмолвье?
Жизнь - как в железной клетке... Степь горчит,
трава сухая стелется белёсо,
и вся моя история стоит
передо мною, точно знак вопроса.
Где Скифия?
А говорят: была.
Где золото?
В космической прорухе.
Под сердце золотая бьёт стрела.
Звенит серёжка золотая в ухе...

Перевод с украинского


Дмитро Кремiнь

* * *

А де ж те скіфське золото? В землі
справдешня золота ріка розлита
чи відвезли у безвість кораблі,
грузькі трієри ольвіополіта
просяяні пластини золоті
і пекторалі сонячну осяяність?
Чи їх забрали шторми на путі,
що мореплавцям дарував Гіпаніс?
А де ж ті скіфи-вої?
Де вони?
Чи їхнє сім'я звіяно до крихти?
Переловили їхні табуни
жахних століть залізнодзьобі грифи...
А де золотоносні ковалі?
В ярмі століть мої душа і вия.
Непам'ять і розор моїй землі
від Дарія до туменів Батия.
Розорений, розораний курган...
По пектораль сюди прийшов ізнов я,
чи захопив столітній ураган
безпам'ятства, безіменства, безмов'я?
Подарували нам залізну кліть,
не золоту - під вічним зодіаком.
І вся моя історія стоїть
одним суцільним запитальним знаком.
Де Скіфія?
А кажуть, що була.
Де золото?
В космічній потерусі
дзвенить при серці золота стріла,
дзвенить сережка золота у вусі...