При світлі нічних ліхтарів,
У сяйві розгублених мною днів,
Прозвучав останній акорд моїх слів,
що попелом щастя на устах твоїх тлів;
То був знетямлений крик до самої себе,
Інтервал в долі секунди... всі думи про тебе,
В руках наших з'єднаних віхою блукаючих снів,
Паросток зізнання зацвісти нарешті зумів;
Він втілення незримого духу земного тяжіння,
Блукань невідомих в пошуках віри у власне спасіння,
Струм спогадів пройшовся по кінчикам мого сумління,
Знайшовся у пам'яті слід від сімнадцятирічного творіння;
Мелодія тиші і досі лунає з окриленим рухом,
Завершиться все це, як завжди, шаленим тріумфом,
А далі лиш дотик до дійсних реалій щоденних,
І погляд крізь призму людей безіменних...
А згодом рішучість на кроки відверті,
Й листи непрочитані в старому конверті,
Слова недосказані, але, дійсно, безсмертні,
І дати у пам'яті нашій конкретні...
Тримай за руку...
© Copyright: Диана Шевченко, 2014
Свидетельство о публикации №114041109019
Свидетельство о публикации №114041109019
Рецензии
