Так болить мов безмежно крають, мою душу на дрібне шмаття,
І шматують її, роздирають, в щирих посмішках спалюють щастя.
Наче мріялось з небом в розмовах, майбуття в обіцянках хрестили,
Омиваєш в купелях тривоги, моя віра в глухому безсиллі.
Змалювала тобі себе кращу, слабке серце в долонях зігріла,
Вже можливо поразку відзначу,тиха доля в тобі загубилась.
Мій політ не витримують крила, це життя захопилось цинізмом.
Я в тобі свою творчість розлила, лиш шкодую, що трохи запізно.
Запiзно...
© Copyright: Татьяна Розпотнюк, 2014
Свидетельство о публикации №114041110576
Свидетельство о публикации №114041110576
Рецензии