ВСТАВАЙ, КРАЇНО!
Як впоратись, скажи, з тугою, мамо?
Як кривду подолати на землі?
Ріднесенька, що трапилося з нами?
Ні пісень, ні весілля на селі…
Похмурі ночі в сірі дні скотились…
Кривавий слід проліг через майдан…
Та де ж той розум, де ж козацька сила,
Де наш єдиний, мудрий отаман?
О, Господи, що коїться довкола –
Лягли сини скривавлені на сніг…
За що ж така судилась дітям доля?
Не від чужинців пали, від своїх…
Хто відповість, чи матір в чомусь винна?
Чи батько той, що сина не зберіг?
Невже навік крізь серце України
Ганебний рів гадюкою проліг?
Хіба не гріх кувати меч на брата
Та сіяти ворожість між людей?
Вставай, країно, годі сумувати,
Прийшла пора сідлати нам коней!
Корогви вражі зА що поважати?
Згадаймо, люди – батьківські хрести…
Ми в цій землі щоб сіяти, та жати,
Та прапор волі впевнено нести!
Вставай, страна!
© Copyright: Александр Птиченко, 2014
Свидетельство о публикации №114040908212
Свидетельство о публикации №114040908212
Рецензии