Ледь бiлого в напiвзамерзлiм серцi

Ледь білого в напівзамерзлім серці.
Та кров горобини, скинута додолу…
Роз’їдена, у мороці, трава.
А на гілках, що звилися від холоду,
чудь білого в розвихреному небі.
 
Я плекаю зими,
найшвидше завірюха-острах, 
та так, щоб не сховатися в НІДЕ.
Й не продихнути!
 
Щоб випалило все,
що йшлося поміж нами,
диханням завірюхи.
 
На зорі.
 
Щоб більше я не відчував,
як серце палить зрада…
 
Щоб птиця ця зіщулилася в горлі. 
Щоб колом в горло.

І не плекати більше!!!

…А чорним мороком в розмитому молозиві нічному,  дні щоб текли, 
рятуючи  від…

Божевілля без прожитку.


Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.