Руки втомились ловити журавля в небі.
Пригортаю до грудей синичку, все ж рідніша.
Пір’я лоскоче носа, стримуюсь, щоб не чихнути.
Зимуємо разом.
Як добре, що тобі не у вирій взимку,
що ти не тікаєш на південь з першим подихом холоду.
Від затишку п’янко, вчусь цінувати.
Дочекались весни. Не дай мені підняти голови,
побачити стрункий журавлиний клин,
збожеволіти від втрачених можливостей.
Та вони прилетіли і змусили згадати те,
чого не буде. Я б давно забула, та погляд
зрадницьки прямує до неба. І руки вже відпочили.
Я знову на лови, а ти чекай.
Буде осінь, і я повернусь.
а ти чекай
© Copyright: Даша Гранатовая, 2014
Свидетельство о публикации №114040508568
Свидетельство о публикации №114040508568
Рецензии