Давай помножимо...
Давай помножимо два серця, дві душі –
одержимо на двох – Любов!
У світ не відпускай мене самого більш,
тебе у нім я не знайду,
там лиш вогонь…
Та я не буду зупинятися,
шукати не перестану скрізь…
Самі себе в одній невільності женемо
в країну не здійснених мрій,
спустошуємо пам'ять нашу
до без надій…
Нехай, вони, лише мої –
сліпі бажання, мрії, сни…
Про те кричу, як я люблю тебе – одну!
Моя і не моя…
Коли мовчу, болять –
Душа і Серце за Любов безкраю…
Сам із собою б’юсь дарма,
питаю подумки:
«куди втікає знов Вона?..»
Та я біжу в ЇЇ полон – наздоганяю,
щоб бути вдвох життям одним –
одну тебе кохати!
І знов радію я, страждаю,
а от за що? Не знаю…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114040210863
Свидетельство о публикации №114040210863
Рецензии