Заблукав десь у травах сонях.
Біг собі манівцем по полю,
Сонце впало йому на скроні,
Заясніло, як ніжна доля.
Біг собі, та нога стомилась,
Зупинився у ситих травах,
Грива сонечком золотилась
У іскристих ясних загравах.
Повесні, наче скіф пророчий,
Проростає птахам на втіху,
Піднімає до сонця очі
І бринить золотавим сміхом!
***
© Copyright: Татьяна Шугар -Благодарна, 2014
Свидетельство о публикации №114040109732
Свидетельство о публикации №114040109732
Рецензии