В зневіру чорну опустила душу,
Зболіле серце загубила в сніг.
Шукаю воду у пустельній суші,
Ношу у грішнім серці чорний сміх.
І серед світу скіфом покаліченим
Блукаю,шкандибаю манівцем.
Душа витає Космосом засміченим,
В багно зловонне падає лицем.
І дика ніч висить, мов біль над світом,
А я не чую голосу дзвіниць.
Та доки ж будуть так гріхи боліти?
Невже довіку їх не відмолить?
***
© Copyright: Татьяна Шугар -Благодарна, 2014
Свидетельство о публикации №114040109716
Свидетельство о публикации №114040109716
Рецензии