Вистелюють дорогу спориші
В моє життя, що як просторе небо.
Духмяно мліють п;яні чебреці,
Мені для щастя небагато треба.
Лоскочуть душу смаглі колоски,
До сонця підіймаючи долоні
І гріє серце далечінню синь,
Мелодії вливаючи у скроні.
Мені для щастя треба небагато:
Хай землю пестять вранішні серпанки,
Хай довго ще живе рідненька мати
І сонце посміхається щоранку.
Патлаті верби в річці миють коси
Та сиплять роси бісером в траву.
І щиру пісню хай вітри розносять,
Впираючись лобами в далину.
А я любитиму, плекатиму це диво.
Відкривши душу, обійму весь світ.
І віку доживатиму щасливо.
В мені любов – це предків заповіт.
***
© Copyright: Татьяна Шугар -Благодарна, 2014
Свидетельство о публикации №114040109439
Свидетельство о публикации №114040109439
Рецензии