З дерев поіневілих синій пух
Зривається у низ, лоскоче щоку,
Лоскоче до сльози, тремтіння рук…
Не розтопчи його байдужість кроку!
Упав лише учора цей туман,
Немов птахів натомлених станиця,
То душі тих, кого забрав Афган:
Підносяться, не привчені юрмиться.
Їх пробирає зимно забуття –
Не те, що неможливо відшукати
І скласти плоть із куснів до пуття,
Яку порвало вибухом гранати.
Тому Петро і відчиняє рай
Для помних душ і застилає вії
Десантом із забутих – не зганяй,
Не залишай блукальців без надії!..
Бо їх вітри митарять по світах,
Поневіряють в сирітах без строку…
Хай тане іній парою в устах,
Щоб вознеслись до райського порогу.
Афганське вознес ння
© Copyright: Олег Дука, 2014
Свидетельство о публикации №114033105748
Свидетельство о публикации №114033105748
Рецензии
Сколько ж ещё нужно смертей на войнах, чтоб человечество наконец-то поняло всю их бессмысленность. Если бы все средства затраченные на войны пошли в мирных целях, то мы б на Земле построили Рай.
Татьяна Потрясова 31.01.2016 11:43 • Заявить о нарушении
Татьяна Потрясова 31.01.2016 11:43 • Заявить о нарушении
