Мені на плечі впала ніч,
Я тихо з нею говорила:
« Чому лишилась віч-на-віч
З самотністю,як птах безсилий? »
Ти був повірником біди.
« Не залишай мене » – просила.
Та захолонули сліди,
Упали каменем на крила.
На роздоріжжі, я тоді,
Сама розхристаною тінню,
Ячала чайкою в пітьмі
Загублено і безнадійно.
Троянди кинуті, забуті
В моїй душі лишили рани,
Лежали журно на розпутті
І кров’ю плакали багряно .
***
© Copyright: Татьяна Шугар -Благодарна, 2014
Свидетельство о публикации №114032908859
Свидетельство о публикации №114032908859
Рецензии