Як ти там, мiй коханий козаче,
не забув ще мене у боях?
Чи то тiльки на хвилi невдачi
поєдналися разом в серцях?
Чи то тiльки пiд залпи гармати
виникає кохання, i мить
починає тихенько спiвати,
що життя дуже швидко бiжить?
Ти мене у скрутную годину
обiймав, боронив вiд жахiв.
Наче сонце пелюстку тендiтну,
наче дах вiд голодних птахiв.
Пам'ятаєш, разом жартували
ми про "беркут", що зовсiм причах?
та iронiї було намало,
бiльше згадки i сум на очах.
Ось нарештi складаєш набої,
заспокоїлись начебто всi,
але з рацiї чутно: "До бою!",
знов лишилася на самотi.
I пiд ноти вечiрнього джазу,
на хвилину майнув у небуттi,
ти менi залишив, як прикрасу
поцiлунок - останнiй в життi.
Последний в жизни
© Copyright: Аморин, 2014
Свидетельство о публикации №114032800371
Свидетельство о публикации №114032800371
Рецензии