Жара и город тяжко дышит,
челом шершавым багровеет,
овеянный ночным затишьем,
медленно стынет, холодеет.
И вдохновенье отзвенело,
застыло в стихотворном иле.
Твое ли, не твое ли дело,
ты сам решить уже не в силе.
Сквозь гомон дня проглянет "вечно".
Заснешь, заснешь, поэт слепой,
жизнь обменяв на звук беспечно,
как на медяшки золотой.
____________________
Богдан-Ігор АНТОНИЧ
ЛІТНІЙ ВЕЧІР
Від спеки місто важко дише,
й чоло його шорстке й червоне
під віялом нічної тиші
поволі стигне і холоне.
Тремке натхнення віддзвеніло,
застигло в мудрій вірша брилі.
Твоє чи не твоє це діло,
ти сам збагнути вже не в силі.
Крізь гамір дня незмінне “завжди”.
Заснеш,
заснеш без зір, поете,
життя на звуки розмінявши,
мов золото в дрібні монети.
Летний вечер. Богдан-Игорь Антоныч
© Copyright: Фелиссия, 2014
Свидетельство о публикации №114032810589
Свидетельство о публикации №114032810589
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.