Дов чний терм н

А їй тепер вже все одно.
Та не повірить.
Їй страшно лиш за те, що далі буде.
Свої думки нікому не довірить.
Бо цю образу вже навряд забуде...

Її турбує... Не тобі ж це знати!
Німа тепер немов те море.
Та біль її відчує тільки мати.
Та знатиме завжди про її горе...

Навіть без слів вона все розуміє.
Подивлячитсь лиш в очі.
І лиш вона підтримати зуміє.
Не дасть одній проплакати всі ночі...

А їй тепер вже все одно.
Живе сьогодні!
Було - спасибі, буде іще краще!
Її турбує ніч, політика, перпади погодні...
А ті проблеми, ти скажи, їй нащо?

Навіщо їй ті люди?
Люди не для неї?
Навіщо їй ті спогади даремні?
Вона їм віру, вони душу в неї...
Забрали, люди ті нікчемні.

Тепер вона не вірить, не дарує...
Бо вже немає що їм дарувати.
І серце вирвате, нікчемно на льоду парує.
Вона ще може в котре помирати...

І тії "смерті" лиш дають їй сили на завдання:
Триматись за життя, та жити вічно!
Лиш при умові по її бажанню:
Її життя від вас, закрито на довічно!

00:20
26.03.2014