Евген Маланюк. Сын ждет ответа

Сын ждёт ответа: как идти? где путь?
И просит рисовать всё то, что с нами
Всегда: поля и хаты, старый пруд,
И мельницу над белыми садами,

И речку, что струится, как напев,
Туда стремясь, где только даль и ветры...
Как объяснить, что это путь – сквозь гнев,
И неизвестен он до самой смерти.

А сердце рассыпается, как мак,
А нервы – гулки, чутки, как бандура.
Кто б не был ты – варяг или казак,
Смелей иди, тугая шея тура.

И всё ж из сердца нужно вылить мёд
И пламенем его налить железным.
Тьма – как стена. И чёрный вихрь идёт,
Летит дорогой той – к минувшим безднам.

Перевод с украинского


Євген Маланюк

А син питає...

А син питає: як дійти? де шлях?
І просить рисувати все те саме:
Тополі, хату, соняшні поля,
Вітряк понад вишневими садами

І річку, що як стрічка, чи як спів
Пливе в хвилясту далеч...
Сину, сину,
Як з'ясувать, що шлях той – помста й гнів,
Що треба йти в незнане до загину.

А серце бідне ось крихке, як мак,
А нерви чулі й чуйні, як бандура...
І все ж лише варяг, лише козак,
Міцний п'ястук, тугая вия тура.

І все ж із серця виллять треба мед
І полум'ям наллять його залізним,
Бо тьма, як мур. І чорний вітер дме
На тім шляху до давньої дідизни.

20.09.1940