Я лежав і дивився у небо. Воно було почорнілим, неначе земля, яка була тільки-но зорана. І здавалося мені таким безмежним і незліченним, що іноді я закривав очі і не дивився зовсім, дивився у саму глибину. Повітря пахло свіжою травою та солодкими гіацинтами. Я ковтав його і не міг напитися, мучить спрага. Я прислухався... Небо лягло поряд зі мною і запитало : " А що, якщо зорі - то планети необітованні? Прихисток твоїх мрій?" Одна велика, з червоними деревами махагоні, що переплітаються між собою, а поміж них літають кондори. То є життям книгарів. А поряд з нею інша, усіяна тагесами, що тягнуться до рук матерів. І кожна не схожа одна на одну, іх мільйони, мільярди.
Я лежав і дивився у небо, на зорі.
Впала чиясь зірка, мрія здійснилась...
Може, і моя десь причаїлась.
Безкрайнi
© Copyright: Алиша Али, 2014
Свидетельство о публикации №114032009784
Свидетельство о публикации №114032009784
Рецензии