Вже не зима, та ще і не весна,
то дощ паде, то мокрий сніг.
І по щоці скотилася сльоза,
та я переведу це в сміх.
Вже не твоя, та ще болить душа
і спогади все не дають спокою.
У пам"яті випитую слова,
що були сказані колись тобою.
Це не важливо вже, та ще і не байдуже,
потрібен час, щоб ця миттєвість зникла.
І наші зустрічі забути хочу дуже,
щоб жити я без тебе звикла.
Це вже не холод, та ще і не тепло,
не лише талий сніг стає водою.
Про нас запам"ятаю лиш добро,
а не життя, де я була чужою.
21.02.2006
Вже не зима...
© Copyright: Галина Кицюк, 2014
Свидетельство о публикации №114031709783
Свидетельство о публикации №114031709783
Рецензии
