Сльози

День почався гарно, сонечко світило,
Від сну зимового природу будило,
Та раптом нестало – пропало, сховалось,
Все живе завмерло, неначе, злякалось.
Над широким полем, за весняним лісом
Небо заступила темная завіса,
То велика хмара важко опустилась,
Мов гора висока сумно похилилась.
Я спитала хмару: «чого така чорна,
Чом так грізно сунеш, нащо так лякаєш?
І куди прямуєш, де гроза почнеться,
Де земля всім тілом від грому здригнеться?»
І сказала хмара: «До Києва суну,
Щоб майдан умити від крові та болю,
Очистити місце, де страждали люди
За рідну країну, за правду, за волю».
Заплакало небо гіркими сльозами,
Поливає землю рясними дощами,
Сильно поливає, від крові вмиває,
Ненька-Україна стогне та страждає.
За людей невинних, за синів убитих,
Що безстрашно й гідно до кінця боролись,
Бо надію мали лиш на свої сили,
Годі допомоги чекати від когось.
Гірко плаче небо і матері плачуть,
Рідних своїх діток більше не побачать,
Родини голосять, молять зі сльозами:
«Боже милосердний, зглянься Ти над нами!»
А гроза лютує над Києвом славним,
Мокнуть на майдані потомлені люди,
Битва сколихнула Нашу Україну
І ніхто не знає, а що ж далі буде?