Не забути нам ніколи рідних, чистеньких криниць,
як водою напували, знехотя не силоміць.
Як весною озивались трубним криком журавлі,
а віконця усміхались теплим променем мені.
Не забути водограї, що дзвеніли навкруги,
як завзятії музики, кличуть нас із далини.
Як веселочка рум`яна поглядала з висоти,
ця чарівная природа серцю завжди до снаги.
Не забути, не забути співи чарівних пташок,
як узимку одягали теплий, білий кожушок.
Як хотілось на санчатах, як в дитинстві вниз - з гори,
не вернути нам ніколи тої ніжної пори.
Не забути нам нiколи...
© Copyright: Любовь Постникова, 2014
Свидетельство о публикации №114031604255
Свидетельство о публикации №114031604255
Рецензии