Приходят сны
Приходят сны, где нет весны.
Где солнца нет,
лишь черный цвет.
Я в нем тону.
Иду ко дну.
Хочу вдохнуть, но давит грудь
фантом войны.
Я вижу сны...
... Ложь с ухмылкой кривою
выползает из мрака.
Обнимает за плечи,
жарко шепчет на у'хо.
Злоба мечется, воет
полоумной собакой,
и рядится в овечью
шкуру ненависть-шлюха.
А в сторонке Европа
крокодилово плачет.
Возрождённый Иосиф
нож достал из кармана.
Снова тень Риббентропа
над Украйной маячит.
Маску совести сбросив,
пухнут вести обманом.
Крепко сомкнуты вежды.*
Спит в беспамятстве разум.
Измождённое тело
веры в братство распятой...
На руинах надежды
полустёртая фраза:
"ВЫ ЗА ПРАВОЕ ДЕЛО ЖИЗНЬ ОТДАЛИ, РЕБЯТА..."
______________________________________
* веки (устар.)
____________________
|16 марта 2014 г. |
|___________________|
© Copyright: Михаил Зимогляд, 2014
Свидетельство о публикации №114031603424
Свидетельство о публикации №114031603424
Рецензии
чи хата похилилась
Николай Кузьменчук
Чи виріс я, чи хата похилилась,
Що стріха дістає мого плеча?
Сумні над ставом верби зажурились,
І мати виглядає орача.
Вона давно чекає його з міста,
- Приїдь, - казала,в теплі місяці,
Я, як колись, вчиню у діжці тісто,
Спечу в печі рум’яних буханців.
Приїдь синочку, ми город посадим
І може тин полагодиш мені,
Вдвох поговоримо, даси пораду
А я дам сала і яєць тбі.
Приїдь синочку, вже отаву косять,
І тепле літо скоро вже мине,
Ранкова прохолода вруна росить,
А серце так болить бо жде тебе.
Приїдь, синочку. Картоплі копають,
Пожовклим листям осінь гомонить,
Приїдь дитино, я тебе чекаю,
Спитай, що я роблю і що болить.
Приїдь, синочку, скоро вже зима.
Як зимувати буду я не знаю,
І хата наща стала вже стара ,
Повітка валиться (про це тобі писала).
Приїдь, синочку, віхоли гудуть.
Не дуже тепло вдома, я хворію...
Сусіди в постіль воду подають,
То може ти приїдеш в цю неділю?
Приїдь дитино, бо мабуть весна
Пройде, та вже без мене рідним краєм.
Тебе нема. Чогось тебе нема.
Може тебе там хтось не відпускає?
То ти скажи, що Мати тебе жде,
Одна, в селі старенька проживає.
Надворі темно, лід тріщить, мете,
А я тебе у вікна виглядаю…
Чи виріс я, чи хата похилилась.
Що стріха дістає мого плеча?
Сумні над ставом верби зажурились,
А мати все чекає орача.
………………………
Я їду, мамо, чуєш?!
Я вже їду…
Я завтра буду-ти так всім скажи!......
Роман Семанишин 21.03.2019 00:54 • Заявить о нарушении
Николай Кузьменчук
Чи виріс я, чи хата похилилась,
Що стріха дістає мого плеча?
Сумні над ставом верби зажурились,
І мати виглядає орача.
Вона давно чекає його з міста,
- Приїдь, - казала,в теплі місяці,
Я, як колись, вчиню у діжці тісто,
Спечу в печі рум’яних буханців.
Приїдь синочку, ми город посадим
І може тин полагодиш мені,
Вдвох поговоримо, даси пораду
А я дам сала і яєць тбі.
Приїдь синочку, вже отаву косять,
І тепле літо скоро вже мине,
Ранкова прохолода вруна росить,
А серце так болить бо жде тебе.
Приїдь, синочку. Картоплі копають,
Пожовклим листям осінь гомонить,
Приїдь дитино, я тебе чекаю,
Спитай, що я роблю і що болить.
Приїдь, синочку, скоро вже зима.
Як зимувати буду я не знаю,
І хата наща стала вже стара ,
Повітка валиться (про це тобі писала).
Приїдь, синочку, віхоли гудуть.
Не дуже тепло вдома, я хворію...
Сусіди в постіль воду подають,
То може ти приїдеш в цю неділю?
Приїдь дитино, бо мабуть весна
Пройде, та вже без мене рідним краєм.
Тебе нема. Чогось тебе нема.
Може тебе там хтось не відпускає?
То ти скажи, що Мати тебе жде,
Одна, в селі старенька проживає.
Надворі темно, лід тріщить, мете,
А я тебе у вікна виглядаю…
Чи виріс я, чи хата похилилась.
Що стріха дістає мого плеча?
Сумні над ставом верби зажурились,
А мати все чекає орача.
………………………
Я їду, мамо, чуєш?!
Я вже їду…
Я завтра буду-ти так всім скажи!......
Роман Семанишин 21.03.2019 00:54 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 15 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.