А я не знаю, що воно те слово «Тато».
І хто його придумав, і нащо воно..
Я знаю, як плекає ніжно Мати,
Як огортає лагідно її крило..
Я не відчула, що таке турбота,
Коли є поруч батьківське плече.
Невже для тебе це тяжка робота?
Ти знаєш хоч, що в тебе діти є?
Так, я не знаю як то обіймають руки Тата.
Як голову до грудей сильних прихиля.
За що мені така утрата?
Скажи ж но, Матінко-Земля!
А може так воно і краще?
Немає Батька, та й дарма..
Не постаріє батьківськая хата..
Не помирає те, чого нема!
Але б хоч мить.. Хоч мить прожить
І знать, що в тебе справжній Тато.
Що кращого за нього вже ніде нема!
Я впевнена на сто відсотків,
Що у мене справжня Мати!
А Батько? Вибачте..
Та Батька в серці вже давно нема..
Тато
© Copyright: Наташа Примаченко, 2014
Свидетельство о публикации №114031310988
Свидетельство о публикации №114031310988
Рецензии