А такої весни не було мільйони років. Лише сон-зілля подекуди проростало у мене в грудях, промовляючи тихим, спокійним голосом : "Скоро...". Вербовим цвітом стелився туман, наче простирадлом зігрівав ще заспану землю. І тоді я робила все, що могла : підіймалась високо в небо і кружляла жайворонком, знаходила глибоко серце землі, танула разом зі снігом і текла, розбиваючись о пороги. І стрімке, несамовите бажання сховатись в хмарному лісі зникало тілько тоді, коли я відкривала очі...
Переді мною була зовсім інша планета. Я непевно ступила і враз впала на коліна. Хоч так я була поряд з центром життя.
Мої терези не похитнулись, нічия...
Коли в душі була весна, надворі співав вітер без кінця...
Бойова нiчия
© Copyright: Алиша Али, 2014
Свидетельство о публикации №114031310160
Свидетельство о публикации №114031310160
Рецензии