Так швидко тане невгамовний час.
І зупинити ми його не в змозі.
Поивуть роки, і не жаліють нас,
Приносячи нам біль, розлуку, сльози.
Час пролітає, наче хижий птах,
Що разом із дитинством, почуттями,
Ховається в далеких тих садах,
які так довго непомітні нами.
Час рушить нашу зовнішність, любов,
Руйнує принципи, формовані роками..
І залишає нам лише холодну кров,
що без бажання вже тече річками.
Час забирає дорогих людей,
які любили нас, які були нам рідні.
Він позбавляє музи до роботи та ідей,
І цим доводиться нам пізнавати злизні.
І птаха того, що в сади летить,
ми намагаємось наприкінці путі схопити,
Коли згадаємо, як цінувати мить,
Коли захочемо життя ми знов прожити...
Та пізно пуде птаха вже хапать,
Бо швидко він летить — не зупинити.
А на останок він дає нам знать:
Життя потрібно не дарма прожити!
МАРН1СТЬ
© Copyright: Дарья Ерёменко 2, 2014
Свидетельство о публикации №114031108705
Свидетельство о публикации №114031108705
Рецензии