Сам на сам без думок та спокою,
Ти лишився в полоні відчаю,
Її погляд був з поволокою,
Та вона залишилась звичкою.
Тим, що було колись розцінено
Як звичайність та голос розуму,
Та вона не змогла та скинула
Свій тягар з весняними грозами...
Ледве-ледве ...душа тримається
Волосинкою десь у спогадах,
З вуст твоїх перший раз зривається :
"Я любив тебе...". Піздно...холодно....
Сам на сам...
© Copyright: Виола Линдеманн, 2014
Свидетельство о публикации №114030608332
Свидетельство о публикации №114030608332
Рецензии