Сад у роздумах п сень

Як довго ми у цьому світі,
Будемо поводитись як діти.
 Завжди збираючи в поділ,
Недоїдки,каміння,пил.
Залишмо ж землю до небес помчімо,
Аби дитинство своє залишити
І до людського гурту себе прилучити.
До білих літ підходиш ти незримо,
Поки є сили то візьмись за діло.
Скажи;Що можу завтра Я створити?
Коли недужі будуть вже твої,душа і тіло.
На шахівницю схожа є земля,
Фігур без ліку Доля що тримає.
У небуття пішли,бідні та царі,
Ми зараз тут,а будемо у далині.
(переклад; Румі).
******
Немає більшої краси,ніж ліс осінньої пори.
Осіннє сонце на заході,стоїть на зимньому порозі.
Воно ще гріє не пече,свої нам промені несе.
І жовтим криється листом,усе під Осені мостом.
Густі трави стануть вже сухими,як,жовті були,хлібні ниви.
Геть все осінньої пори,говорить літечку не йди!
Піде невдовзі дощ із неба,і в серці з’явиться дилема?
Куди? Навіщо? Щось біжить!Чудовий день,шалена мить.
Та все ж немає більшої краси,ніж шепіт листя з висоти!


SILENTIYM!
Мовчи,крийся і ховай
Своїх чуттів і дум ти рай.
І най в духовній глибині,
Встають й заходять вони.
Встають як зорі у ночі,
Милуйся ними і мовчи.
Як серцю висказати себе?
Як іншим зрозуміти тебе?
Чи втямить, він ,твоє життя?
Відкрита думка це брехня!
Мутиш ти вибухом ключі,
Смакуй же їх ти і мовчи.
Лишень в собі ти жити вмій!
Є цілий світ в душі твоїй.
Таємно-чарівних думок,
Їх заглушить,навколишній шумок.
І розженуть щоденні промінці,
Вникай ж їх співу і мовчи.
(переклад; Мережсковского).
******
Один хоче взяти,інший не хоче дати.
Ось вам і привід війну розпочати.
Надалі ж можна,права качати.
Аби служити,для свої потреби.
І мовчи до скону,от і всі дилеми.
Імперій багато,так побудувалось.
Та гляньте на всіх їх,що із них зосталось.
Один хоче взяти,іншим нічим дати.
Ось вам і привід,щось завоювати.
Аби незалежний,хребет переламати.
******
Осінь пізня на порозі.
Хтось прийшов а хтось в дорозі.
Прагне сенс життя  пізнати,
І кричить доволі спати.
Час прокинутись настав,
Не проблема. Хто не спав.
І тому лиш лихо буде,
Хто про-це колись забуде.
Кожен най те пам’ятає,
Хто у вічність заглядає.
Він також туди піде,
Свій доробок забере.
І нехай для нас щодня,щоднини,
Розквітають лиш жоржини.
******
В тріскавсь соловейко,у глуху синицю,
Ма тепер проблему,наче небилицю.
Вона його бачить,та лишень глуха.
Чує небагато,бо вона така.
Співає він для неї,арії свої.
Та вона не зважає,як всі ті глухарі.
Тому соловейкам, варто пам’ятати.
Та глухим синицям, арій не співати.
Брехня
Брехня ніколи правдою не стане,
Вона як ранній сніг розтане.
І якби хто і що не говорив,
Та що він з нею не робив.
Брехня та згине пропаде,
Та чорту в зуби попаде.
І хай брехню ту біс шматує,
Її ніщо бо не врятує.
Любов
Покохав баранище багату свиню,
Свиня для баранища сказала;
Don’t love you!
Ти мене лапай,побрий свою шерсьню,
Тебе я баранище завжди;
Don’t love you!
І як не намагався кохати він свиню,
Весь час вона казала для нього;
Don’t love you!
Сорока
Летить сорока в лісі,брехуха отака,
Вона собі шукає,на пару брехуна.
Усюди вона лізе,їй треба геть усе,
Вона свій дзьоб великий,усюди за пихне.
Чому їй насидиться?Чому вона така?
Вона усюди лізе,не гірше таргана.
Що спить ведмідь у лігві а заєць утікає,
Від лиса що полює,сорока і - це знає.
Яка ж вона цікава,усюди зазирає,
І навіть лютіти бобра змогу має.
Вона кричить до нього,що він дурний пацюк,
Та отого незрячого,крота голодний внук.
Лихе у неї щастя,вона усюди є,
Чомусь її дзьобату,немов біду несе.
Така у неї доля,її вже не змінити,
Вона така цікава,бо так, уміє жити.
******
Совість дешева на землі валяється.
І тому нормальною вона прикидається.
Пнуть її заразу варто лиш ногою.
Непотрібно знатися з нечистю такою.
*******
Ілюзій повно на землі,
Магічні всюди є сліди.
Та всі того не розуміють,
Сміються плачуть і шаліють.
Пізнати хочуть Те чого нема,
У цьому суть із небуття.
Шаленство мозку божевілля,
Небесних сфер Святе Весілля.
Що поєднало сили Неба,
Коли і як того нам  треба.
Ми в цьому світі крок за кроком,
Не навчені життя уроком.
Не в змозі  суті зрозуміти,
Тому продовжуємо шаліти.
Надалі хочемо бажати,
Постійно брати і давати.
Та варто раз лиш вгомонитись,
Аби у казці опинитись. ******
Усі вони що дурні і багаті,
Веселі, п’яні трохи косо п’яті.
Бажають щастя і добра .
Та трохи різного бабла,
Котре в калитці заведеться,
Коли надлишків  набереться.
Купити хочуть десь,чудові речі,
А це не мрія,факт до речі.
Таке бувало вже не раз,
Коли робив так перелаз.
Що ні на кого не зважав,
Собі побільше накладав,
В стодолу краму,сала, ковбаси,
Приб’є якщо їх не даси.
Усі вони? А хто вони?
Вони є мертві? Чи живі?
Бажають в золоті чи златі,
Сидіти наче в мертвій хаті.
******
Думок що наші Нестандартні,
Потрібно з серця виганяти,
Аби дебілом гарним стати.
Щоби не власні думки,
Звисали дрантям з висоти.
І щоб калічили нам душу,
Мляво говорячи я мушу.
Та варто себе запитати,
Потрібно що? Навіщо? Знати.
А що в безодні варто утопити,
Й надалі в цьому світі жити.
І в день коли прийде останній,
Вечірній може а чи ранній,
Не шкодувати не жаліти,
І в морок серця не топити.
Тому думок що Нестандартні,
Ти з свого серця не проси,
За меч двосічний їх візьми.
******
Дуже діловитий,тхорик біжить.
Хоче він смачненьку, курочку вхопить.
За паркан він зиркає,крутить своїм носом.
Не хоче зустрітися з великим барбосом.
Крутиться як дзиґа в жилах кров кипить.
Хоче він смачненьку курочку вхопить.
******
Заєць для лисиці дулю показав.
І від неї в лісі п’ятами накивав.
Вона аж засичала скажена як оса.
Клятий зайчисько прийшла тобі хана.
******
Любов зла,полюбиш і козла.
Кричала чорна та коза,
За бороду козла вхопивши,
Тай у стодолі того заваливши.
І там  таке розпочалося,
Козлу бо мало не здалося.
Таке бо з ним вона робила,
Що мало там не придушила.
******
Береза посварилася із бобром рубакою.
Та огріла того великою гіллякою.
Ти не лізь не кидайся бо не є твоя.
Он гризи із ясена ти собі пенька.
******
Грім на світанку землю очищає,
Сокіл сивокрилий в небі пролітає.
Б’ються об скелясті хвилі береги,
Розквітають лілеї в ранішній пітьмі.
Коли ще сяють зорі сонце визирає,
В ранішньому обрії душу звеселяє.
Рожеві лотоси сяють на воді,
Наче квіти справжньої Матері землі.
Дивовижним співом ранок починається,
Чистими туманами геть усе вмивається.
Хай душа радіє смуток проганяє,
І у Вирій Божий вона відлітає.
Жар птахи де пісню у садах співають,
І усіх від лиха горя захищають.
******
Відкрийте книгу ту що небуття,
І відкиньте штучну правду забуття.
Правил в ній багато тих котрих нема,
Правило єдине що одне життя.
Іншого не буде хоч воно і є ,
Що нам день вчорашній завтра принесе.
Що ми натворили і куди ми йшли,
І з собою вічність несли, чи тягли.
Хочемо ми щастя мріями живемо,
Чомусь ми гидуємо а в чомусь цвітемо.
Вічність нам відкриє очі і спитає,
Де твоя дорога? І життя твоє?
Йшов ти по дорозі плентався чи брів,
Вийшов на поляну і кого зустрів.
Бродимо ми завше маримо про щось,
А може кидаємо на чиєсь здалось.
Зазираємо у Долю не хочемо її,
Маримо шкандибати у свої шляхи.
Весело чи сумно було би від того,
Не знайти єдиного шляху лиш свого.
******
Мете-метелиця і під ноги стелиться,
Засипає снігом білим все навколо.
Ліси та гори і сусідське поле.
******
Сон літньої ночі, відкрий мої очі.
І най ця ніч священна не буде як завжди буденна.
Та всім розкриє таїну всю правду істину святу.
Що ж маревом її вкриває не хай навіки пропадає.
******
Язикаті дві сусідки ,стали біля плота,
Почалась у них чудова важлива робота.
Вони там собі нараду файну влаштували.
Говорили від душі про каші і борщі.
І який у кого тин і у хаті гарний хрін.
І які бо вони наварили самогони.
Щоб поїти алкашню певно трішечки дурну.
Котру вони напувають і на цвинтар відправляють.
Хочуть бо грошей багато влаштувати собі свято.
Най же вони пам’ятають їх у пеклі вже чекають.
Там усього є багато їм влаштують гарне свято.
Та вони собі сидять під парканом гомонять.
Як у кого що ведеться півень чи рудий несеться.
Чи пищать десь поросята а чи мекають телята.
І які у кого сливки для зимової наливки.
Можуть там весь день сидіти,
щоб кістки всім перемити.
******
Кравчучка двері в новий вік відкрила,
Бо в старому вона крила загубила.
Тягне безсоромна різну гидоту,
У неділю рано і також суботу.
Секондхендіада з неї почалася,
Бо кравчучка в неї гарно упряглася.
І не видно тому краю чи кінця,
Яка не замінна весь час вона.
Чомусь так сталося і чомусь триває,
Вона по вулиці шлях свій прокладає.
Хоч міх картоплі в неї поклади,
Вилупивши очі по дорозі при.
Сутність в неї дика, хвацька і лиха,
Вона затягала діда горбаня.
Затягала бабу і малу дитину,
Най би вона згинула у лиху годину.
******
Елітарні свині, бидло,пацюки,
Набивають свої повні курдюки.
Хочуть нахапати салом обрости,
Елітарні свині, бидло,пацюки.
Досхочу нахапатись в пельку нагребти,
Вишукані паці, криси та кнури.
Хай-же пам’ятають жирні кабани,
Що нароблять з кожного повно ковбаси.
******
Чорта мають на майдані люди подолати,
Аби в мирі у сторонці своїй панувати.
Щоб усяка чортівня їм не говорила,
Що вона така свята, симпатична,мила.
І не має крадених вона дукатів,
Не жере що ранку смажених цукатів.
Люди на майдані подолають все,
А чортів-непотріб снігом замете.
******
Дев’яностий рік прийшов,весело припхався.
Той хто був без штанів,без них і зостався.
Що робити? Куди йти? Ніхто не знає.
Дев’яностий рік іде десь він шкандибає.
Стресоголік, алкоголік пиво попиває,
По дорозі на порозі,щось там випливає.
Зустрічайте добрі люди милу залізяку.
Буде вам вона служити краще за коняку.
Якщо будете служити й ви для неї вірно.
Якби там не було солодко чи гірко.
Звати те неподобство Не велика шана.
Вона трохи не приємна симпатично – п’яна.
Ой яка ти мила солодка кравчучка.
Залізяка аби яка і не проста штучка.
Возять нею на собі різні чемодани.
Тюки, вузлі,коробки Явдохи,Степани.
Коли криза налітає і грошей не має,
Вона хоч і не щодня все ж допомагає.
Затягнути моркву,сало на базар,
І сунуть нахабі якийсь хабар.
Що це робиться і де, і куди ведеться,
Кравчучка по землі у майбутнє рветься.
 Їздила до Польщі, пхалась у Москву,
Із Стамбула тягала вона пахлаву.
Набрала краму вона у Китаї,
Продала у Шпетівці на довгім базарі.
Най би ту крачучку тай чорти по брали,
Щоб горбаті люди неї не тагали.
Не трусились ноги серце не боліло,
Хай би те он лихо у вогні згоріло.
Варто лиш замислитись тим що в голові,
Аби не ходити у страшнім  ярмі.
******
Люба моя мила де ТРИЗУБ мій - вила,
Я на вибори піду може когось оберу,
Вила в когось засаджу.
Аби правду й мою знали чортівню не виробляли.
Як бобри оті зубаті що живуть у добрій хаті.
Рабів що набирали і халупи будували.
У яких унітази покривають диво стрази.
І тоді завжди вони,
Що хочуть і бажають на те дупочку саджають.
Ще й мобілочку візьмуть ноутбук і в добру путь.
Добре весело сидіти про духовне говорити.
Різні речі важливі,де живуть дівахи хтиві?
Що? По чому? І куди? Грошей треба до біди.
Заказати для гейші смарагди дорогі.
Влаштувати п’янку з ранку і купити коханку.
Цілу ніч із братанами шановними козлами.
Виробляти від душі речі зовсім не святі.
О моя кохана о моя нірвана,
Я на вибору піду вила свої прихоплю.
Тих баранів прожену їм на горе і біду.
******
Бійся крокодила руку відгризе,
Він бо є невдячний тому хто дає.
Він не зрозуміє твого добра,
Від носа зубатого і аж до хвоста.
Сидить він тихо десь спостерігає,
Він тебе постійно вельми жадає.
Гострі його зуби шансів не дають,
Хто попадеться того і вб’ють.
Є у нього завжди скупа сльоза.
Наче знавісніла і страшна чума.
Є багато всюди  тих крококодитят.
Мають вони вдосталь гострих зубенят.
******
Запитав кумасьо тай у кума,
Чому ти засмучений яка твоя дума.
Я сиджу та думаю, думку я гадаю,
Зовсім я не сокіл тому не літаю.
Велетенські крила сильно марю мати.
І у край щасливий радо відлітати.
Поки що мій фатум доля така.
Зараз не щасливий рано в забуття.
******
Горе шалене велетенське лихо,
І йому на місці не сидиться тихо.
Буньдючить галасує воно над ланами,
Бо воно злигалося з голими чортами.
Горе шалене знавісніле лихо,
Чимось невдоволене і не сидить тихо.
******
Борбосяк хитрий у жупан убрався,
Ніс свій накорцюпив і кудись попхався.
Називає хитрим всіх кого бажає,
Хто його потреби геть не поважає.
Хоче він поважним носом крутити,
Хоче кожен ранок на свій лад робити.
Може варто йому те запам’ятати,
Аби носа свого так не задирати.
******
Дво язикі свині хрюкають у тазік
Як отой скажений небезпечний бевзік.
Свербить продати неньку Україну.
Що ж нам робити? Маємо скотину.
Вона вважає ота скотина,
Що вона чудова подвійна людина.
Як нам тут діяти,що із цим робити,
Аби те напевне нам перетворити.
******
Верховодить хоче, кожен на землі,
Дістатись лишень їм до булави.
Можна мордувати,правду говорити,
І чудові байки наче слізки лити.
Вдавати з себе милого жупана,
Та вважати іншого трохи за барана.
Говорити йому правду як робити,
Паркан до низу в гору городити.
Правда лиш у тому що її нема,
І тому на марно мати паркана.
Кожен є світилом у своїх бажаннях,
Є професіоналом у своїх блуканнях.
Буде він шукати те чого немає,
І чого у світі зовсім не буває.
Те не розуміє кожен і завжди,
Аж не добереться він до мети.
А потім що буде,станеться воно,
Те у світі було а чи загуло.
******
Ми не можемо обирати ким на світі цім бувати.
Бо до цього вже обрали коли в світ цей шкандибали.
Серед тисячі світів наш дух сюди прибрів.
Наша зоряна душа прийшла із небуття.
Не потрібно сльози лити каратись і винити.
Ні сусіда ні батьків тих хто теж сюди прибрів.
Їм також дивина що навколо чортівня.
Б’ються,сваряться і п’ють,сміються сльози лють.
За не вдалим за кохався,а чи може сам зостався.
Та все ж можемо обирати яким себе показати.
І не хай усім здається що чудово нам вдається.
Обманути обвести ким на справді не є ти.
Так минають дні за днями за чистими за листками.
Книга нашого життя горе наше і біда.
Тих ілюзій є мільйон не зарадить і ООН.
******
Смалив цигарку мальборо Іванко,
Заливав пивце в своє черевце.
І напевно те що біс йому пошле.
Та бісихі кайдашихі ,дородні матронихі,
В своїй хаті напудять якщо того захотять.
Та наліплять голубців і вареників сліпих.
Щоб іванків годувати їм наливи наливати.
І ходити як цесаркі що посмоктують цигаркі.
Самі себе посміхають та наливи наливають.
З чорнослива і вишень ще й співатимуть пісень.
Що яка чудова днина як у келиху малина.
І зірката та ікра і смажена камбала.
Та тріска із банки все для пере-бранки.
Після того як напились дуже файно посварились.
Далі можуть цілуватись битись разом обніматись.
Щоб голим без штанів на столі зостатись.
До самого аж до ранку біс влаштує гарну п’янку.
І життя веселе,миле і дебеле.
******
Бігають по  полі круглі хом’яки,
За ними женуться голодні коти.
Хочуть упіймати вони закусон,
Після чого будуть слухати музон.
Розкладуть пузо вони на дивані,
Хвости крутитимуть наче у нірвані.
Хом’яки дулю кішкам показали,
І у нірку свою вони дременули.
******
Пацюки зібрались біля хати,
І котам показують мандати.
Ми тепер котяри є недоторканні,
Закрийте ж свої пащі оті зубоскальні.
Бо для вас потрощимо ми усі зубаки,
Є у нас перунові для вас ломаки.
Тепер усі ми наче у нірвані,
 Лиш тому що гарно є недоторканні.
Та коти на те все навіть не зважали ,
Пацюків з десяток в своє пузо вклали.
І розбіглись ті всі наче недоторканні,
Пацюки пихаті гарно голодрані.
Повкладались спати ліниві котяри,
Споглядати мишей дивовижні жахи.
Отака то трапилась десь там пригода,
Розповісти також була нам нагода.
******
Сім десятків у дорозі осінь пізня на порозі.
В шибку стукає вона. Не чекали? Я ж прийшла.
З цим вас хочу привітати в дім гостинно
свій прийняти.
Я не добра не люта ось у дім і ваш прийшла.
Мене милі ви стрічайте повні чаші наливайте.
Наливайте смачні вина хай запахне смаженина.
Хто десяток сьомий має радо хай мене стрічає.
Смуток геть страшні печалі,пропадуть не хай в сансарі.
Най їх вітер рознесе в світ за обрії пошле.
Зникнуть вони в океані у густім морськім тумані.
Сім десятків на порозі все життя людське (твоє)
в турботі.
Хай проблем що клопіт тьма пропадуть як не бува.
На це варто не зважати їх до серця прикладати.
 Їх потрібно відпустити і без них щасливо жити.
Все у світі цім пройде і хороше і лихе.
Так потрібно все прийняти не воліти сумувати.
Що щось не відбулось наче маслом розійшлось.
І в життя святім тумані ходити наче п’яні.
******
Стрілися горобці симпатичні хлопці.
На гілляці щоб співати про горобчих пліткувати.
Які крила гарні мають та як вони співають.
На кубелечку сидять і у парі гарно спить.
Не літають до шпаків чорнобрових щегляків.
Є горобці і такі задираки що які,
Весь час вони літають кубла іншим ламають.
Вдають хоробрих злосливих і не добрих.
Справжні вони гультяї отакі ті,горобці.
Не шукають собі пари лиш котячої зубаки.
В яку певно попадуть якщо галас не припнуть.
Отакі от горобці пліткарі і гультяї.
Що на гілочці сидять галасують і пищать.
Досить інколи голосно щоб котярам млосно.
Від розмови горобців пліткарів і гультяїв.
******
Одіозний Ваня лупить пироги,
Чухає скребачкою свої два хвости.
Щось йому не терпиться чухати хвоста,
То його вселенська найбільша біда.
Одіозний Женя жарить ковбасу,
Не на своє щастя на свою біду.
******
Свиня сидить на гілочці жує собі банан,
А біля неї бігає голодний баран.
Поцупити банана хоче баран,
Свиня кричить із гілочки хобі я не пацан.
******
Муха Цекотуха зловила павука,
Тепер то покажу я лагідна яка,сказала вона
Кричав павук біднесенький,для неї ж ні хана
Вона собі сміючись добила павука.
Мої гіренькі слізки стечуть для тебе боком,
Твоїм ненаситним завжди голодним оком.
******
В хліву сиділи свині вони голосували,
А часом ті свині гарненько свинюхали.
Частина ж тих свиней поївши десь порей,
Почала там собі пукати аби їх не застукали.
Вони вдають що свині можуть щось робити,
Та люблять ті ї свині лиш пиріжки трощити.
******
Свиня залізла на паркан її бо покохав баран,
Вона сміялась,реготала та хвіст барану показала.
Баран так сказився що тин аж розвалився,
І гепнулась свиня дружина барана.
******
Коник-Горбоконик скаче по ліску,
І скубе весело зелену траву.
В траві качається скалить зубенята,
На високім дубі кричать воронята.
В лісі зашуміли зелені листки,
то пролетіли коні горбані.
******
Вуж на сонці гріється спину вигинає,
Валуна кільцями, свого огортає.
І не помічає в небі вороня,
То його нещастя і його біда.
Гріється на сонці вужик там собі,
Він є щасливим на тім валуні.
******
Щаслива муха на дереві сидить,
Довкола дивиться і під ніс бзечить.
А оса щаслива стежить за нею,
Бо огорне ту вона ласкою своєю.
Щастя для одного смерть бо для другого
Щаслива муха на дереві сидить,
І собі під носа весело бзечить.
******
Св’єнтополк окаянний,дурням все кричати,
Та  брехати  варто вже припиняти.
Вас там шановні мабуть не було,
Навіщо ж творите ви оте брехло.
Брешете нахабно як оті папуги,
І не має гіршої,древності наруги.
Зовсім не окаянний комусь не вгодив,
І тому окаянний брудом його злив.
Нащадків в цьому світі він не мав,
І брехун окаянний його оббрехав.
Писки не дописки пишуть папірці,
Є у них для цього гострі олівці.
Їм не заважала правда не свята,
Є не перешкода та для брехуна.
Тому то час весь брешуть брехуни,
Мають бо хороші вони олівці.
******
Пацючата бігають весело регочуть,
Сиру смачненького сильно вони хочуть.
Стара жирна криса і собі кричить,
Хоче в свою пащу теж його вложить.
Так то в світі діється криса бо стара,
І вона гадає що вона права.
******
Мобайл дебільний лише в голові,
Таке ось привидиться всякій чортівні.
Бігає дебільчик в цяцьку щось кричить,
Після чого дзвінко дико реготить.
Якщо мобайли, мізьки заміняють,
Тому по вулиці зомбі і ганяють.
******
Знайшла свиня болото та в ньому сидить,
Воно її вонюче чомусь веселить.
Там затишно і тепло багнюка бо гниє,
І свиньчиній потребі усе воно дає.
Закохана в болото вона у нім живе,
Бо любе їй болото подбає про усе.
******
Кричать поросята валяючись в піску,
Старий кабан посопує на теплому ганку.
Стара свиня що ранку риється в кущах,
Малі ж поросята у дрібних камінцях.
Сонце припікає жирненькі задки,
Вони собі валяються, всі закрутив хвости.
******
Життя веселе в бегемота не хоче лізти він з болота,
Де жабенята кричать і каченята пищать.
Свиня не лізе теж з болота в якому бути охоча.
А хто до неї чіпляється у ньому також опиняється.
Вона того бо не дарує і з бегемотом його взує.
******
Пустеля є людей де повно є тіней,
Які як марево блукають,чому самі того не знають.
Палають факели життя що в миті іншого буття.
В тім як це зрозуміти? Тим паче в цьому жити.
Ніхто нажаль не знає від того і страждає.
Коли це так відбувається, земля росою умивається.
******
Палицю Анубіс свою підняв,
І тупих у пекло страшне загнав.
Крила Нефертарі вас не спасуть,
І усю пізнаєте ви пекельну суть.
Будете кричати Тот вас не спасе,
Спасіння світу він бо не несе.
******
Летить ворона біла їй по фіг геть усе,
А те чорнокриле ротяку хай запре.
І що із того мимри що я уся біленька,
Зате я дуже мила і дуже гарненька.
Вас душить сильно жаба вам спати не дає,
А я уся біленька така у мами є.
За мною кавалери зібрались в табуни,
А ви є недолугі та жаби всі оті.
Я можу обирати куди із ким летіти,
А вам у ваших гніздах за чуханих сидіти.
У мене є у лісі коханих там пітьма,
А у страшної врони жодного нема.
Вам лізуть ваші очі ночами не спите,
Бо в мене море щастя,воно у мене є.
******
Вужик вогнепальний по лісі пролітає,
Смачні мухомори у кошик свій збирає.
Насипав їх у бочку водою тай залив,
І цим смачним напоєм він відьму пригостив.
Вона бо аж здуріла для неї до вподоби,
Вона день цілий дуріла та від насолоди.
Вужик вогнепальний цілий день танцює,
З відьмами дурненький він собі воює.
Вони бо його мітлами луплять по спиняці,
А він кожну відьму лупить аж по дупаці.
Вони аж запищали пукнути захтіли,
Сіли в свої ступи у хащі полетіли.
Вони бо там гасилися ледь не подуріли,
Та у вогні шаленім ледь не погоріли.
Вужик вогнепальний з відьмами кантує,
Проти чого жодна зовсім не бунтує.
Вони обнімались,вони цілувались,
Хіттю ненаситною вони загорялись.
******
Лань біжить у лісі лупить копитом,
Сидить ворона над сухим пеньком.
Гріються на ньому полоз і змія,
І не бачать вони смерть від журавля.
******
Не потрібно інших сильно тай учити,
Як в собі самому наодинці жити.
Бо гнила ота наука що є не справжня штука.
А чужі думки най би в пеклі проросли.
Хіба того шукаємо що чого не відчуваємо.
Твій світ твої бажання  за дивом є зітхання.
Рай котрий втрачаємо бісимось,караємо,
Всі шалені відчуття що дарує нам життя.
Диво першого світанку що приходить до нас з ранку.
Та вечірнього заходу що за будь яку погоду.
Дощ чи сніг це теж чудово соловейка літнє соло.
Що приходить в різний час аби знов іти від нас.
Щоб згодом повернутись і навколо огорнутись.
Щастя повного буття що приходить з забуття.
Все це можна варто знати і весь час не забувати.
І тому не варто вчити як потрібно в цьому світі жити.
А потрібно відчувати те що справжнє є втрачати.
Бо науки це пусте щось безглузде не живе.
Що вони для нас приносять?Лишень те що завжди
просять.
Стати їм опікунами а надалі їх рабами.
Щоби байки могли жити що хотіти те творити.
Різати та убивати і свого не шанувати.
А чужого поготів якщо він його зустрів.
Є у кожного життя що дарує відчуття.
Що живе у нас в Душі у мені і у тобі.
Та його не можна замінити зарізати чи вбити.
Ми весь час чогось шукаємо а його не помічаємо.
А воно таки живе, цікаво лиш яке?
Припинити і не варто тобі його шукати лиш у себе заглядати,
Що в тобі весь час живе вічно завжди молоде.
Всі знання це є дурниці жар птиці небилиці,
Відлетіли і нема згасла іскра золота.
Може неї й не було на святішому зело.
Те потрібно пам’ятати що варто розшукати,
А що слід припинити а не вовком в лісі вити.
Через роки і віки чужі все йти сліди.
Ти у світі не один що шукаєш власний тин,
Свою хату, паркана що веде із небуття.
Що даруєш чи береш а кого і сам ведеш.
Дійсно варто що шукати? А чого не споглядати.
То оті чужі думки що є лихом з висоти.
А чи пекла чи пітьми,знаєш це ти чи ні.
Варто,дійсно пам’ятати дурість всяку не слухати.
А з святої глибини відчувати свої сни.
Свої думки, бажання і небес святі зітхання.
Ті що варті його Раю Бога Одного.
В них нічого є,нема, ось у чому річ свята.
Усе згине пропаде і у вічність відійде.
Чим же справжні є бажання? І у світі цім зітхання.
Що страждання не несуть в цьому справжня неба суть.
Пропозиція тужити,це не є себе зустріти.
Лишень бо застрілити із не справжньої рушниці.
Лиха всякої біди і лихої чортівні.
Від тої що дає для того хто візьме.
Буде нею він махати і в навколишніх стріляти.
Багатьох що він уб’є і самого цим приб’є .
Тому варто пам’ятати на кого слід зважати.
А кого йому в біду відіслати у трубу.
Хай він сам себе научить і у зуби собі в сучить.
Що прийшло від сатани і рогатої кози.
******
Сонечко яскраве з моря виринає,
Юнак оголений у ньому пірнає.
Ніжний,теплий вітер мило повіває,
Туман ласкавий все огортає.
В сонячнім тумані юнак купається,
Приємним світанком він неначе грається.
Спливає по тілу голому вода,
В сонячнім тумані блищить роса.
******
Вільний-невільник справа не раба,
Ось вам дивовижа горе чи біда.
Камінь той що тане то свята вода,
Вона завжди вільна і дає життя.
Вона воскресає в гору піднімається,
І назад на землю знову повертається.
Несе ранкову вона чистоту зберігає повністю
і жене біду.
Раб що є невільним то його біда,
Йому не зарадить і свята вода.
******
Небесне царство люди на землі,
Хочуть сильно мати навіть у війні.
Месію чекають Великого царя,
А прийшло маленьке немічне дитя.
На темному небі сяяла зоря,
І вела з поклоном мага-звіздаря.
Ангели співали для пастушенят,
Що пасли у полі білих козенят.
Печера зимна сіно у яслах,
На такому ложі спав падишах.
Таємниця неба дивна і проста,
Люди хочуть величі а її нема.
Той хто народився шлях всім показав,
Новий вік надходив бо старий минав.
Дивно в небі світить сонце золоте,
Все що вже приходить інше не таке.
Месіанство бажане все ж таки прийшло,
Не робімо ж з правди пута і ярмо.
******
Країна меду,молока усім обіцяна земля,
Де кожен має те що має і на життя не нарікає.
Лілеї де ростуть і каравани тихо йдуть,
Спекотне сонечко горить і сокіл високо летить.
Де пахне смачним хлібом  спекотним,жарким літом,
Той край який ми маємо ми Раєм називаємо.
******
Роки минають за роками не описати їх словами,
Усе неможна розказати своїм нащадкам передати.
Таке буває в світі цьому такому милому і чарівному.
П’янкого б випити келих сому й скоріш піти до
свого дому.
Ми маємо всі таке бажання яке дарує нам кохання.
Бажання що ніколи не зникає коли душа в вогні палає.
******
З Новим роком Вас вітаємо щастя і добра бажаємо.
Вітання ці прийміть і щасливо заживіть,
Хай лихо вас усіх минає в дім Ваш радість завітає.
І дарує Вам вона щастя миру і добра.
З Новим роком Вас усіх і великих і малих.
******
Якщо вже й мудрець не знає що він в світі витворяє.
То про дурня що й казати будь що може виробляти.
Мудрий творить чудеса що для дурня фокусня.
Він такі чудові речі перекине через плечі.
Іх за обрії попре десь далеко занесе.
За Урал в Махачкалу Я добро своє запру.
Щоб усі розумні знали що мене не шанували.
Мудрець гріхи прощає а дурень зберігає.
Усі складає під матрацом хоче бути ловеласом.
Що усе гребе й гребе а чи все він донесе.
Він того нажаль не знає і тому весь час згрібає.
Простирадла подушки і смажені пиріжки.
Дуже гарні стильні речі він бере собі на плечі.
Мудрий каже не бери можеш їх не донести.
Між мудрий і дурний є тандем золотий.
Вони разом між собою ділять зажди долю свою.
І не можуть розійтись без навзаєм обійтись.
Миряться вони страждають один одного хвицають.
Як у полі ті лошаки що задерли хвостяки.
Мудрий дурневі кричить не потрібно мене злить.
Бо якщо я щось вхоплю швидко тебе увірву.
Будеш певно тоді знати як до ранку варювати.
Сичить дурний з під лоба як та не дороба.
Спробуй ти мене влупити покажу тобі як жити.
І така от чортівня не минає ані дня.
Дурень хоче натворити злої каші наварити.
Мудрагель кричить постій в такий спосіб не дій.
Хоч для того все одно діють вони за одно.
Лишень вони того не тямлять одного.
Що і як,авжеж,коли не розійдуться  шляхи.
Що їм доля дарувала і сама не розірвала.
І що небом дарувалось ним також не розірвалось.
Якщо вже й мудрець не знає що він справді
виробляє ,
Про що можна говорити дурень має що робити?
******
На Івана на Купала сука не одна скакала.
На узлісся з висоти реготали там вони.
Бігали між ними голі всі чорти,
Задирали вони два свої хвости.
Там ота казилась всяка чортівня,
У багні валялась наче порося.
Тряслась у лозах голими задами,
Прикидалась вона рижими конями.
Собачі морди скалили зубами,
 За вітром нюхала куцими носами.
Що робилось в лісі краще не гадати,
Від гріха подалі краще і не знати.
Виродок до виродка бісова душа,
На людину схожа мов ота свиня.
Закрийтесь очі вуста замочіть,
А ви чорта діти згиньте пропадіть.
******
Розквітала в лісі віщий сон трава,
Там не чути голосу бо його нема.
Сон метаморфози червоні все слова,
Дуже те бо дивне те життя-буття.
Помирала в лісі сон там трава,
Зазирала в вічність наче з небуття.
Підмурки валяться кожного життя,
Розповість все те наша сон трава.
Все що відбувається  це метаморфози,
Радість є шалена і шалені сльози.
Ліс у таємниці тихо зазирає,
Не відомі всі ті,трава та знає.
Дивно в ньому в’ється  стежка лісова,
Веде до того,що його нема.
Там в на пів дрімотні трави розквітають,
Та пісні лісу,тихо все лунають.
Не хай так і буде,було як і є,
І у серці кожного джерело заб’є.
******
Процес що відбувається не варто зупиняти,
Його в міцні обійми до себе заганяти.
Нехай кожен робить те що забажає,
І він у своє щастя тебе не заганяє.
Як будеш особистістю що вільна не проста,
Тебе уникатиме все лихо і біда.
І буде обходити тебе стороною,
На все не зважай і будь самим собою.
Що з того і не з того що в світі відбувається,
Чому ж воно собачкою до тебе все чіпляється.
Будь вільний будь щасливий усе таки мине,
І хай усе що діється не душить тебе.
******
Хлопчина гарну німфу обнімав,
В біленьку шийку неї цілував.
Вона його гладила де сама хотіла,
І від насолоди тієї мліла.
Він до неї ніжно тихо реготав,
За стан дівочий неї обнімав.
Він до неї жмурив свої оченята,
Цілував у перси скалив зубенята.
Вона цілувала його у вуста,
Йому груди гладила наче кошеня.
Билося у кожного серце своє,
І очей люстерце рай котре несе.
Вони обнімались бились їх серця,
Вони цілувались пристрасть там була.
******
Минуле тягне у безодню як у страшну та темну бодню.
Якщо думки твої у ньому,якомусь втім не чарівному.
Минуле знищить твою долю як не проявиш свою волю.
Не приведе тебе додому,а подарує зайву втому.
Минулий досвід це пусте,якщо він радість не несе.
Не має правди бо у ньому,коли веде тебе до злому.
Набудеш новий ти завжди,допоки будеш ти іти.
А він лиш слід в житті твоєму,якщо дарує він дилему.
Сліди його пісками занесе,якими втім вони і є.
Водою змиє у лагуні а ти пускатимеш лиш нюні.
А що залишиться тобі,напевно крихти золоті.
Що ти збиратимеш на дні на моря чорного рядні.
Минуле може й золоте,але воно вже не твоє.
Воно залишить геть усіх старих а також молодих.
До нас ніколи вже не поверне яке було таке і є.
За ним залишмо сумувати не варто нам байдикувати.
Минуле все,чого нема,триває далі нам життя.
Потрібно нам далі жити а не як Вульф у лісі вити.
******
Маленьке поросятко кричить не буду вчитись.
Я хочу дуже заміж або ж  оженитись.
Фату собі надіну я довгу до коліна,
І не хай поскакує вчителька скотина.
Буду я хороша невістка молода,
А ота наука це повна маячня.
Ми вріжемо гуляночку на цілих три села.
Горілки до стобіса ми в глушимо за раз,
А від димари Мальборо врятує протигаз.
Не хочеться дитиночці у школу тай ходити,
А хочеться дитиночку собі свою зробити.
А що робити з нею вона того не знає,
Вона собі в ганделику п’яна все гуляє.
Аби була чудова і довга фата.
Багато самогонки та сало й ковбаса,
Маленьке поросятко до школи не пішли,
Бо є фата,горілочка і повно ковбаси.
******
Естетична дівка по вулиці іде,
Смачну сигаретку в роті все жує.
Ой яка смачненька сигаретка та,
Не віддасть й за гроші вона і бичка.
Естетичність лізе,з усіх бо,навкруги
Тому то і валяються навколо ті бички.
З під чіпсів упаковки, цукерок папірці,
Шкірки апельсинів, з під пива пляшки.
Гасають бабуїни їм все до ліхтаря,
Хоча вони і того з крутили б як дрота.
Всі лавки поламали побили всі шибки,
Неначе тут вандали  учора що були.
Макаки, бабуїни потрощать переб’ють,
 Не можуть зупинити свою шалену суть.
Смачненька цигарка і баночка пивця,
І естетична дівка по вулиці пішла.
*****
 Журавлі у небі, серце аж щемить,
Час же безупинно ключем летить.
Дні життя проходять всі вони минуть,
Наші душі також в Вирій відійдуть.
Будуть десь летіти і вони ключем,
Покриті маревом і солодким сном.
Ніщо не вічне,вічність лиш одна,
Справжньої немає правди забуття.
Журавель у небі і душа щемить,
І в уяві розум, наш кудись летить.
Мається весь час він, не знає що робити,
Бо до раю Ора хоче відлетіти.
Там ж за обрій сонечко тихо все сідає,
Все кругом чудове хоч воно й минає.
******
Бурштинове море хвилями хлюпоче,
Пісок рожевий,лагідно лоскоче.
Тихі хвилі б’ються об сосен береги,
Зверху котрих сяють зорі золоті.
Лоскочуть сосни лагідні вітри,
Капають до долу краплі чарівні.
Бурштинове море хвилями на скочить,
Зубатий ящур в ньому бо хлюпочить.
В глибокім морі мегалодон там пропливає,
Та не швидкокрилий птах повз пролітає.
Бабки літають біля берегів сповнених великих
 і густих лісів.
Перли бурштину капають у воду,
На майбутнє щастя а чи насолоду.
Китяги соснові весь час цвітуть,
Котрі мастодонти постійно рвуть.
Діаманти сосен тих що в давнину,
Пролили сльози у святу росу.
******
Під вікном півень весело співає,
Пісня кострубата хоч і молода є.
Його вік маленький поки що дурний,
Зелений дуже ось бо він який.
Заглядає на курочку він ще молоду,
Піднімає ногу крутить головою.
Йому здається кури всі його,
Він бо домагається завжди свого.
Хоч старий півень, дядько когутяра,
Йому бо покаже що таке звитяга.
Він його ганяє по дворі широкому,
От вже є не весело все намнятобокому.
Та маленький півень зовсім не здається,
А весь час у гору а долу пнеться.
******
Телевізор вмикаю в світ я жахів попадаю,
Там убили,там втопили та морально розстріляли.
І така ось чортівня в світі діється що дня,
Бо не можуть люди жити щоб комусь не насолити,
Чи перчити чи залити.
Його за комірця свинячого сальця і послати до манівця.
Либонь сусіда чи сусідку, духовну інвалідку,
І морального вдівця,дебільного кумця.
Повно є кіна навколо що співає гарне соло,
Теревені та плітки,наче тлусті бабаки.
Що гасають навколо і кричать щоразу мало.
Шматок чи кусень пирога той котрого не хвата,
Що для бузі бабака.
Чи гарненької бабачки тротуарної дивачки.
Що за диво дивина,всім бо вистачить кіна.
Кліпів теж не забракує,може жартом а чи в сує,
І усіх аж розпирає коли телек він вмикає.
І тріпатись йдуть на люди наче грьобані верблюди.
******
В небі з поза ранку все майорить,
Вогнем червоним маревом кричить.
Сиплються до долу цвіту пелюстки,
Летять у воду польові вінки.
Горять в них свічі людських бажань,
І летить у небо копа прохань.
Кричать у лісі всі земні птахи,
Падають і в’януть ружі пелюстки.
Замирає навколо геть усе живе,
А у чистім озері вінок пливе.
Горять багаття у серцях живих,
Що не хочуть мати, торбу різних лих.
Най же все очиститься лихо пропаде,
Най же все освятиться і біда піде.
******
Вогнище палає Тризна відбувається,
Люд ошаленілий Богу поклоняється.
Верещать дівчата, виють пацани,
Поздиравши з себе вони сорочки.
Летять у вогнище дівчат вінки,
Хлопчаки кидають свої сорочки.
Медовуха ллється ріжуть поросят,
Сомів засмажують і молодих телят.
З самого ранку все це відбувається,
Коли сонце ясне в гору піднімається.
На горі лисій все це відбувається,
Дух несамовитий в серці просинається,
На серед лісу пагорбі Тризна починається.
З ранку до вечора там усе кипить,
Веселі співи п’яний дід кричить.
Лаються там баби козли мечать,
Бугаї рогаті мовчки все стоять.
Вози наповнені крамом дорогим,
Так усі святкуючи борються зі злим.
Б’ють поклони рясні об Святу Землю,
Бо прогнати хочуть вони всю пітьму.
В них у серці жевріє все надія та,
Що вони не марні на святі життя.
******
В темнім лісі вежа самотньо стоїть,
Поріс камінь мохом у продовж століть.
Навколо вежі чорно-дуб ростуть,
Загубили люди туди стежку-путь.
Жах навколо вежі там завжди стоїть,
Лякає він дорожнього і усе гнітить.
Там не можуть жити люди ні тварини,
Бо не знає спокою вежа ані днини.
Душі там згорають ті що там живуть,
Вони келих смерті наче каву п’ють.
За що їм неробам кара та дана?
І вони не знають кращого буття.
Все щоби не нищили іншого життя,
І аби припнули свого язика.
Щоб не воювали ріжучи усіх,
І аби не мали з того собі втіх.
Веж таких багато на землі стоїть,
Серед лісу чорного степу і боліт.
Те є вам не жарти чи шалений сміх.
******
З пельки зіркатої язик тирчить,
Либиця нахабно хоче заробить.
Може заїхати хай собі кричить,
Якщо домагається можна заліпить.
Він як поросятко печене сидить,
Коли його ляснути він реготить.
******
Гасають страуси по сухій Сахарі,
А голодні леви крутять все носяри.
Чого вони гасають ті не розуміють,
Просто страусята від того балдіють.
Наїлися травички та що конопляна,
І тому у страусів голова зірвана.
******
Зібралися пінгвіни на широку кригу,
Будуть вони їсти смачну мамалигу.
Пінгвін нахабний аж по головах,
Лізе безсоромний прямо у казан.
Що ти дурню робиш? Всім по головах,
Лізеш все нахабно як крутий баран.
Ви мені не тявкайте я сам собі вельможа,
І моя пихатість все на мене схожа.
******
Приємно всіх критикувати та не сокиру в руки брати,
Щоб дров самому та собі на зиму нарубати.
Хто сидить тихенько, краде помаленьку,
Гадає він що зможе більше всіх на красти,
І у рот смачненьких доларів на класти.
Буде він жувати чужих все президентів,
Та їм тож посилати купу компліментів.
І комусь за чухані брехні він складає,
Що насправді думає те не промовляє.
В нього така сутність він увесь такий,
Зовні ніби гарний хоч увесь гнилий.
******
Як у нашого Омелька корумпована сімейка,
Хитра баба злодій дід що з’їв жабу на обід.
Бо злиденним таким був що по гидити забув.
І над вечір він сказав що французом мабуть став.
Їсти буде маслюків, жаб зелених,пацюків,
Отакий то той Омелько і його свята сімейка,
В них нічого не згниє бо Омелько з’їсть усе.
******
Ми у цьому світі прагнемо свого,
Для життя єдиного щастя одного.
Воно в нас єдине іншого нема,
Далі рай чи пекло а чи забуття.
Може бути різне повно є думок,
Що ширяють в небі наче колобок.
Ми насправді прагнемо лише одного,
Хоч на те не схоже, для життя свого.
******
Встала рано мавпа доволі п’яна,
Запхати хоче в рота марципана.
На додаток п’яний пацюк припхався,
Він мабуть до ранку ніч всю наливався.
Разом із бутельком спав він під парканом,
З отаким п’янючим як і сам бараном.
І тепер припхався він бо до подруги,
Щоби ту ощасливити а не для наруги.
Якщо знайдуть сало і бутилу кяньті,
Буде аж до вечора класний дибіляньті.
Вони будуть квасити слоїк самогону,
Накладати на голову і собі корону.
Коли ж ще й п’яненький там баран прийде,
Невідомо тоді що там в них буде.
Не минає ночі, ранку не минає,
Коли оковита когось не долає.
******
Пішла крачучка в опозицію щоб показати всім
 Свою позицію,
І швидко так пошкандибала щоб неї криза не застала.
Вона була комусь хороша, носила рваного калоша,
Та з неї кпили реготали її ледь в ніс не цілували.
Вона ж нахабно всім сказала що вона сутність генерала,
Її усім ще забракне коли ведмідь у полі квакне.
А сірий вовк співатиме з ягнят жупан коли зніматиме.
Пішла кравчучка в опозицію чортячу маючи позицію,
І двісті сорок пиріжків куди лиш чорт її завів.
Коштовні є опозиціонери яких до лиха та холери.
Якби хоч трохи розум мали то певно так не гарували,
Із ранку і до ночі замилюючи очі.
На цьому це ми припиняємо
Кравчучку геть ми відсилаємо,
В лиху чи добру годину не знати щоб оту скотину.
*****
Натхненні Богом трохи є богами,
Йдемо по світі своїми шляхами.
І не можна в світі того змінити,
Впливати можна або щось робити.
Будувати замки вежі руйнувати,
На рай чи пекло собі заробляти.
Ми натхненні Богом на своїй землі,
В правді допоможемо лишень собі.
Геть усе є вільне заразом ми,
До щастя неба а чи до біди.
Не потрібно душу тим собі морити,
Лишень радіти та щоденно жити.
Ми не можемо світу в рай переробити,
Маємо це прийняти аби щось змінити.
Варто щоб весела радість прийшла,
Катастрофа іншого то його життя.
Кожен обирає сам собі шляхи,
Чи до щастя-раю а чи пекла-біди.
******
Зима тоді довгою була,усе крила морок, тьма,
Весь світ у холод закувало та все весною оживало.
Робили тоді люди вівтарі на них стояли діви кам’яні,
Ті до котрих вони молились щоб все росло і всі родились
Із мамонта фігури різні були в них дуже цінні.
Ми звемо час той Мезолітом і не відомим для
нас світом.
Люди створили лук та стріли і гарпуни що риб ловили,
Цим вони їжу здобували турів та оленів вбивали.
Та ось прийшов цей Неоліт що до Христа шість
тисяч літ,
Та ми того напевно і не знаємо ми просто так собі гадаємо
Якісь знайшли бо артефакти які по собі не є факти.
Надалі гордо припускаємо що геть усе на світі знаємо,
Напевно можна й так сказати що і цього нам досить
знати.
Та різні там ті Неоліти закрались що немов бандити,
Це все ж суцільні є теорії якоїсь там бабуні Глорії.
В часи старого Неоліту добавилось там людського цвіту,
У певних колах так вважають на що напевно право
 мають.
Приручені були вже коні,кози, свині що рились з виском у багнюці.
І люди вже не мандрували а землю трохи обробляли,
Сохою землю все довбали та хлібним злаком засівали.
По тому кілька тисяч літ придибав мідний вік,
Його у гості не чекали того чорти якісь припхали.
Хоча в часи що звавсь Енеоліт розцвів Трипільский ,
світу цвіт,
Що жив в полісних він долинах і на широких на рівнинах.
Міста вони там будували що їх хатами захищали.
Чудові були скотарі і що найменше гончарі,
Усі їх миски,глечики,двійнята не наче зроблені до свята.
І греку варто не питати кого і хто почав навчати,
Сварогом вази прикрашати.
Творити з глини різні речі що є не просто вам до речі,
Шумер також того не знав від кого впливу він зазнав.
Хто з глини всіх навчив творити,чудові статуї ліпити.
Були Трипільці землероби а аж ніяк не чорнороби.
Свої лани бо засівали на котрих злаки виростали,
На одному місці вони не жили, коли вже чахнули грунти
Вони міста свої палили та вже у місці іншім жили.
Міста ж бо нові будували і все заново починали,
Двоповерхові хати мали котрі на чорно зігрівали.
Вони у глиняних печах варили кашу і узвар.
І невідома кількість нам котра була тим племенам.
Ось й бронзи вік пришкандибав і люд сокиру в руки взяв.
І замість того щоб плуги вони клепали рубаки,
Коваль для цього знадобився подій у центрі опинився.
Один у полі все орав а інший голови з стинав,
І не робив з меча орала коли спокушувала слава.
Котра дурною називалась,нажаль такою і зосталась.
Не всім журба з меча зробити бо орало,коли вбивати закортіло.
Та все ж робили не одні мечі а виливали й чаші дорогі,
Люди як завше землю обробляли та потом неї поливали.
Творили соціум драбини де були мати,дочки й сини,
Не рівність вдерлася по між люди це відчувалося геть усюди.
З’явились бідні та багаті не те що десь а в рідній хаті.
І навіть бронзи мідне рало нічого світові не дало.
Коли вже бронзи їм не бракувало суспільство морем торгувало.
Вони крам везли річками і прибережними морями.
В Криму Сармати проживали жінки там також право мали.
На конях вправно що скакали та грекам голови стинали.
Тоді вже люди грізно воювали мечів залізних накували.
Народ ж який згадав нам Геродот побив би де його скажений чорт,
Він Кімерійцями  назвав та їх в літопис записав.
Той нарід був кобилодоєм і грабував скаженим боєм.
Аж поки в Азію малу припхав він дупочку свою,
Там зникнув він і розчинився бо в Анатолі опинився.
В степах їх скіфи розігнали коли на них вони напали,
Про що розказують нам міфи,котрі  величні наче рифи.
Вони також на конях жили та по степах весь час бродили.
Що були Царські та малі усі відомі бандюги,
Вони постійно воювали сусідів вічно грабували.
І для своїх вони вождів  не шкодували землю для горбів.
Кургани вони висипали коли володарів ховали,
Туди клали золото та коні що в позолоченій попоні.
Із ними Перси воювали та як здолати їх не знали.
Щоб скіфа ворога здолати його потрібно наздогнати.
А той тікав і реготав зненацька ж Перса грабував.
Війни бога вони шанували за нього кров бо проливали,
Криваві Аресу дари вони несли не мов як чорти.
До всіх скажену мали вдачу натуру як свою собачу.
Та вони теж пішли з арени бою усе лихе несучи за собою.
І Скіфії свій час настав коли народ той бути перестав.
Вони пішли в минулого дорогу а що отримали із того.
Усі також так підуть і що з собою заберуть,
Ма будь кістляві рештки і не до тлілі свої мешти.
На цьому варто закінчити аби сліз чужих не лити.
******
Хлопчина вбив жука сказав він для знання,
Пізнати бо його я хочу а також тому що я можу.
Роздивитись хлопець бо хотів з близька всіх небесних птахів,
І тому їх він убивав та їхні груди розтинав.
Звірів він різних убивав серця їх з близька споглядав,
Коли ж жадобою схилявся у все те ніби занурився. 
Сказав він все це для знання а не для лиха чи добра.
І ось поставив запитання; Людину можна,вбити  для пізнання?
Мій милий сину, що, ще не вбив котрий людину,
Та вже птахів,жуків,тварин вбивав бо їх пізнати забажав,
Якщо убити їх ти зумів неначе власних ворогів,
Чому ж людину тобі не убити? Якщо те зможеш ти зробити.
А далі з тим спокійно собі жити та зайве серце не гнітити.
Відомо всім  хто звіра убиває і те йому не заважає,
Убити зможе і людину неначе дику ту тварину.
Він також всякого уб’є якщо причину  він знайде.
( власний доповнений переспів Реріха ).
******
Якось раз одне мурло в саложери попливло,
Чи гандолу воно мало може так пошкандибало.
Все те зовсім не біда що він розуму немає.
Лишень були б в торбі бакси і наставить він всім клякси,
На сусіда торбі і на його морді.
Щоб сусіда морда знала з нього щоб не реготала,
Мордо,психа схаменись і батоном не давись.
Великими рогами дурень тішиться ночами,
Як круте,воно ото не якесь вам аби що.
Я пливу все в сало брати хочу вас скоріш послати,
Не відомо бо куди хоча б до Колими.
Там вам класні коломийкі заспівають голошийкі.
Хочу я у салобрати щоб комусь по надирати,
Що,самі ви знаєте, чому не тікаєте?
Я хороше я мурло не дешевеньке,ото.
Я поважне вельми дуже,верещу до тебе друже.
Бидлом вас назвати можу дуже гарно вас попрошу.
Я чудовий мордосвист і вкручу для вас я гвинт,
На паяю ваші гайки якщо матиму нагайки.
Аби вас вперезати щоб мене вам називати,
Поважним дядею а не окоянею .
Я хороше я мурло не дешеве вам ото мене поважайте бакси мені дайте.
******
Сонечко на дворі гріє і пече скарб свій золотистий задарма дає.
Не просить сонечко собі віддачі а бажає кожному і усім удачі.
Най думки лихі всі з серця геть підуть най їх вітром теплим промені знесуть.
Занесуть в безодню де тепла нема не зігріє сонцем небо висота.
Нехай розтане крига у серцях живих і не буде в серці думок лихих.
І бажання будуть лише для добра хай же запалає чиста доброта.
Зникнуть всі печалі думки загребти бо не можна всіх їх в вічність занести.
Тішитись радіти це усе що є,справді в світі цінним і воно твоє.
І ніхто не зможе цього відібрати,чого ще треба і чого бажати.
Сенс життя не в тому дайте мені та дай, цим квиток не купиш ти собі у рай.
І всі посади думні це є не девіденти вони не подарують у рай абонементи.
Не можливо тішитись тим чого нема що створила тобі власна голова.
Все таке мізерне зникне в небуття що тобі залишиться твого край життя.
Чим радіти будеш плакати а чи реготати,лежати чи сісти а чи танцювати.
Плакати не може либиця дурний не святий не грішний просто він такий.
Чого бажає серденько твоє заспіває пісню якщо не німе.
Сонечко на дворі гріє і пече воно ось не просить а весь час дає.
Ми від нього можемо взяти промінці наче діамантів чисті камінці.
Що летять на землю до нас із пітьми і говорять тихо тішся і живи.
Сонечко чудове,сонечко живе дякую для тебе що ти у нас є.
******
Аватари з неба до нас ідуть дари безцінні свої несуть,
Творять вони землю,творять вони світ,творять безупинно мільйони літ.
Аватар на землю сходить як дитина,навіть надзвичайним все одно людина.
Не приносить з неба він усім дива,для усіх знаменом є його життя.
Ми у цьому світі зовсім не даремно,хоч живемо в ньому доволі буремно.
Творимо урагани як гірські потоки що летять на землю як душа емоцій.
Ми приходимо з сенсом свого тут буття щоб творити знову на землі життя.
Це дається Богом а не просто так аби загнуздати силу забіяк.
Аватар на землю сходить як людина,він величний духом а не як скотина.
Що реве як бидло біля свого стійла,вимагаючи від пана лиш хмільного пійла.
Сенс Аватара полягає в тому,щоб не були люди у стані хмільному.
Щоби не ревіли аби не кричали і хмільного трунку щоб не вимагали.
Аби щоб прозріли очі їхні п’яні і не були вони наче окаянні.
Щоб розквітли лотоси,лілії усюди вдихати хотілося на всі повні груди.
Аватар у світі це не просто так,хоч це і не врятує злих тих забіяк.
******
Лепечуть мавпи десь там на нараді,
Цьому шляхетно дуже вони раді.
Дуже величаються перед бабуїном,
Забуханим сильно отим сучим сином.
Мелють на нарадах різні там макаки,
Споглядати показують все червоні маки.
Можна лиш шаленіти виду від такого,
Але це не варте зовсім вам нічого.
******
Море світлого вогню відведи мою біду,
І спали лихі печалі криють очі що вуалі.
Нехай їх вітер віднесе там де мертве не живе,
Не має жодної людини ані в вечір ані днини.
Нехай же так відбудеться лишень варте збудеться.
******
Драконьчик милий Вася по небу пролітав,
Він  все до драконі Моні в вікна заглядав.
Вона драконесса по хаті походжала,
І драконіона в гості припрошала.
Зайди лишень до мене я так тебе чекаю,
Своїм вогняним духом я мух по відганяю.
Спекотно буду дихати у душу  я твою,
Пізнаєш милий Васю сердечно як люблю.
Моя красива морда вона уся в шипах,
Хіба я не чудова мій Васю падишах.
Я крила розтопирю і свої пазурі,
Тебе всього затисну в я обійми свої.
Драконьчик милий Вася із неї посміявся,
Та високо у небо під зорі він піднявся.
Драконя зажурилась пустила вона слізки,
Невже бо я не файна як в небі ясні зірки.
Вона за ним попхалась в далеку височінь,
Хоч це було так важко і навіть трохи лінь.
Та Моня не здавалась вона його кохала,
І десь біля Венери його таки впіймала.
Венера мати зірка побачила те все,
Яке бо не зрадливе кохання щире те.
Драконі Моні  взяла й допомогла,
І затягла бо Васю до сонця вівтаря.
Кохалися вони в плазмі священного вогню,
Говорячи єдине священне лиш люблю.
Священні іскри неба летіли навкруги,
І пристрастю горіли драконячі хвости.
Як зорі лиш центавра горіли їхні очі,
Плазмоїдного ранку а чи то серед ночі.
Драконяче кохання палає і горить,
Що воно аж між зорі все полум’ям летить.
******
Журавлі у вирій восени летять,
Хоч вони й не хочуть край свій залишать.
Та приходить днина приходить час,
Аби птаху рідний край свій залишать.
Бо прийдуть морози,холоду,вітри,
І будуть короткі на землі цій дні.
Щебетання птаства буде замовкати,
День короткий скаже час вже відлітати.
Ключами небо вкриють журавлі,
Полетять в чужину вони до весни.
Та всі повернуться як минуть морози,
І розтануть снігу кришталеві сльози.
Поки що у небі журавлі кричать,
І ключами довгими високо летять.
Все ще гріє сонце світить над лісами,
Що покриті красно жовтими листками.
У краю бо рідному кращого немає,
Коли ключ у небі сонечко сідає.
******
Вітерець у вербах листом собі грається,
Барвінок в лісі долу розстеляється.
Біжать хмаринки мого край вікна,
І надія в серці моїм ще жива.
Хочеться для мене думати гадати,
Що нема у світі а ні бід ні втрати.
Що усе минає небом так дано,
Так воно у світі завжди бо було.
Ми у цьому світі перші не живемо,
Хоч напевно знову ми сюди прийдемо.
Ми міняємо тіло сукню мов живу,
Весь час на іншу і зажди свою.
Служить вона вірно кожному із нас,
Поки не приходить замінити час.
Вітер ж далі грається верби тай косою,
Та що є покрита білою росою.
І у полі стиглими жита колосками,
Та волошки синьої довгими лисками.
******
Золота троянда в долині розквітає,
Неї сяйво сонця тихо огортає.
Пелюстки рожеві все на ній горять,
Та від вітру тихого дзвоники,дзвенять.
Стеляться долиною сонця промінці,
Блищать довкола яшми камінці.
Кришталевим блиском квітку огортають,
Та смарагдів сяйвом неї зігрівають.
Троянда сяє блиском чарівним,
Земним нівроку і завжди живим.
Нефритові лілеї в опалах розквітають,
Жар птахи в долину ту все прилітають.
Течуть там ріки чистої води,
В бірюзи скелясті б’ються береги.
Із роси веселка стоїть там над долиною,
Пахне свіжим сіном буком та малиною.
Цвітуть в долині квіти польові,
І співає зяблик в зеленім там плющі.
Діамантом вкрита вся долина та,
Там немає смерті часу забуття.
І гаї вишневі, яблуні цвітуть,
Зріють ананаси нектар бджоли п’ють.
Там немає лиха смерті самоти,
Та всім знавіснілої біса чорноти.
Золота троянда квітне у долині,
І стоїть над нею небосхил весь синій.
Рубіну марево все тут захищає,
Жодна пекла бестія тут не пролітає.
Високим горам навколо бо стояти,
На віки долину Райську захищати.
Скель що з сердоліку опалів ті шпилі,
Котрі є чудові серцю всім милі.
Чиста та долина не приступні гори,
Не доступні вони завжди для примари.
Та що чорним мороком все навколо в’ється,
Вона об кришталю гори розіб’ється.
Передзвін неба чистий мару віджене,
І нехай троянда в серці зацвіте.
******
Реально не можливо в світі щось зробити,
Ворога чи друга вбити, підкорити.
Най собі гадає той що підкоряє,що таку можливість він якусь там має.
Але чи насправді влада в нього є, а чи тую владу пилом занесе.
Занесе пісками і льодами вкриє,все що було варте
все що було миле.
Не в одному місці вже не один раз, не зарадить цьому навіть популіст.
Дурень гадає влада в нього є,та це пісками з часом занесе.
Не врятують різні марні постулати,ті що не правдиві світові догмати.
Дурниця марна полягає в тому що не зрозуміти правди не лишень глухому.
Той що є сліпенький зовсім бо не тілом того не втямить і реальним ділом.
Можна вдавати з себе Ганібала,і собі хапаючи шматочок сала.
Може це і правда що його дадуть,а куди по тому тебе запруть.
Певно всім це варто собі пригадати,і на марно мавпою в світі не скакати.
Найбільшою проблема саме є у тому,що усі забулись чинять по дурному.
Не хочуть вони трохи схаменутись,і на все очима серця озирнутись.
Подивитись прямо,відверто та сказати,чого бо хочуть і чому бажати.
Мара ілюзій очі покриває,коли дурень собі щось там підкоряє.
Він собі все думає щось підкорити,обнімати друга а чи з нього кпити.
Смерть прийде до того і його візьме,хто не втямить цього або що це є.
Його проблеми будуть обнімати,і його як завжди вельми шанувати.
Все у цьому світі є не дивина,хоч завжди керує в ньому простота.
А вона у ньому була як і є, і усім напевно щось там принесе.
Те що не можливо світ цей підкорити,і як заманеться ним собі крутити.
Час за це розплати швидко все ж прийде,і усе що миле цінне забере.
Забере маєткі гроші і посади,налетять по тому лиховісні зради.
І будуть крутити вони верховодом,як оскаженілим і поважним гадом.
Не один поважний так собі гадав,що він велику владу свою мав.
Та проблема в тому що її не має,влада що примара його підкоряє.
Та насправді вона що йому дає? І напевно в нього що та відбере.
Буде та людинка ревом аж скакати,або на подолку мертвою лежати.
Що тоді із того що ти щось там мав,ворога чи друга вбив чи обнімав.
Не вже так важко це все зрозуміти себе шанувати а чи з себе кпити.
Геть усі бажають владу захопити,або собі іншого марно підкорити.
Та цього не буде як і не було,піском Олешкі його занесе.
Влада це дурниця і її нема,не втямки цього ось що є біда.
Лихо страшенне що не подолати,тому можна плакати а чи то скакати.
О прозрійте очі душа прозрій,і тому на марно владно не шалій.
Сліпому трутню варто пам’ятати,що бджілки йому відсіч можуть дати.
Відгризуть крила викинуть здихати,не вже так важко це бо пам’ятати .
Скільки ж аватари мають говорити;що і як по чому? і чи як робити?
Дивина у тому що усі глухі невже як в лісі вони глухарі.
Та глухар у лісі так бо захопився,що в зубах лисиці він враз опинився.
Це не просто байка не прості слова, кожен бо не хоче долі глухара.
Та подібну долю можна не дістати,як що в лісі дурнем час весь не скакати.
Ось чому не варто бути верховодом,поважно-шаленим, знавіснілим гадом.
Не одному в світі небо – це казали,коли у безодню його опускали.
Як що своїм словом,ділом убивати,можна і по шиї від небес дістати.
Не пройде нічого просто не мине,коли злую сутність снігом занесе.
Розвіє сяйвом в вакуум розітре,те що є не добре те що є лихе.
Хто в вулкан палючий хоче залетіти;чи можливо його і чи слід спинити?
Лишень можливо у собі спинитись,а не у вулкана жерлі опинитись.
Хоч воно для того,є воно існує,хто не власним розумом, думкою гандлює.
Продає примари що для забуття і говорить марно про чуже життя.
Буду верховодити буду керувати,по чужій голівоньці буду я скакати.
Різні бо нахаби собі це вклепали,що вони багаті ватні генерали.
І що вони можуть когось там підкорити,але це ілюзії; що із цим робити?
Не роби нічого з тим чого нема,що поглине правда неба забуття.
Забуття не вічне,так усе минає,най собі дурень по землі ганяє.
Ось у чому правда вся ота свята що й дурниць насправді жодних бо нема.
******
У тому дивного не має,природа зайве не вчиняє.
Дурниць вона не робить,і на лозі батат не родить.
Не ростуть дерева до гори ногами,та робота робиться 
Божими руками.
І як що в природі щось там не таке,це тому що інше або не твоє.
Розум бо не може того зрозуміти,і тому продовжує як вино шаліти.
Втямити не в стані що там і до чого,і яка є брама для всього живого.
Ми не можемо того в правді зрозуміти,чому хоче мати  що і як робити.
Чому закоханий хлопець у дівчину? А чому закоханий в іншого хлопчину?
Чому палає трава із росою?А чому тліє,навіть і сухою.
Ми у цьому світі мало розуміємо,і тому шалені і тому бісіємо.
Хочемо і хочемо природу підкорити,недолуге бачення в неї своє влити.
Та вона покаже що і як робити,і у цьому світі жити чи не жити.
Так вона у світі марно не вчиняє,коли біса з біса владно виганяє.
Їй щось нав’язати доволі є вульгарно,безглуздя певне а також на марно.
Все одно все буде як вона накаже,а не як липетя кафедральна скаже.
Одівши тулуб в якусь мантіяку,показавши світу велику (мудрість).
Різні грамофони різне там городять,але цим для себе лишень все шкодять.
Чортівню усяку вони аж городять,хробачка айкюху на базарі морять.
Цю велику бздурку варто припиняти,аби інтелекту свого не зламати.
*******
Била бабця бабцю великою ломакою,
Щоб не була вона культурною свинякою.
Щоб не говорила різні все дурниці,
Не тягала з рота плітки паляниці.
Не відомо в правді чи допомогло,
Закрити мейті не ї не треп-трьо.
******
Макаки проповідують спасіння обіцяють,
А куди потраплять і самі не знають.
Макакяче спасіння відкрите для своїх,
А хто не в них спасається дебелий паро-псих.
Там буде повно масла,сир і молоко,
Усе чого захоче лиш сутність вся Його.
Бананів,ананасів вареників смачних,
Та це усе для свого,це лиш для своїх.
Макакяче спасіння відкрите не чужим,
Усе що обіцяє їм їхній херувим.
Тому вони на ранги все ділять баранів,
А кращих перетворюють на обраних козлів.
Там вся та препаскудна шановна неофітня,
Поводиться як в трансі свята мов чортівня.
Кричать вони макаки, тягніть бо гаманці,
Даруйте у суботу ви грошики свої.
Ми радо їх візьмемо в калиточку свою,
Котру мабуть запустимо на місію он ту.
Наставити маєтків котрі для свого бога,
Котрий усім покаже куди його дорога.
Усі армагедонники лякають баранів,
Спасіння обіцяють та лише для своїх.
Якщо бабло ти маєш і їм ти занесеш,
То душу ти козлячу напевно там спасеш.
Та варто лише тобі навік запам’ятати,
Що можна й без бананів себе порятувати.
******
Кожен робить те що робить,і тому страждає,
Він мабуть в своїй дорозі,вибору не має.
Хоча кожен має право,шлях свій обирати,
Та те право не позбавить,інтелект страждати.
Кожен розум консерватор,все він підбирає,
Як у скриньку золотеньку Пандори складає.
Та вона тріснуть може якось на галузки,
Полетять тоді від неї всі ті дрібні друзки.
Розум має пам’ятати все не можна зберігати,
Не чіплятись за мару на лишень свою біду.
Кожен робить те що має бо він вибору не має,
І мабуть його не мав коли в світ цей шкандибав.
Ми живемо в цьому світі і планет що є в зеніті,
І під небом на землі у траві живій росі.
Ми радієм,кричимо та надалі живемо,
Щоб і в тому світі жити і п’янкий мед,пиво пити.
І хоч вибору немає,хай душа все ж не страждає,
Спорожнивши келих сому,повернеться все ж додому.
******
Про усе що дурня зовсім не обходить,
Саме про усе це неук і говорить.
Дуже йому мило носа туди в пхати,
І мабуть від того сильно кайфувати.
Розкидати всюди різні там поради,
Що оті хороші а оті там гади.
Сидять у лозах як тупі барани,
Що готують літом зимові тай сані.
Любить також дурень рота розкривати,
Ще коли не встигнуть його запитати.
Не потрібно зовсім всім його питати,
Завжди бо встигне це компенсувати.
Бо липетя файна він на всі дороги,
І усім покаже свої файні роги.
******
Як муха причепився один абонемент,
Бо хоче він отримати у морду комплімент.
Якщо йому так хочеться чому б не допомогти,
Його хорошу пикочку як слід тай натовкти.
Не хай він домагається отримає своє,
Якщо воно хороше якщо воно дурне.
******
День чудовий на дворі гріє душу він мені,
Ні спекоти а ні холоду ні печалі а ні голоду.
Що я маю ще бажати і чому в журбу впадати.
Все цвіте росте навколо і святе Свароже Коло,
Мені душу зігріває хоч я знаю все минає.
І спекотна ясна днина і з грозою буйна злива.
Все пройде я все те знаю і журитись не бажаю,
І на голову свою радість кличу не журбу.
На дворі усе веселе,закликай же радість Леле,
Журавлі ключем летять між собою гомонять.
Та від цвіту навкруги біліють всі сади,
І кульбаба на полях криє все у жовтий стяг.
Чиста тиша що довкола вам ні тирса ні полова.
Вся земля шаленим цвітом всім шле радість
щедрим літом.
Свята ранкова днина,тішся ти цим як дитина,
Все навколо на дворі тішить душу хай тобі.
Серце ти не закривай в нього радість запускай.
Бо якщо його замкнеш то повз лихо не пройдеш.
Відкривай для літа душу з любові а не мушу,
І не хай тобі прийде все не мертве а живе.
Дух у тілі запалає що на гуслах мов заграє,
Твоє серце на землі все що є лишень тобі.
День чудовий на дворі гріє душу він мені,
Все це важко зрозуміти а ще важче в тому жити.
День пройде пройдуть ці дні що залишиться мені,
Сум густий і злі печалі криють очі що вуалі.
Як же добре зрозуміти,жити в радості не гнити.
День чудовий на дворі і Сварог у всіх в житті.
******
Мабуть низам набридло пихате садо - бидло,
Що своє постійно робить не біда що когось в гробить.
Байдуже весь час йому що воно несе біду.
Мільйони він згрібає і в овшори відправляє,
Де буде він гріти дупу ти ж бо згинь хоч у халупу.
Хай тобі присняться сни що без горя і біди,
І щасливим будь від того що далеко ти від нього.
Бо йому це не біда що в нього дупка золота,
Кришталеві унітази котрі вкривають гарні стрази.
На усе він заробив на трубі коли сидів,
Крутив бо вентилем все з ранку щоб влаштувати собі п’янку .
Мабуть низам те набридає коли бидлятко всіх їх має,
Та усі оті щурята що пищать як поросята,
І тихесенько сидять як продажна класна бля….
Ті що здохнуть за копійку шанують бо злодійку,
І не хочуть злодіяку послати вони в сра…
Невже можна те терпіти крокодиляче сліз лити,
І що він усіх кохає,хоч насправді всіх він має.
Тай до лисих до чортів,аби біс вас всіх вхопив,
І до пекла долучив він усіх тай причепив.
Щоб там бидло шанувати свій рот не розтуляти,
Вам не можна сперечатись,можна мертвим лиш зостатись.
Знесуть голову з плечей не врятує і Еней.
В цьому світі повсякчас вистачає дуро-спас,
І низам таке буває нахабство набридає.
Все тоді вони кидають вила,коси тож хапають,
Щоб нахабі нагадати про права свої згадати.
Буде добре тоді якщо все те без крові,
Можна буде все владнати вибір вільний відстояти.
А якщо не домовлятись дурнем можна і зостатись,
Люду море заморити у крові його в топити.
Буде всім тоді біда верх не слухає низа,
А коли і не збирається то у пеклі опиняється.
Сам бо його влаштував сам у нього і попав,
Буде там він догнивати бо не знав як шанувати.
Те що вартісне прийшло яке буде і було.
******
Блін кричав вареник я вам покажу,
Кип’ятком солоним я вас обіллю.
Ой як налякались бліни запищали,
І на себе густої сметани на клали.
Та вареник також сильно шмиганув,
У сметану файно в макітрі тай нирнув.
От я вам бліняки всім вам покажу,
Коли у водичку що кипить в пихну.
Кричав вареник я вам покажу,
Ви у мене кляті нап’єтесь кип’ятку.
Ах же дрібно-морді круглі пельменяки,
М’ясом нагодовані з тіста бо кругляки.
Вам не забракує в мене кип’ятку,
В тазіку великому я вас утоплю.
Отака буває з сиром варениця,
Яка десь гадає що вона жар птиця.
******
Дядя тітку полюбив дядя тітку відлупив,
Вона ж верещала і його послала.
Він туди йти не хотів їй добряче зацідив,
Вона ж його коромислом і тепер він осломисло.
Так скінчилась та пригода агресивного народа,
Сексуальні війни лайки мордо бійнні.
******
Усе тече міняється у полі тай тиняється,
Усі людські здобутки як під мостом бомжаткі.
І щоб не говорили там різні шахраї,
Та супер інтелекту душкового бомжі.
Усе піде під землю вона їх забере,
Усе що було буде не було так буде.
******
Той хто гучно гавка в того супер ставка,
Хто гарчить тихенько у того маленька.
Але те потрібно добре пам’ятати,
Коли і до кого саме як гарчати.
Бо якщо гарчати будеш не на того,
То тоді потрапиш ти у пащу його.
Гарчи по малу весь час тихенько,
Вибирай на кого,далі голосненько.
А коли напевно ти те зрозумієш,
Гавкати як треба ти уже зумієш.
Буде тоді в тебе від того гавка,
Що разу більша і гучніша ставка.
І коли до тебе змога вже прийде,
Тоді твого рота ніхто не запре.
Буде вже гарчати тоді не людина,
А напевно файна з буди собачина.
Хоч маленька гавка то маленька ставка,
Але вона з часом велика стане,
Коли час гарчати гучно тай настане.
Роздереш горлянку ти аж до Уралу,
Щоб і там побачили твою гучну славу.
По драбинах лізуть соціум щенята,
І до часу криють свої зубенята.
А коли настане час їм загарчати,
То не знайдеш місця де його шукати.
Бо вони всім свого тай не подарують,
Роздеруть,роздягнуть і тебе роззують.
Будуть вони тихо все те починати,
З часом же сильніше будуть тай гарчати.
Виростуть в них зуби м’яса бо захочуть,
Через твій парканчик вони перескочать.
І тоді покажуть вони гавкітню,
На свою чудову славу собачу.
Хто гарчить тихенько лізе по маленьку,
Рота розкриває в час який він знає.
Може він невдовзі  те все показати,
Як коли до кого вміє він гарчати.
Це не є те диво в яке не довіра,
Якщо тай не бачити за ягнятком звіра.
Що сидить тихенько час до,притаївся,
Коли йому треба він оскаженівся.
Не вір там брате,де,солодкі речі,
Що вже є занадто і що не доречні.
Гаркун великий має велику ставку,
Корчить не потрібну зубату він п’явку.
В гаркуна маленького ставка є мала,
Та його потайливість надто руйнівна.
******
Лазили по дереві супер обізяни,
Вони справжні люди просто вони п’яні.
Полюбляють вони різні там сопілки,
Симпатичні вельми наче ті дебілкі.
Між ними п’яні супер бабуїни,
Поїдають п’яні смачні мандарини.
Казяться шаліють дерево тріщить,
З нього листя зелене долу аж летить.
Вони справжні люди просто вони п’яні,
Сидять на дереві наче на дивані.
Таке трапляється хіба це дивина,
І на те все дивиться з долу мавпівня.
******
Нерозумні діти ділять анекдоти,
У неділю з ранку і аж до суботи.
Цілу тай неділю творять чортівню,
Поділить не можуть смажену свиню.
Пиріжків не можуть тацю поділити,
І тому продовжують гіркі сльози лити.
Верещать і б’ються махають кулаками,
Всіх же обзивають вони пацюками.
Правду неньку трусять аж за петельки,
Як оскаженілі десь бурундуки.
Хочуть вони файний лад побудувати,
Не зробити легше аніж все владнати.
Це розвага гарна битись і трястись,
Наче та легеня в кип’ятку нестись.
Не розумні діти ділять всю фігню,
Весь час чудову і весь час дурну.
Одні ділять догми інші постулати,
Інші же не знають як це все назвати.
Їм би усім варто тай боки нам’яти,
Щоб вони не марили все чортом скакати.
Хтось закони ділить ті яких нема,
Хіба є не повна все те чортівня.
Ось чому і діти вони не розумні,
Занадто пихаті і доволі думні.
******
Дурень з дурнем сам зв’язався із життям він розпрощався,
Якби менше собі пив довше мабуть він прожив.
Не шанує хто життя той пізнає забуття,
Забуття пекельним стане в мить коли його не стане.
Зітліють тіла всі його кістки  вся одежа світу гарні чобітки,
Мораль цього вона проста, маємо єдине ми своє життя.
Сонце що над головою зелень та що над водою,
І навколо всі вітри і тумани золоті.
Те все варто пам’ятати і відверто шанувати,
Бо коли нас не буде наш дух про це забуде.
В цьому світі ми лиш раз і воно це є алмаз,
Що дарують небеса все для повного життя.
І його вже не буде для того хто це забуде,
Не уникне він біди зникнуть всі його сліди.
Що топтали землю Мати те все варто пам’ятати,
Вона кожного візьме пам’ятати варто це.
Дурень з дурнем взяв зв’язався із життям він розпрощався,
І чорти його взяли і у пекло занесли.
******
Сороковий рік іде що він мені принесе,
Половину вже життя протоптано щодня.
У сандалях,чобітках на бруківці чи полях,
І коли ходив по лісі чи зеленому узліссі.
Чи ходив на манівці де живуть не фахівці.
У сорок варто схаменутись і в минуле озирнутись.
Подивитися на зад на пустелю,водоспад,
На зелені чисті луки на зустрічі,розлуки.
І згадати все пройде яке було яке є,
Яке теж вже було котре пилом занесло.
Можна лиш його згадати не журитись не кричати,
Все те сонце над собою над святою головою.
Що раз що в цьому світі у орбіт святих зеніті,
Ми крокуємо ідемо і кудись таки зайдемо.
Життя що є одне дивовижне і святе.
Інше нам не настане коли цього не стане.
Сорок років половина - це не одна щаслива днина,
Може ще не раз прийти щось чудове принести.
Заспівати у садочку на галявині в лісочку,
Чи край стежки на ставку чи на сухому на пеньку.
Також можна пожуритись в майбутнє своє подивитись,
Воно що мені принесе якщо воно чи яке є.
Хоч віра в серці завжди є життя однаково одне,
Та двох ніколи й не було хоча від того все одно,
Напевно легше не стане коли інша мить настане.
Дивлюсь у сонячне вікно де білим цвітом розцвіло,
І тиша душу зігріває бо вона сонячно кохає.
На ставнях різьблені птахи у хату залітають,
Не рукотворні вони теплом Раю зігрівають.
Є приховане життя що дарує нам буття,
Воно завжди,весь час обдарує всіх нас.
Пройдуть усіх роки як у полі бразкавки,
Що дзвенять як дивний дзвін лісо гірський передзвін.
Жодні вина жодні страви не добавлять серцю слави,
Бо відомо все пройде і усього не буде.
Ми нічого не візьмемо лиш життя в якім живемо.
Що дня та що години пісня в серці нехай лине,
Ці моменти не минають,душу ,серце зігрівають.
Можуть нас не шанувати і що дня не величати,
Можуть також навпаки надягати ковпаки,
Називати батьком-паном а по заочі бараном.
Але це усе дурниці і шахрайські небилиці,
Бо відомо не завжди гуси носять ковпаки.
Можна певно ту корону носити як ворону,
На своєму на плечі як шановні павичі.
Що говорить завжди не уникнеш біди,
Горя лиха не минеш якщо долі відійдеш.
Варто добре зрозуміти що не завжди носити,
Пластикову оту корону простаку.
Те усе не на завжди дарують нам шляхи,
Ті  котрі ми відбуваємо а навіщо не питаємо.
Все лиш мить серед зірок що вивчає свій урок,
Для того аби знати куди далі крокувати.
І куди потрібно йти,щоб кудись таки зайти,
Та що це коли зайти може тобі принести.
На таці золотій,дерев’яній,кам’яній,
Голова ж не хай болить що змарнована ця мить.
І вона як сама знає сорок років зустрічає,
А вони усе регочуть привітатися бо хочуть.
Сміються з висоти там де гори золоті,
Покриті що снігами там між теплими садами.
І цвітуть завжди вони тихо сяючи з пітьми,
Світло своє розливають і усіх туди чекають.
Там живуть усі бажання не розділенні коханням,
Не коханням цим земним а лиш неба золотим.
Насолода ж земна котрим зовсім не рідня,
І веселкою святою сяє всім над головою.
Із кришталю, бурштина, смарагдова пітьма,
Що світлом все вкриває очі неба відкриває.
Тихо дивиться вона і говорить я твоя,
І завжди твоєю була про що душа забула,
Та що є десь у тобі на небі чи землі.
І усе що колись мала коли в світ цей мандрувала.
Який та тьма створила і життя у нього влила,
І що створює що дня кришталево-золота.
А роки хоч і минають очі духа відкривають,
У що було і буде і що інше там буде.
Не можливо приховати те що діти можуть знати,
Котрі є бо не сліпі і у дусі над живі.
А колись час настане і у них його не стане,
Не згадають бо життя що дарує трисвята.
Та що є на висоті і у нашому житті,
І не хай над головою сонце сяє наді мною.
Що у кожного своє і що небо нам несе.
Сороковий не біда далі лине нам життя,
Дух най те пам’ятає і від того не страждає.
Ми живемо ми ще є у житті котре ще є,
І життя нам не пройде бо воно не є одне.
І таким воно не було про те лиш щось забуло,
Котре якесь земне в діаманті золоте.
Таким воно назвалось коли весело сміялось,
Те все варто пам’ятати щоб життя нам шанувати.
******
Одна супер баба бізнесом займалась,
Дякую Мамонні от я і дорвалась.
Буду я лопатою грошики згрібати,
Доляри рідненькі буду шанувати.
І дарма що вони є американські,
Зате ось чудові є вони як панські.
Накладу у банку їх на чорну днину,
Їх бо закатаю як смачну малину.
І буду я буду зябу роззявляти,
Тих за океанців на ху іс посилати.
Чому вони пруться у мою комору,
Отаку чудову феську Феодору.
Бо на корумпозність їм мою начхати,
Як же тоді мені грошики згрібати.
Як мене навчили супер ті діди,
Що печуть на газі з нафти пироги.
Котру пруть із лісу що снігами вкриті,
Мафіо-чудовими нічим не прикриті.
Вони можуть певно бізнесом займатись,
І що ранку милом-сальним напихатись.
І буде від того сала,діда розпирати,
Та буде та дутість його піднімати.
Високо у небі накачений маслами,
Буде там висіти наче орігамі.
Наче кулька з милом буде там ширяти,
І язиком довгим гарно лепетати.
Буде супер баба теж собі літати,
Та свого дідуся дутого кохати.
Хоч вона і собі досить нагреблася,
І у небо з дідом файно піднялася.
Та потрібна-варто всім запам’ятати,
Що і мило в пузі може затріщати.
І тоді додолу шмаття полетить,
Коли в дутих баби, діда засвистить.
Свистом кулі дутої,сало-мило псутої.
Перш гроші-доляри чужі складати,
Варто першо-власників тай не проклинати.
Не гонити тузика на чужу країну,
І перти маніки в банку як малину.
Що на чорну днину ти собі напхав,
Та усе однаково з них не з користав.
Бути долеристом зовсім не біда,
Якщо є на плечах твоїх голова.
Біда лиш в тому думав що не каже,
Хоч він за мамону тай кістками ляже.
Чи то на бруківку а чи у болото,
І йому це буде все те не гидотно.
Головне що доляр тай у банці сяє,
І що на майбутнє чорт його згрібає.
Перед тим як когось на іс посилати, 
Потрібно доляр в банці не тримати.
Хоч ти супер баба а чи супер дід,
А не якийсь дивний світу дурисвіт,
Ліпше свого хитрого язика припни,
І доляром в слоїку ліпше не тряси.
******
Справжнього Пана не було з Івана,
Якщо той Іванчик справжній голодраньчик.
Хлепче із бутелька сечу самогонку.
В цьому бо Іванко сенс життя вбачає,
Він бутелька тата від душі кохає.
Виє він як бидло тихими ночами,
Заїдає пійло зовсім не салямі.
Ниє той Іванко що не буде Паном,
Лишень уродився п’яним він бараном.
Він не розуміє правди бо простої,
Баранами будуть і орли в запої.
Баранець загадить луки всі довкола,
Тупець Іванко і тупець Микола.
Як же тих баранчиків в світі розвелося,
І багато доленьок маслом розійшлося.
Не буває панської долі для барана,
Ось тобі Сансара і уся нірвана.
Бігають баранчики у садках і школах,
Їх усюди видно як отруто-голих.
Різні Маньки також стають вівцям,
Аби нахлебтатися поряд з баранами.
Дуже язикатими наче Кайдашиха,
Але та що хлепче до біди до лиха.
Висновок простенький час настав зробити,
Досить підвивати і горілку пити.
Знову запитати варто у Івана,
А чи личить п’яна пика тай для пана.
Хочеш бути Паном можна ним всім стати,
Коли ту гидоту зовсім не хлебати.
******
Київської  Русі не було ніколи,
Хай це пам’ятають Васьки та Миколи.
Байку цю живучу люди бо створили,
І на мізки іншим неї всю звалили.
Іга і Татарського також не було,
Це бо небилиця повне чорт зна що.
Звідки ті писаки правду якусь знають,
Коли вони неї самі і клепають.
В царських фоліантах правди бо нема,
Те що є написано повна є брехня.
Кожен понаписував правду лиш свою,
Під свою шановану мзду і калиту.
Все що йому вигідно кожен захищає,
Та під себе вигідне весь час згрібає.
Ось тому і вигідно все дурню писати,
І права пихатості свої качати.
Але нам потрібно самим пам’ятати,
Що байки ретельно маємо обирати.
Вірити не вірити то є інша справа,
Не даваймо ж себе в руки для вандала.
******
Тхорі шановні пасіку ділили,
Та бджіл спитати про – це забули.
Каптура поважного вони наділи,
І від того щастя зовсім очорчіли.
Ділять вони пасіку бджоли аж тріщать,
Їхні соти з медом долівки летять.
Ніяк не можуть меду поділити ,
Щоби медовухи з нього наварити.
І у пузо своє градусну залити,
Та під вулик дупу свою примостити.
Ділить все що можна різна тхорнівня,
Ось у чому лиха справжнього біда.
Ділять вони глину річки і дуби,
На свої чудові білдінг,халупи.
Поїдати хочуть рибку сомівню,
Кільку,ставриду різну камбалу.
Курочку лапати жирних гусочок,
Якщо ти хитрий не дурний пеньок.
Будеш мати завжди різного бабла,
Як та не нажера паця у кнура.
Ось тому то пасіку тхори ділили,
Медовухи сильно бо вони схотіли.
Цегляних халупочок собі намостити,
Щоби з марципаном тай у них сидіти.
Гусочки стегенцем пиво заїдати,
П’яним у малині весело скакати.
Крутити носом перед куницями,
Бігати за їхніми файними хвостами.
Та вони однакові білок спиногризи,
Принесуть для кожного лиш свої сюрпризи.
Будуть трощити кожного і все,
Що їм недоречне що є не таке.
Отакі то тхорики пасіку що ділили,
Та свої зубчики до усіх скалили.
******
Дуже сильно хитра як свята макітра,
І горнятко маку пішла у долеко.
Щоб не дерла носа вух не розтуляла,
І щоб десь далеко себе послала.
Бо як починаєш носа задирати,
Та широкі вуха як радар вмикати,
Починаєш  рота свого відкривати,
Та пекельні брами десь там відмикати.
Дуже хитра тітка бита як макітра,
Та не дуже ціла долу що летіла.
Зі свого столу та  все з п’єдесталу,
Попадеш в оману а не у нірвану.
Тому не цурайся і не вихваляйся,
Бо прийде доля тобі бараболя.
І горнятко сала якщо буде мало.
******

Ми не можемо обирати ким на світі нам бувати,
Бо до цього вже обрали коли в світ цей шкандибали.
Серед тисячі світів наш дух сюди прибрів,
Наша зоряна душа прийшла із небуття.
Не потрібно ж сльози лити каратись і винити,
Ні сусіда ні батьків тих хто теж сюди прибрів.
Їм також дивина що навколо чортівня,
Б’ються,сваряться і п’ють, сміються сльози лють.
За невдалим закохався а чи сам собі зостався,
Та все ж можемо обирати як себе показати.
І не хай усім здається що чудово нам вдається,
Обманути обвести ким насправді не є ми.
Так минають дні за днями як за чистими листами,
Книги нашого життя що написана була.
І написана буде коли дух наш відійде,
Десь у інші там світи до небесної краси.
Та не варто брехати когось іншого вдавати,
Бо удаване життя – це потворна краса.
Ми з далеких зір прийшли для небесної краси,
І туди ми відійдемо коли шлях свій знайдемо.
А коли цього не буде наш дух про – забуде.
 Коли він між зір піде та назад не поверне,
У земні свої життя радіти що дня.
Ми не можемо обирати ким у світі цім бувати,
Самі бо добре знали який світ ми обирали.
З небес коли прийшли у молочні світи,
Що розлилися вогнем та двосічним мечем.
Ті що з глека воду ллють і нектар Божий п’ють,
Котрий самі розливають ними небо напувають.
Десь в далеких там світах нас чекає інший шлях,
І далека є дорога що від Божича Сварога.
Хай він нас не оминає і цим душу нам не крає,
Там у Вирію світах у Небес Святих  садах.
******
Смалив цигарку Мальборо Іванко,
Та заливав пивце він у своє черевце.
А бісихі три чортихі трунку наварили,
Дурня того що Іванко ним і на поїли.
Наліпили голубців і вареників сліпих,
Щоб Іванків пригощати їм наливи наливати.
І ходити мов цесаркі що покурюють цигаркі,
І до себе посміхають все наливи наливають.
З чорнослива і вишень там ж співатимуть пісень,
Що яка чудова днина як у келиху малина.
І зірката все ікра та смажена камбала,
Та тріска із банки все те для гулянки.
Після того як напитись та гарненько посваритись,
Цілуватись,обніматись без штанів в багні зостатись.
До самого аж до ранку біс влаштує гарну п’янку,
Ось таке життя веселе дуже гарне і дебеле.
******
Барбосяк хитрий у жупан убрався,
Ніс свій накорцюпив і кудись подався.
Хитрим називати сам когось бажає,
Хто його потреби геть не поважає.
Хоче він поважним носом крутити,
Хоче кожен ранок на свій лад робити.
Варто барбосяці те є пам’ятати,
Не можливо в світі час весь виробляти.
Крутити носом шмигати з під лоба,
По дорозі бігати наче та худоба.
******
Життя у кожного своє нам Бог лиш раз його дає,
А жити як на землі – це обирати лиш тобі.
Прожити можна і в лайні якщо – це мило все тобі,
Коли ти сам це обираєш тоді на кого нарікаєш.
Та чому любиш сльози лити і так продовжуєш робити,
Невже втямити не можна і так прожити в світі можна.
Усе що робиш так робити і як живеш так далі жити,
І багатьом це не проблема у світі цьому не дилема.
Життя у кожного своє яке вже є таке вже є,
Бо хтось нам інше не дає і тому його і не буде.
А де його тай взяти якщо не хочуть дати,
А коли і дадуть по шиї добре на дають.
І будемо стогнати що натворили відробляти,
А натворити можна багато та верещати хрещато.
Хапатись бо за постулати та недолугі все догмати,
Та різні світу байки та їх обсмоктані хвости.
А коли того,не робити? То як можливо в світі жити,
Горіти свічкою чи тліти.
Лиш тим показуючи все,що нам життя принесе.
І що воно нам принесло та що - це нам дало,
Та може якось далі дати коли вже трішки поскакати,
Поверещати та по вимагати.
Невже захоче Він додати аби нийла не слухати,
Та його вічного давай,мені у пазуху напхай.
І буде він тоді раденький бо вічно п’яний і дурненький,
Бо вдосталь повно є вина та іноземного бабла.
І те що милою зоветься яких гарем на береться,
Котрі спокій не дадуть якщо грошики знайдуть.
А якщо будуть в них свої то не уникнути біди,
Усе на друзки рознесуть така бо амазонки суть.
Життя у кожного з нас є бо хтось нам з верху дає,
Те що не можливо купити якщо до того не здуріти.
А коли дія та готова і в голові одна полова,
Хіба щось тому зарадить коли хтось когось не зрадить.
А може він того не хоче і паркана не перескочить,
Хіба що він того не вміє і від того ще більш шаліє.
У нас у всіх є воно життя шалене як вино,
Або сивуха та що бродить і на городі терен який родить.
Та все зелені лопухи не наче баби лантухи,
Котрі щойно вона прала та в скриню свою поклала.
О бабця нашого життя а діда що у нас нема.
Та він далеко так вештався що надвечір’я ледь дістався.
До хати власного життя де була бабця молода,
Чи то йому вже так здалося а чи на справді так велося.
Того не можна зрозуміти щоб між Сатурном не летіти,
Якщо сказати вже Уран тобі скажуть ти баран.
Куди з життям своїм попхався невже аж так ти набрався,
П’янкого меду чи вина бо випив келих ти до дна.
А може ним не обійшлося коли вас трьох десь там зійшлося,
І ви між зорі ходили та його тихо собі пили.
З небес Святого гранчаків що між галактик є полів,
Що їх там Лада всім співає а Сварга серп свій піднімає.
Аби пожати ті поля і породити знов життя,
Що десь ніколи не зникало його багато було й мало.
І так надалі та все буде ніхто нікого не забуде,
Хто сіяв в вічності життя що край дороги забуття.
Аби знову десь вродитись в сузір’ї знову відновитись,
У сяйві Божого вогню що має з меду пелену.
Усе бо нею покриває коли когось він захищає,
Єдине те що хтось лиш має.
Життя у кожного своє нам Бог лиш раз його дає,
І всім лишається лиш жити та можеться робити.
******
Не можливо в цьому світі геть усім вгодити,
Це ніби борщ смачненький без води варити.
То будуть вже не борщі,вінегрети лиш пісні.
Якщо все ж на біду наварив цього борщу,
То  не плюйся і не лайся вінегретом пригощайся.
З того вийде лише він салат та смачний хрін.
Хто цього не розуміє догодити всім воліє,
Запитання лиш одне, чи в загалі можливо це? 
Якось дивно в світі жити аби всім весь час годити,
А якщо колись не зможеш,після того що ти скажеш.
Що не зміг а чи не зумів бо у пастку ти забрів,
І тоді вже начувайся лиха ти остерігайся.
Всі твої так звані друзі зроблять все як гарні штазі,
До прірви підведуть і тебе самі туди пихнуть.
І коли будеш летіти що вже матимеш робити,
Перед носом лиш скала та скалічене життя.
Може Бог пошле гілляку інші ж най ідуть у… далеко,
Якщо зможеш ухопитись та живим собі лишитись.
Будеш лізти знов у гору та шукати  десь стодолу,
Аби там перепочити та сльозами біль залити.
Та дивитися з під лоба де ж бо мила та худоба,
Що  таке тобі зробила політати відпустила.
Та що з кручі спихала сильно бо тебе кохала,
Сильно марила тобою як за власною бідою.
І тоді ти будеш знати в дім кого свій запускати,
А кого на манівці послати чортівні.
І нехай лиш неї знають чортівню в політ пускають,
Але та не пропаде їм же голови знесе.
Коли долу долетить та припхається за мить,
Аби друзів привітати копняком їх вшанувати.
Бо днів не марнували науку їх вивчали,
Як? і Що? Коли? – робити щоб когось нараз згубити.
Життя маринувати всіх повчаючи казати,
Що можна а що ні що їм а що тобі.
Тому варто пам’ятати всім не варто догоджати.
Бо усі не зрозуміють лиш тому що сатаніють,
В серці ті що череда ось у чому вся біда.
І коли вже розвернуть то на шмаття розірвуть,
Все що мертве та живе не важливо що і де.
І тому остерігайся бугаям не попадайся,
Бо коли вони вже йдуть все на друзки розіб’ють.
У безодню все спихають і від того не страждають,
Бо для них не дивина отака ось чортівня.
Від чортів того навчились ліпші в класі опинились,
І за це їм всі ті вдячні і тому вони не лячні,
І за те що вони мають і від того не страждають.
Варто знову те згадати як це борщ сухий варити.
Смажити в воді котлету чи не знає хто секрету.
Ось у чому дивина той котрого все ж нема.
Якщо сильно дивуватись без штанів можна зостатись.
Тому ліпше помовчи супу прісного звари.
******
Не може задиротник цукерки їсти,
І кричить від жаху де стілець присісти.
Від шугерок в нього в роті залипає,
І від того воно весь час страждає.
Вилетять всі зуби в нього від ірисок,
Та не дуже смачних мабуть барбарисом.
Чим же задиротя буде з когось кпити,
Та когось на свої компліменти лити.
З качура,ведмедя бо не пожартує,
Бо те монстренятко його швидко взує.
Робу подарує йому у тюрязі,
Все що не потрібне йому як заразі.
Тому прославляє лихо те глистисте,
Що не може їсти того що цукристе,
Все що господіни йому накажуть,
Та тихеньке нишком йому тай розкажуть.
В один бік бо сильно воно язикате,
Дяка бо велика що не є рогате.
Мав би тоді людус не одну проблему,
Цілувати чорта та кричати мало.
******
Шукати будеш,правду не знайдеш,
Ти у кут шалений сам себе запреш.
Хто сказав що правда і вона існує,
А що є не правда хто нею торгує.
Наче на базарі всюди правдолюби,
Чекають лише тай чиєїсь згуби.
Може ти гадаєш правда в когось є,
І що чорт зубатий неї не несе.
Ти знайдеш лиш те все що жадаєш сам,
Правду,неправду і якийсь спам.
Той котрого повно нам життя несе,
І що та вся правда взагалі дає.
Якісь теревені про життя буття,
Про усе що хочеться і чого нема.
Кожен шукає те що є собі,
Політати в ступі а чи на мітлі.
Можна і в конкорда дупу посадити,
Ба навіть Сесну сюди долучити.
Ще ніхто шматками правди не знайшов,
І ні з чим із світу голяка пішов.
******
Свиня акселератка по вулиці біжить,
Вона чмих чудовий в мізках теребить.
Пишається чудовим вона акселератом,
Чудовим пречудовим та не своїм братом.
Вона така чудова ротяку хоч закрий,
Та її чудову матом не покрий.
Вона бо полюбляє шанованих котів,
Та отих все лисячих і рудих хвостів.
Тому акселератка по вулиці біжить,
Та до кнурятка милого все зубоньки скалить.
******
Коли дуже хочеш щось перепливти,
То потрібно,тобі на чому тай знайти.
Річка може бути тихою або навпаки,
В кам’яні пороги Дніпра занести.
Там розіб’є в друзки човен на шматки,
Можеш не уникнути інколи біди.
******
Люди хочуть у Європу,їм сказали ідіть в дупу.
Там бо місця не багато,ми вам тут влаштуємо свято.
І чорти ті влаштували,кістки всім бо поламали.
Очі теж повибивали,і про струс не забували.
Лупили по спиняці,не оголеній сідниці.
За нею ж не сховатись,з дебілом якщо гратись.
Куди бігти куди йти,не сховатись від біди.
Лиха чорного страшного,бугая,чорта отого.
Що на паперті сидить яйця свої теребить.
Мовчки сам собі гадає що великі мабуть має.
Що їх хватить для усіх і великих і малих.
Жовтенят і поросят і великих бугаят.
Так що он десь начувайтесь та по норах всі ховайтесь.
Налетять бо беркутята мов із пекла чортенята.
Будуть вам кістки ламати у союзи заганяти.
Не спішіть ви у Європу бо налуплять вашу дупу.
Ваші мізки розіб’ють по майдані розженуть.
Так що лиха начувайтесь і від того ви не крайтесь.
Лихо всім страшне вам буде якщо хтось про – це забуде.
Ось і казочка всім та від крутого бугая.
Що усім він надає наче мух вас переб’є.
******
Ми всі у цьому світі як пил чи то трава,
Сьогодні ще зелені а завтра вже нема.
Ми ходимо щось робимо кудись все поспішаємо,
А що буде вже завтра того нажаль не знаємо.
У нас великі плани що їх ми всі будуємо,
По світі наче фермі з худобою гаруємо.
Де мекають телята, бики якісь ревуть,
Та ті корови тільні що з чана воду п’ють.
Кругом собаки дикі чогось понакладали,
Помітивши паркани кудись вони погнали.
Ми хочемо погристися за шмат смачного сала,
Аби вся наша сутність у світі панувала.
Щоб ми в достатку мали чудових благ усіх,
Та повно завжди вічно та все земних утіх.
А що будемо мати це є нам новина,
Хіба що десь розбитого життя лиш паркана.
Ми всі мов діаманти із попелу вогню,
Ламаємо і творимо огиду і красу.
Нас гріють наші брехні ми всі у них живемо,
І що для нас чудове у світ ми цей несемо.
Ми всі у цьому світі ні лози не трава,
Та все чомусь марнуємо без цінне нам життя.
Ось так у цьому світі у нас все завелося,
Що той у кого сила той рве комусь волосся.
Гнобить його як може бо хоче показати,
Що він такий чудовий уміє царювати.
У тому лихо світу і це не новина,
Що зараз ми у ньому а завтра нас нема.
І хай те пам’ятають багаті жебраки,
Тоді їм не зарадять всі їхні калитки.
******
Запитав Іванко тай у свого тата
Чи прийде покара чи прийде розплата.
За що мій синку, тато все питає,
Кара чи розплата прийти має.
Хочу дурисвіту я боки нам’яти,
Хочу афериста сильно покарати.
Бо не чинить того як воно належно,
Але виглядає він весь час грізно.
Дуже йому хочеться щоб йому служили,
Тацю із пампухами за ним носили.
Що це за дурниця, що за маячня,
Хай він не заносить до гори хвоста.
Сину милий сину ти запам’ятай,
Такі міркування пекло а не рай.
Зможеш ти на певно його покарати,
Зможеш злодіякам голови стинати.
Але ті голівоньки вже не раз стинали,
А вони на диво знову виростали.
Гідра та страшенна спокою не має,
Але неї Небо пеклом покарає.
Зусиль не варто тобі докладати,
Небо буде само гідру ту карати.
Ніхто не зможе втекти від покарання,
Ночами темними що є світання.
Ні що у світі того не минає,
Коли Небо пеклом за гріхи карає.
Це не розуміють ті котрі не хочуть,
І що не на каву туди заскочать.
Тож скажу Іванку; ти бо мудрим будь,
Та про покарання ти своє забудь.
На чортів знайдуться свої покарання,
Тобі ж не потрібні їхні зазіхання.
******
Щоби пекла дядька чорта подолати,
То лишень потрібно хабара не дати.
А якщо ти будеш йому потурати,
То напевно будеш в пеклі проживати.
Не мовчи не бійся правду говори,
Хай ідуть у пекло всі ті хитруни.
Що ховають правду вони за замками,
І це називають правди бо шляхами.
Істина їм втому мовчки бо сиди,
Не ставай в заваді їхній пишноти.
Бо якщо ти будеш правду вимагати,
Кинуть бо розумника тебе за грати.
В буцегарні свої за круті замки,
Щоб не розкривались правди роти.
Щоб не сперечався дурень конкурент,
Випишуть у пекло бо абонемент.
Де чорти ганяють як дегенерати,
І пісні співають як акселерати.
Якщо хочеш в пекло ти його знайдеш,
Коли свій хабарик бісу понесеш.
Будеш там сидіти аж по самі вуха,
Буде тобі класна у ньому розруха.
Де усе ламається де усе тріщить,
І в безодню марева з криками летить.
Голоси там чутно лише голосні,
Де печаль та смуток сльози лиш рясні.
Так не вже нам хочеться в пеклі проживати,
І чому продовжуємо хабарі давати.
Цим хіба ми кращі тих за сатаністів,
З себе удаємо як опортуністів.
Так можливо й легше, хабара сунути,
Аби себе милого у верхи пропхнути.
Так було у світі весь час завжди,
Що є в світі люди але є й чорти.
Котрі оси мов літають, свої клуні захищають.
Сильно так пишаються що вони високі,
Бо вони не бидло і є шестиокі.
Але бачать лишень все під своїм носом,
Крутять інтелектом як отим насосом.
Можуть в духом’яти з маслом вареницю,
І смачну із печі гарну паляницю.
Та вони забули те не пам’ятають,
Що чорти у пеклі злодіїв чекають.
В казанах великих нафти наварили,
Ту котру в злодюжок вже не раз залили.
Пекло не ілюзія не страшна примара,
Воно є реальне як страшна сансара.
Тому хто злодійську все натуру має,
Він під себе лихо крадене згрібає.
Чи ж не розуміє дурнятко те,
Що усе на світі згине пропаде.
Невже так важко те запам’ятати,
Не потрібно злодію ще й допомагати.
Такі бо дії кожного уб’ють,
І у пекло чорта дядька занесуть.
Будуть там шеоли пекельні сансари,
Будуть для хабарника і тобі лиш кари.
******
Друг свого друга гарно проклинав,
В час змін для нього жити він бажав.
Щоб щаслива днина його не застала,
І аби голівонька у вогні пропала.
Заздрісно дивилися друга оченята,
Та була нахабною посмішка зікрата.
Тихо скалив зуби він до свого друга,
Наче знавісніла з пекла чортівнюга.
Гострив зрадливо він свої ножі,
Бути в цьому випадку лиш одній біді.
Якщо друг не хоче в шинок заглядати,
І не хоче з псевдо другом випивати.
Не бажає лазити з п’яним бараном,
Отаким чудовим не своїм братаном.
Хоче друг у друга зуби запустити,
Щоб крові червоної в келих тай налити.
Смакувати неї як вампір зубатий,
Та тішитись від того як чорт рогатий.
Що засів у пеклі наче на бенкеті,
А на землю виліз як на сарангетті.
Щоби вполювати там собі поживу,
Чи то на погибель чи то свою славу.
Отакі то друзі у житті бувають,
Вони своїх друзів просто убивають.
Весь час зрадливі весь час брехливі,
Хочуть вони мати щоб когось зламати,
Точать вони зуби для чиєїсь згуби.
Друг для свого друга щастя побажав,
В час що перемінний він його послав.
  ******
Не бійсь не досконалим ти на світі бути,
А те що є по затим варто лиш забути.
Забудь ти дискусійносьті не варті всі думки,
Вони лишень полова у матері землі.
Ні з ким не сперечайся нікого не проси,
Нехай вони для себе доводять всі байки.
Що саме досконалістю ми можемо назвати,
А що не говорити і що про це казати.
Коли ми можемо в правді все те зрозуміти,
В танку тому містичному екстазі все шаліти.
І як хто посміхається і як себе веде,
У світі як заможності шаленому живе.
Що ж є досконалістю і де її шукати,
І де її шановану для себе тай придбати.
Хіба брехня пихата такою може стати,
Яка усім є мила і вміє гарувати.
Її життя дотепне навколо є завжди,
Ти лишень їй щоранку потрібне говори.
Усі бо досконалі що вміють говорити,
Та слізки алігатора у цьому світі лити.
Але ці нісенітниці колись таки пройдуть,
Вони як люди також коли таки помруть.
І що тоді залишиться і що саме буде,
Вся правда є у тому нічого вже не буде.
Вони як попіл в морі далеко попливуть,
І там серед просторів зникнуть пропадуть.
Їх всіх розіб’ють хвилі піною рознесуть,
У цьому є єдина і не підкупна суть.
Любити не любити кричати все одно,
Та щось там вимагати у тому ось воно.
Ми можемо вимагати у мріях щось хотіти,
Аби у досконалість якусь там залетіти.
Ніхто не розуміє того бо він не може,
У тім це не можливо а мабуть і не гоже.
Не бійсь не досконалим ти в цьому світі бути,
Не бійсь не парні бути на ноги ти надіти.
******
Мудрим гаслом користуйся до халепи ти готуйся,
Бо вона завжди прийде лихо неї принесе.
Буде пхатися воно; Я шановане прийшло,
І тобі я принесу на сніданок ковбасу.
Варто менше верещати сані літом готувати,
А зимою тобі воза не минула щоб загроза.
******
Спочатку ти перестрибни лиш потому гоп кажи.
Якщо по іншому робити можна голову розбити.
Та гіркі лиш сльози лити дурень,дурень говорити,
І навіщо так упав як баранчик той скакав.
Гоп не варто казати як не маєш ти стрибати.
Ліпше зовсім не кажи лихо що перестрибни.
******
З ситуацій будь яких вихід є без вихідних.
А для того хто не має той погано шукає.
І ніколи не знайде якщо далі так буде.
Тому то не цурайся пошукати постарайся.
Певно ти його знайдеш якщо п’яним не будеш.
Є багато вихідних рішень також будь яких.
******
Не запрягай же свого ти коня позаду саней і воза,
Бо якщо будеш так вчиняти то будеш лиш проблеми мати.
Бо так нікуди не заїдеш а лиш коняку свою вгробиш.
У світі так ніхто не їде хіба що розум свій забуде.
Задом не тягають вози бо жодні коні ні бики.
 Ти добре те є пам’ятай коней по переду впрягай.
******
Слона ти з мухи не роби як із кротовини гори.
Бо то вже буде не гора якась на правду маячня.
Слона із мухи теж не буде хіба що хтось про це забуде.
Коли ж будеш так робити то можеш в десь там загриміти.
Тебе там будуть рятувати водою з крану обливати.
Тоді вже будеш добре знати як можна так фантазувати.
******
Повір у власні сили щоб тебе втрати не згубили.
Коли ж не будеш собі довіряти то матимеш лишень ти втрати.
Зневіра бо нічого не дає вона лиш власника приб’є.
Коли добро ти учиняєш навіщо досвіду шукаєш.
Ти собі завжди довіряй коли шукаєш в собі Рай.
Коли ж зважаєш лиш на трати то віри марно шукати.
( і не тільки в себе )
******
Ланки дрібниці є в житті не нехтуй цим ніколи ти.
Коли ж цим будеш зневажати то матимеш в житті лиш втрати.
Цього ж ніхто бо не бажає хоча на те і не зважає.
Тому проблеми обсідають як хочеш жити заважають.
Бо на дрібниці важко подивитись та в дурнях тих не опинитись.
Тому на ланку дрібну ти зважай і як належить учиняй.
******
Природу ніжно бережи багаті матимеш плоди.
Природу хто бо зневажає того вона і покарає.
Вона хоч завжди і мовчить та все ж настане неї мить.
Вона підніметься водою,вогнем та лютою зимою.
Усіх вандалів рознесе і їх на світі не буде.
Про неї дбай і зберігай у будеш мати справжній Рай.
******
Ти інше собі не шукай що під руками з користай.
На все що можеш подивитись усе те може знадобитись.
Не варто інше щось шукати за обрій марно заглядати.
Як що ти там його знайдеш то як додому принесеш.
Коли ж умієш сам творити то маєш сам усе робити.
Тому довкола споглядай і тим що маєш з користай.
******
Твоя для інших допомога – це собі створена підмога.
Хто іншим бо допомагає це сам напевно він і має.
В скрутну для нього годину небо пришле якусь людину.
Котра захоче помагати і дяки буде не чекати.
За все що робимо чужому все не зважаючи на втому.
Будемо ми також це мати будуть також нам помагати.
******
Потрібно звичність думки гнати столовий ніж за зброю може стати.
Як що ж думок цих не ганяєш тому то маєш те що маєш.
Столовий ніж не сильна зброя хоча специфіка в нім своя.
Він вже не раз допомагав шматочок хліба відрізав.
А що ще може зробити це годі мабуть уявити.
І це мабуть не уявляєш коли шматок батона краєш.
******
Сенс життя лиш тоді має коли в ньому тобі місця вистачає.
Коли ж в ньому місця ти не маєш то на що ти нарікаєш.
Ти ж бо сам його собі даруєш на землі.
Сенс не можна відшукати якщо того не бажати.
А коли вже за бажаєш то його ти відшукаєш.
Він до тебе сам прийде щастя тобі принесе.
І тому не нарікай з серця дурість проганяй.
******
Ми не можемо часу свого обирати,
Але маємо думати як в нім проживати.
Хто цього не в тямить і не зрозуміє,
Того доля власна теж не пожаліє.
Буде бо шаліти він весь аж до ранку,
І собі творити дурнувату п’янку.
Хоч ми свого часу тай не обираємо,
Та його прожити все ж таки ми маємо.
******
Спершу вони тебе геть не помічають,
Після чого тебе вони зневажають.
Хочуть бо сміятися вони над тобою,
Хоча сміються лише над собою.
Далі мов ті гуси вони нападають,
Мов скажені оси роєм налітають.
Якщо на те будеш зовсім не зважати,
То почнеш усіх їх ти перемагати.
І тому не бійся їх ти не лякайся,
Яким народився таким залишайся.
******
Мама дуже смутна вона зажурилася,
Бо у татка хвойда якась опинилася.
Мама каже татко сильно захворів,
Коли десь паскуду він оту зустрів.
Вона його дурить що його кохає,
Та вона лиш грошей все його бажає.
Татку мов пороблено він не розуміє,
Чому дурненький і чому шаліє.
Потрібно взяти довгу тай ломаку,
Ту бо аферистку натовкти у сраку.
******
Спочатку дурні в церкві помолилися,
Не один десяток там вони хрестилися.
Усі небилиці там бо позбирали,
І у кошик з яйцями вони поскладали.
А коли приперлися вже вони додому,
То зазнали стресу вони перелому.
І гайда сварку там собі творити,
Бо так веселіше цікавіше жити.
******
Як у кожної куми свої гарні пироги,
Що вона їх випікає і на столик викладає.
Файна бо ота кума грудаста молода,
Як та пава походжає і слова хороші знає.
Вміє вона пригорнути щось веселе сказанути,
Файна в кума є кума слава богу не моя.
Бо у кого я тоді їв би смачні пироги,
І до кого притулявся смачно либонь цілувався.
А кумасьо мій дурний дарма що ще живий.
******
Друзі дуже гарні інколи бувають,
Коли в стакана вони наливають.
Та кільце ковбаски вони принесуть,
Після чого дурнем тебе назвуть.
Є такі придуркі також у родині,
Що у душу лізуть наче оті свині.
З часом вони дуже сильно набридають,
Коли вже ротяки свої вони відкривають.
Родичі та друзі чорт котрих все має,
Не потрібен з часом отаке буває.
******
Якщо хочеш тайну свою приховати,
Щоби твій ворог неї не мав знати.
То потрібно тобі себе запитати,
А чи маєш другу своєму довіряти.
Бо якщо удавана вірність його є,
То напевно зрадить він колись тебе.
Буде тобі ворог певно ще один,
А не як підмурок захисту твій тин.
Буде тоді тайну ворог твою знати ,
Буде твої нерви та кіски ламати.
Лазити він буде по твоїй голові,
Що тоді із того залишиться тобі.
Та й ще друг колишній біде допікати,
І тебе усюди брудом поливати.
Це тому що тайну знав він твою,
І у цьому вгледів вигоду свою.
Якщо хочеш друзів ти багато мати,
Варто їм секретів всіх не довіряти.
А що до шанованих твоїх ворогів,
Може їм довіритись лише повний псих.
Ось чому щоб тайну від ворога сховати,
Потрібно неї другу своєму не казати.
******
Зауважень людям краще не робити,
Якщо хочеш в світі ти спокійно жити.
Бо коли захочеш так ти учиняти,
Будуть вони тебе потай проклинати.
Будуть штампувати різні небилиці,
Та дома складати наче на полиці.
Хіба принциповим варто тобі бути,
А чи може хиби всі оті забути.
Сенс життя не в тому щоб когось повчати,
Може варто з себе милого почати.
Тоді ти зможеш краще зрозуміти,
Що, коли, навіщо маєш ти робити.
Не роби повчання сам бо пошкодуєш,
Коли мешти дурня ти на себе взуєш.
Не повчай людину ту котра не хоче,
І вона постійно дурень як регоче.
******
За похвали дяки не варто складати,
Може ліпше просто тихо промовчати.
Бо те лицемірство повна маячня,
Це не зрозуміти ось у чім біда.
Люди за похвали дяки складають,
Хоч великі камені потай все ж ховають.
І коли не буде брехні похвали,
Будеш мати повно лиха та біди.
Лицемірів повно як чортів ганяє,
Кожен собі шани,похвали чекає.
А тобі не варто на те все зважати,
Коли тебе хвалять ліпше промовчати.
Ти ж бо не знаєш за що вихваляє,
Може він твоєї смерті виглядає.
Ти ж бо собі тихо ліпше промовчи,
Не чекай від когось собі похвали.
******
Якщо хочеш друзів ти багато мати,
Непотрібно носа в справи  їхні пхати.
Сильно бо цікавих всі не полюбляють,
Хоча самі носа всюди вони пхають.
Їм цікаво знати інших побрехеньки,
Що летять заразні як з брудної пелькі.
Також до інших сильно не тулися,
І до них як дурень сільський не в’яжися.
Втямити прихильність трохи важкувато,
Якщо робити все те грубувато.
Якщо хочеш друзів ти багато мати,
Не потрібно щирість свою вихваляти.
І не варто носа в сюди запихати,
Бо можуть носа того відрубати.
******
Якщо будеш ти боргів багато мати,
То можеш ти комусь рабом стати.
Буде тоді він тобі завжди говорити,
Що напевно і коли маєш ти робити.
Буде мати він тебе собі за служаку,
Щоб підносив ти йому його товсту сраку.
В хаті буде він твоїй паном походжати,
Буде жінку і дітей в рабство забирати.
І тоді ти вже йому нічого не зробиш,
Тільки власне життя остаточно вгробиш.
І тобі не допоможуть сльози ані крики,
Тому що він глухий душею безликий.   
Знає лишень він свою вигоду на світі,
Його розум і душа грошима зігріті.
І тому він робить так як він забажає,
І йому робити так борг лиш помагає.
Якщо будеш ти борги в нього заробляти,
То на що маєш ти сам лиш нарікати.
Хто багато боргів в цьому світі має,
Він напевно не один раз бо пошкодує.
******
Дурість в світі є одна дуже діловита,
Нею душечка чиясь догори налита.
Чим же дурість  всю оту можна бо назвати,
Це коли скупердяй любить все складати.
Один любить барахло інший любить гроші,
Він напевно не дурний – це вони хороші.
Та у цьому і гріха сильного не має,
Просто він усе чомусь весь час складає.
Можна певно в житті час весь заробляти,
А коли вже прийде час з того скористатись.
Є у світі і такі що знання складають,
Їх постійно вони в себе запихають.
Учать завжди вони різні фоліанти,
Хочуть мати у житті зарубіжні гранти.
За комп’ютером сидять лазять в інтернеті,
Та на швидкоруч їдять з сиром спагеті.
І самі вони того зовсім не знають,
Чому зі своїх знань тай не користають.
Ось таке чомусь у світі є і чомусь буває,
Не один з того що має тай не користає.
******
Якщо Бог там тобі щось і відкладає,
Це не значить що тобі Він бо відмовляє.
Просто час ще не прийшов це тобі робити,
Або просто від тебе хоче захистити.
Ми не можемо всього світу зрозуміти,
І не можемо як слід правильно робити.
Бог тому то наші часом плани відкладає,
Він просто якось тим всіх нас захищає.
Можемо спізнись ми на літака,
Бо призначена йому матінка земля.
Хіба це є горе лихо чи біда,
Маємо бо ціле ми своє життя.
Бог цим наші плани зовсім не ламав,
Просто він від смерті в небі захищав.
Дурний від вереску аж позеленів,
Бо те все сталося як не він хотів.   
Бог ніколи планів наших не ламає,
Просто він від гіршого нас всіх захищає.
Дурень атеїст те не розуміє,
Тому то біситься і тому шаліє.
Бо його лиш плани в цьому світі є,
А все не видиме це є все пусте.
Якщо Бог у світі щось тай відкладає,
Просто Він на краще план наш виправляє.
******
Якщо нічого будеш не робити,
То хіба на краще зможеш що зробити.
Бо хто нічого в світі тай не робить,
То у нього навіть і бур’ян не вродить.
Не будуть ниви в нього зацвітати,
А ні у садочку сливи виростати.
І не буде бігати бешкетна малеча,
Мудрувати тихо розумна стареча.
Якщо справді хочеш ти вже щось змінити,
Маєш ти хоч трохи хоч не все робити.
Усього не варто тобі вимагати,
Можна по маленьку світ цей міняти.
На початку дома ти по прибирай,
Та непотріб всякий з серця викидай.
Можна не потрібну виперти людину,
Щоби не тягнула тебе у глину.
Дуки пекельні щоб не дарувала,
Щоб тебе на подвиги марні не тягнула. Можна і потрібно в світі щось міняти,
Та лишень потрібно правильно як знати.
******
Досвід в кожного є свій але він лишень чужий.
Хай тебе він не торкає тобі душу він не крає.
Хіба тобі в ньому жити свій ти маєш заробити.
Ба і так ти заробляєш голяка коли ганяєш.
І показуєш усім сорок вісім пантомім.
На оту ти шістдесяту йдеш погрітися у хату.
Щоб там щось тобі не змерзло і тебе геть не поперло.
Ну і годі щось казати можна змерзнути і в хаті.
Якщо дуба не спалити і себе ним не нагріти.
Так що досвід чийсь пустий бо він є не твій.
На що тоді зважаєш собі мізки забиваєш.
******
Під девізом лиш живи до пригод готуйся ти.
Бо тебе – це маєш знати зможуть вони наздогнати.
Хоч у пеклі від найдуть та в раю лиха їм путь.
Ці пригоди всюди є це знає все живе.
Ба коли воно й не знає все одно їх не минає.
Тих пригод велика тьма і вони як чортівня.
Дихнути не дадуть постійно кудись пруть.
Весь час всіх розважають бо натуру таку мають.
******
Пам’ятай  ти те що винен віддати всім повинен.
А якщо не віддаси не уникнути біди.
І вона завжди тебе і в раю наздожене.
Можуть звідти тож поперти шановані експерти.
І тоді не верещи що не маєш ти борги.
І ніколи їх не мав коли не віддавав.
Бо борги та все ото написав ти на чоло.
Їх неважко прочитати коли сильно не ганяти.
І тому усе що винен віддати ти повинен.
Чим же будеш віддавати ліпше було би не брати.
Борг хоч різним буває – це нічого не міняє. ******
Всякому люду свій «Біль про права»,
Всякому люду болить голова.
Чому він не щасний чому він дурний,
Чому народився чому він живий.
Лиш я на одинці сиджу і гадаю,
Чому я не сокіл чому не літаю.
У мене все крутиться дума одна,
Чому це шаліє одна чортівня.
Всякому люду потрібні права,
Все що потрібно того і нема.
Кожному хочеться мати усе,
Але хто йому цього не дає.
Та я лиш у кріслі своєму сиджу,
Та їм на одинці свою пахлаву.
Всякий бо прогне свого і собі,
Хочеться йому сидіть на рядні.
Хоче він смачно вареники їсти,
Хоче у крісло з рядна пересісти.
А лиш у хаті тихо сиджу,
Вином заливаю думку свою.
Хочеться мені когось тай послати,
Аби умів він мене шанувати.
Всякому всяка своя голова,
Може розумна а може дурна.
Кожен по різному неї шанує,
Може почухає може побриє.
Всі вимагають права лиш свої,
Бо на дивані не є на рядні.
Та я лиш весь час собі все гадаю,
Навіщо ті думи і що з них я маю.
То може ті думи в багні утопити,
А може щось гірше з ними зробити.
У кожного в світі проблема одна,
Навіщо для нього таке от життя.
Кожен бо марить зажди про своє,
Хоче він мати все те що не є.
Та лиш мов Грішка Пательня гадаю,
Чому це я всіх їх отих посилаю.
І хочу їх сильно влупити по шиї,
Щоб були хороші або навіть милі.
У кожного дурня своя голова,
Буває зелена а часом стара,
Коли дурень родиться вже молодим,
Хіба поміняється він вже старим.
Піде у могилу мов шкапа стара,
Сходні він був а завтра нема.
Та я лиш сиджу все думи гадаю,
Не хочу до пекла бо хочу до раю.
Та де ж мені раю того заробити,
Коли все між дурнями маю сидіти.
Для всякого люду свій «Біль про права»,
У кожного своя болить голова.
******
Дружба це чудово коли вже вона є,
Та чомусь від неї стадом все несе.
Ментальність дивну все ж та дружба  має,
Вона всіх ілюзією гарно огортає.
Коли тобі кажуть дружба – це святе,
Хоч не розуміють а ні бе ні ме.
Дружба це ментальність в стаді бугая,
Та що є не варта в кошику гроша.
Аби всю ту дружбу нечисть ухопила,
У болоті страшному  її втопила.
Хоч буває інколи дружба не така,
Та вона не стадного чорта, бугая.
******
Сильно до чого коли не докладатись,
То у ньому можна і не розчаруватись.
А коли надії будеш сильні мати,
Вони можуть тебе десь розчарувати.
Але ти надії все ж таки ті май,
Та на них так сильно ти не покладай.
Хай надії будуть трохи на похваті,
Щоб тобі напевно жити в власній хаті.
Не можливо буде десь розчаруватись,
Якщо духом повним тай не покладатись.
Трішечки не віри всім не заважають,
Коли вони віри навіть і не мають.
А якщо занадто в щось тай покладатись,
Можна без надії зовсім залишитись.
Тому на віру хоч і покладай,
Та на розчарування місце залишай.
Щоб в безнадійність ти не занурився,
Бо занадто сильно в мріях залишився.
Не можливо часто тай розчаруватись,
Хто не хоче часто у щось сподіватись.
Бо якщо великі твої сподівання.
Принесуть на певно жаль розчарування.
******
Всякому тілу своя голова,
Всякому пану своя пишнота.
Що пан на тіло своє надягає,
Це бо він пишність свою ту кохає.
Він сититься нею що дня що голини,
Хоче бо з бочки сліпої малини.
Хоче він з дівкою десь танцювати,
Хоче він неї там десь залапати.
Мила для пана вона молода,
Хоче від нього вона хабара.
Хоче у дім вона нього в пустити,
Хоче від пана товстого шаліти.
Він хоч не зграбний зате багатій,
Дівці від того багато надій.
Потім вона собі когось знайде,
Що їй таємну любов принесе.
Є бо багато у пана хлопів,
Та чорнобрових веселих рабів.
Вони бо втіху їй всю принесуть,
А того пана кудись тай пошлють.
Пан ж ні на що собі не зважає,
Він ту дівчину нахабно лапає.
Всякому тілу своя голова,
Марно що вона є трохи дурна.
Хоче і тіло для себе  жупана,
Того що здерли колись із барана.
Буде на ньому велика краса,
Треба на голову ще й каптура.
Того що з овечок надерли йому,
Щоб на морозі не мерзнуть в зиму.
Всякий підпанок теж хоче свого,
Щоб і у нього тих дівок було.
Івани також всі його шанували,
Утіхи великі за грошики дали.
Віником в бані гріх виганяли,
У губи та вуха його цілували.
Всякому всяка його голова,
Те що немає того і нема.
А що із того ще можна сказати,
Можна за гроші свій гріх виганяти.
Всякому своя свій всяк голова,
Що без дурману котрого нема.
А як дурману для нього знайти,
Можна із цим все жити собі.
******
Кожний геніальним сам у собі є,
Поки не розкриє ротечко своє.
Коли починає він усіх учити,
Як, коли на світі мають вони жити.
Як потрібно в світі щоб усе було,
Щоби жиром мозку тай не запливло.
Кожний геніальність свою проявляє,
Коли свого рота рано розкриває.
Що летить вже з нього значення немає,
Головне що геній в ньому промовляє.
Всі високопарні книжні ті думки,
Ті що їх обгризли тихо хробаки.
Хоч невикопарних теж думок хватає,
Що від них дебільним духом повіває.
Кожен геніальним сам себе вважає,
На що він право теж напевно має.
Але геніальність та лишень його,
І вона є цінна лише для свого.
І коли наш геній рота розкриває,
Він напевно те все хай запам’ятає.
Бо коли ти хочеш кожного учити,
На початку варто рота все ж закрити.
******
Дуже миле сонечко мило пригріває,
Воно у зеніті діамантом сяє.
Його милі промені нам весну несуть,
І вони напевно неї принесуть.
Тане крига рано чистою водою,
Та що є цілющою і завжди святою.
Течуть джерела чистої води,
Щоб очистить душі всі від чортівні.
Щоб душа у мороці десь не шкандибала,
Тож сопілка сонечка весело заграла.
Заспівали жадібно по зимі птахи,
Що аж повилазили із нори кроти.
Їм бо у домівка там десь не сидиться,
Хоч не мають вони чим це подивиться.
Сяє чисте сонечко десь на горизонті,
Наче стало воно десь на своїм понті.
Та з нього дивиться і спостерігає,
І усе навколо все, всіх зігріває.
Перші ж листочки хочуть розпуститись,
Та чи мають вони аж так по спішитись.
Бо весна що рання часом холодає,
Та снігами рясними тихо посипає.
І сади що цвітом вишні котрі вкриті,
Можуть бути снігом всі вони накриті.
Тож миле сонечко ти на небі грай,
А ти мила яблунька все ж не поспішай.
Прийде і до тебе там своя година,
Зацвітеш ти рясно мов ота калина.
Що росте берега лісу край  ставка,
І у нього дивиться весь час вона.
Зацвітуть волошки квіти польові,
Будуть вигравати вони у росі.
Час що йде весняний літо принесе,
І усе довкола гарно зацвіте.
Сонечко на небі хай на ньому сяє,
Та усе довкола тихо зігріває.
******
Природа часто також сил немає,
І тому від гніву вона вибухає.
Ростуть вулкани серед океану,
І вони хлюпочуть свою гарну лаву.
Що тече у воду теплим все потоком,
Хоч і по маленьку але своїм кроком.
І летять у небо земляні вогні,
Що також сяють у густій пітьмі.
Вогонь до неба в морі вибухає,
Та води чорні в нього піднімає.
Що під видом парил високо летять,
Та дощем теплим у лісах шумлять.
Ті дощі кислотні часом ті бувають,
І вони довкола геть усе вбивають.
Обгорає листя жовкне геть усе,
І його потоком у яри несе.
Гинуть птахи різні гине звірина,
Розкривайте браму бо біда прийшла.
Принесла з собою пил і чорноту,
Принесла сльози жаль і гіркоту.
Природа часто всіх застерігає,
Коли вулканом вона вибухає.
Коли трясеться матінка земля,
Тоді приходить справжня біда.
Води потоком геть усе змивають,
Вони довкола все застерігають.
Я природа мати та що захворіла,
Та свої потоки вогняні розлила.
В скип’ятила води десь на океані,
І дощі пролила навіть у савані.
Підняла я землі каменю шматками,
Ті що полетіли густими лісами.
Тож природа також інколи страждає,
І вона у люті гучно вибухає.
Кашляє водою десь у океані,
Або у долині каменю шматками.
Дихає у полум’ї хоч не на повні груди,
Щоб не мали повної а ні хто облуди.
Вогонь у небо жаром піднімає,
Лихо чорне світу все у нім згорає.
Так коли природа хворою буває,
То вона всіх гучно про це повідомляє.
******
Якось раз одна дитина запитала тата,
Чому бува людина зовсім та й рогата.
Це тому мій милий сину, той відповідає,
Що вона оті ж бо роги все життя збирає.
Хоче бо вона рогами світ цей підкорити,
Хоч надалі і не знає що із ним робити.
Має купу маєтків грошей до холери,
І гасають під парканом доці кавалери.
Ти кажеш милий тато, син відповідає,
Хто грошей хоче багато той і роги має.
Буде всіх кругом лупити очі вибивати,
Щоб ніхто не зміг на те, його зазіхати.
Ти правильно сказав, тато йому каже,
І ніхто окрім небес цього не розв’яже.
Прийде з косою смерть і усе владнає,
Так бо завжди на землі весь час буває.
Багато на землі тих биків буває,
Та смерть їм усім роги відбиває.
Тож бо, син і собі батьку промовляє,
Смерть краще за усіх що потрібно знає.
Роги смерть це для бичка хай він пам’ятає,
І за те що не його він не налітає.
******
Розум гарний і знання – це хороша штука,
Та чудова лиш тобі із життям розлука.
Хто великий інтелект та знання він має,
То він гірше від усіх весь час страждає.
До цинізму бо знання можуть довести,
І не матимеш тоді у житті Авести.
У святе що є в житті ти більш не повіриш,
Найпевніше ще й тоді у знання як віриш.
Розум люду і знання цинікам сприяють,
Вони як оті гриби гарно виростають.
Тож потрібно складачам розуму спинитись,
Та щоб їм серед циньків тих не опинитись.
******
Жахи пророцтва.
Бог дав пророцтво з ранку мені,
Бачити чорта що є в пітьмі.
Хоч це ілюзія із пустоти,
Та це не мило зовсім мені.
Він усіх бачить всіх він пильнує,
Того хто в паде того патрує.
Виглядом своїм всіх він лякає,
Та нерозумних сильно жахає.
Ілюзій багато є на землі,
Вони не гріють душу мені.
Та можуть всіх і мене налякати,
І у безодню також послати.
Там де є пекло,аїд і тартар,
Та жовтуватих сірчаних хмар,
З котрих дощі сірчані ідуть.
І безупинно вони там ллють.
Бог дав пророцтво з ранку мені,
Та це нелегко віриш чи ні.
Воно душить серце моє,
Що є не камінь бо є живе.
Але я зовсім того не знаю,
Що у пророцтві я прочитаю.
Може побачу там я жахи,
А може раю гарні птахи.
Що мені пісню там засівають,
Коли жахіття повідганяють.
Бог дав пророчі мені вуста,
Для мене горе це і біда.
Дуже жахливо бачити те,
Що всі жахіття світу несе.
Та не можливо очі закрити,
Тоді заплакати а чи завити.
Мов вовкулака в темній ночі,
Що відчуває бути біді.
Навіщо пророчі мені вуста,
Невідворотною є бо коли та біда.
******
Розцвіла троянда квітка золота,
У саду де мешкає Діва присвята.
Вкрита бо серпанком квітка золота,
Та полита келихом з неба молока.
Неї ж пелюстки вкриті не росою,
А вони покриті кров’ю лиш живою.
Кров це не водиця тай вона тече,
Але що для кожного вона принесе.
Діва пестить квіти в своєму саду,
Та бачить вона зовсім  не росу.
Капають лиш крові краплі багряні,
Вони розтікаються чорній по землі.
Діва свої сльози тихо витирає,
І на мить столітню тихо замовкає.
Засинає вона в серпанковий сон,
І проходить часу років аж мільйон.
Все тоді згасає воно зупиняється,
Всесвіт у безвихідь тихо заганяється.
Замовкають співи птаха золоті,
Не біжать в садочку дітечкі малі.
Їх дзвінкого сміху не почути там,
І садок у мороці залишився сам.
Діва бо заснула у космічний сон,
Років що триватиме цілий аж мільйон.
А коли прокинеться вона покарає,
Тоді начувайся ти шалена зграя.
Золотоволоса Діва підніме,
Свій меч що живить геть усе живе.
Буде тоді капати лиш одна вода,
Що дарує кожному і усім життя.
Кров це не водиця тай вона тече,
Та що для кожного вона принесе.
Щоб в садку троянди в крові не стояли,
Щоб на землю неї там не проливали.
Бо земля свята є все бо забере,
І у морок, морок вона відішле.
******
Мить що наступила важко пригадати,
А було ще гірше неї споглядати.
Не хотілось бачити лиху годину,
Ту що загубила не одну людину.
Крові що по ллється десь там на майдані,
Коли вже палатимуть не потрібні сані.
Камінь штучний битимуть героїчні люди,
А не ті подвійні пихаті верблюди.
Загнані у пастку свого існування,
Не захочуть чорта вони панування.
Що немов господар хоче панувати,
І усім бандитам щастя дарувати.
Не хотілось бачити в далич зазирати,
І усі жахіття там лиш споглядати.
Та собі тихо мовчки казати,
Маєш бо до цього ти ж бо привикати.
Ти змінить не в стані тої колотнечі,
Та несамовитої владоборства речі.
Та що незабаром може на летіти,
І в протистоянні молодь погубити.
Бо вони не будуть так не хочуть жити,
Що ж їх за таку то думку погубити.
Не потрібно крові зовсім  проливати,
Щоб міг цар пихатий вільно панувати.
Мить що наступила важко пригадати,
А ще важче в неї було заглядати.
Не хотілось бачити все що має статись,
І воно не хтілось якось привикатись.
Але не бажання це не аргумент,
Жоден не приносить він девідент.
******
Сонце красне встає,лихо чорне пропаде.
Воно спалить чорноту відішле котру в пітьму.
Щоби там на самоті їй горіти у вогні.
Хоч вона своє й забрала коли в пекло шкандибала.
Не одне життя людини молодої що родини.
Роси капають течуть матері бо сльози ллють.
Бо загинула дитина зацвіла як жар калина.
Один тішиться дуріє інший біситься шаліє.
Все навколо проклинає чорт його за бік хапає.
І волочить по землі наче кулі калашні.
Сина й дочки матері не повернуть із війни.
Що чортяки влаштували коли тих вони вбивали.
Жаль туга не зникає бо дитини вже не має.
Вона в дім не поверне хто спитає їх за це.
Має хто відповідати, чорт що любить убивати?
Віра є що сонце встане коли лід бісів розтане.
І у пекло попливе і на віки там буде.
Та його її немає та не того хто вбиває.
Але чорт й його скарає він бо й своїх убиває.
І у пекло їх бере їхні душі там жере.
Їм це варто пам’ятати перед тим як убивати.
******
Врівноваженість одна по світу ходила,
Вона з дурнями що дня щось десь говорила.
Та вони немов бички неї не слухали,
І по лісі і полях весело ганяли.
Напилися всі вони з бочки самогону,
Та й по падали в кущах у круту нірвану.
Не при собі що кричить я не божевільний,
Просто я завжди весь час від усього вільний.
Врівноваженість це є форма божевілля,
Вона кличе геть усіх на своє весілля.
Божевільний і собі весело гадає,
Що потрібно лиш йому він і так  все має.
Врівноваженість прийнятна форма божевілля,
Що кличе нас усіх на своє весілля.
******
Нам потрібно в світі добре пам’ятати,
Що потрібно правди нам усім шукати.
Але пошук правди ти в брехні не найдеш,
Коли у ворота ти до неї  зайдеш,
Вона буде милити твої милі очі,
Щоб для тебе були брехні з урочі.
Щоб ти на стільки  зміг за клопотати,
Аби правди точно зміг не помічати.
Навіщо тобі та бо справедливість,
Як що є у пана тобі його милість.
Він тобі на таці неї піднесе,
Дарма що милість вже його гниє.
Буде він хорошого тебе лупити,
Щоб не знав на світі на якому жити.
Як що будеш тихо ти весь час мовчати,
Та святої правди в світі не шукати.
То тебе напевно щось таки знайде,
І воно у пекло тебе забере.
******
День ленінопадний на дворі стоїть,
Той придурок клятий до землі летить.
Трощать ту скотину не залежні люди,
І нехай дуріють всі оті верблюди.
Що його шанують і його цілують,
Як чорти шалені весь час вони.
Невже доволі ви не натерпілись,
Того дурману ви ще не напились.
Захисник придурка повний є дебіт,
Бо чортяка добрий у ньому засів.
Били його в морду він кричав ура,
Ось у чому фатум справжня є біда.
День ленінопадний добра новина,
Не потрібна людям всяка чортівня.
******
Плаче мати і ридає сина вже її немає,
Згинув він не на війні а у мирні все часи.
Але той що не родив його кулею убив.
Хіба йому те є знати що не можна убивати.
Кров людська це не вода всім бо цінна є вона.
Якщо неї хто проллє то назад не поверне,
Із землі куди упала до небес волати стала.
Бо коли вона туди впаде все це так вже й буде.
Коли час якийсь пройде то травою заросте.
Мати плаче і ридає бо синочка вже немає.
Той котрого породила кров за нього бо пролила.
Та хіба бандиту знати що не можна убивати.
Хіба він це зрозуміє матір сиву пожаліє.
Але хай він знає це і до нього смерть прийде.
Забере в свої покої не уникне долі злої.
Та що його рознесе і у пекло занесе.
І тоді він буде знати що не можна убивати.
Сльози матері ніколи не впадуть без кари долу.
Коли долу і впадуть то убивцю вони вб’ють.
Щоб він міг знати що не можна убивати.
Небо вбивцю бо скарає і на горло покарає.
Бо не можна варювати руку свою піднімати.
На тих що не родив та за них кров не лив.
******
Суть нашої проблеми полягає в чому?
Суть нашої проблеми полягає в тому,
Каста будівельників справжніх не існує,
І вона по справжньому зовсім не будує.
Де ж для нас добродіїв всіх отих набрати,
Щоб вони найшвидше взялися будувати.
На початку варто їх все ж народити,
Після чого правильно розумно навчити.
А хто буде вчити ніхто цього не знає,
І поняття жодного мабуть і не має.
Розвелося бо багато тих учителів,
Наче пекла лихого не розумних псів.
І усі говорять як кого навчити,
І на їхню думку варто що робити.
На початку справжню правду скажіть,
Після чого може ви вже і учіть.
Справжній будівничий має добре знати,
Що та для чого має будувати.
Також має добре він розуміти,
Що не він єдиний має це робити.
І кожен хоче руку тут прикласти,
І що це не привід швиденько щось красти.
Справжній будівничий далеко заглядає,
І тому як варто він напевно знає.
Той же хто лиш під носом собі заглядає,
Він у невідомість  лиш зашкадибає.
Варто дивитись майстрам далеко,
Щоб не було сильно по тому гірко.
Що і як він робить все прорахувати,
Та відповідальність за усе це взяти.
Бо за все що робить кару понесе,
І воно інакше йому не буде.
Каста будівничих хай же виростає,
І що вона робить дуже добре знає.
Бо як не належно буде щось робити,
То у підземеллі буде вона гнити.
******
Для того щоб змінитись потрібно зупинитись.
Потрібно не хотіти лише когось змінити.
Почати спершу з себе бо час прийшов до тебе.
Та стати собою як ворог за стіною.
Який тебе не зможе насправді подолати,
Таким тобі потрібно перед собою стати.
У себе подивитись сто раз перехрестись,
Та від чортів звільнитись.
Котрі залізли в душу говорячи що мушу,
Тебе я подолати та по тобі скакати.
Тому когось не змінюй чортів тих подолай,
А там як вже захочеш бери та вже й скакай.
******
На гноярці жирна муха не боїться обуха,
Із подругами сидить та під носом бзечить.
Має власну вона купу як шановану халупу.
******
В хитрого усе ведеться півень навіть знесеться.
А всі кури поготів не бояться пацуків.
Нанесуть йому яєць та їм буде капець.
******
Не усі індики й кури однакові з натури,
Та однаково кричать бо напхатися ті хочуть.
І під себе гребуть в цьому є бо їхня суть.
******
Як у кожної сови та все пісеньки свої.
Але всі вони кричать та у темряві летять.
Гострі свої пазурі запускають у щурі.
******
Будь благословенна Україна мати,
Хай тебе не зможе ніхто завоювати.
Хай падуть до долу твої вороги,
І також заберуть свої кандали.
Щоб ти в неволі більше не ходила,
Сліз гірких за дітьми ти своїх не лила.
Хай вони не гинуть у чужій війні,
Та всі не вмирають десь на чужині.
Щоб дітей своїх мати захистила,
Муром із любови як щитом закрила.
Бо велика зграя хижаків літала,
Та твоє тіло вона шматувала.
Від Карпат великих і аж до Подолу,
Палила хату батьківську стодолу.
Від степів Донбасу що в вогні палає,
Та в Криму що море Чорне омиває.
Всюди твої діти гинуть на війні,
Та чужому чахнуть домаж у ярмі.
Бо прийшли катюги землю шматувати,
Та її для себе наче круки рвати.
Мов оті ведмеді з лісу що вилазять,
Та усе ламають і усюди гадять.
Вставай ненько мати Україна,
Хай тебе покине вся ота скотина.
Хай іде у пекло там згорить вона,
Та уся пекельна чорна чортівня.
Знову хай заквітнуть всі твої сади,
І у них достигнуть золоті плоди.
Хай розквітнуть лілії на твоїх ставках,
І на віки зникне за майбутнє страх.
******
Хто своє майбутнє що пройде зберігає,
Той усе на світі геть усе програє.
Кожному у світі небо шанс дає,
Але він напевно і йому мине.
Все у цьому світі вічним геть не є,
Воно для кожного і усім пройде.
Кожного на гору небо підносить,
Та багато більшого весь час просить.
Інколи нахабно навіть вимагає,
І собі в заслугу все це уявляє.
Думає що завжди так повинно бути,
А що все не вічне варто забути.
Дарма що кожен втратить геть усе,
І колись напевно його не буде.
Тому потрібно добре всім  запам’ятати,
Що надійде час нам геть усе втрачати.
Ти сьогодні паном зробився великим,
Завтра ти нічого та будеш безликим.
І тебе у світі мало хто згадає,
А якщо заграєшся він по проклинає.
Якщо те що маєш будеш зберігати,
Будеш це на певно весь час втрачати.
Зможеш на посаді бійню влаштувати,
Але ти не зможеш все навік сховати.
Все тріщати буде воно розлетиться,
А ти у пеклі можеш опиниться.
Як що щось втрачаєш ліпше відступи,
Все що мав до цього ліпше відпусти.
Бо вона й без цього сама прийде,
І своє жахіття лихо принесе.
Це потрібно впевнено геть усім все знати,
Аби було легше що тримав втрачати.
Та багато людусу це не розуміє,
І тому то біситься і тому шаліє.
Ми колись все втратимо його не буде,
І воно у вічність також піде.
******
У кожного дурня своя голова,
І лихо у тому що вона пуста.
Розумних у світі є не багато,
Що брата шанують вони не пихато.
Для кого дурниця пусті є слова,
Все те насправді чого і нема.
Не можна триматись за всяку дурню,
На свою чи брата не свого біду.
У кожного власна якась голова,
Може розумна а може пуста.
******
Тримається кожен за догми свої,
Якщо так робити то бути біді.
Вона несподівано тихо прийде,
Її сатана на хвості принесе.
У шати шовкові буде вона вдіта,
Усе що потрібно лишень для бандита.
Солодкі розмови буде розливати,
Усе лиш для того щоб тебе приспати.
А далі заріже наб’є і приб’є,
І це вже на віки так тобі буде.
Усі догми світу – це є чорнота,
У цьому є лихо у цьому біда.
Якщо вони нищать руйнують і палять,
Та того невігласа час увесь хвалять.
Усе можна в світі цьому зруйнувати,
Потрібно лиш способи вірні знати.
******
 
SILENTIYM!
Мовчи,крийся і ховай
Своїх чуттів і дум ти рай.
І най в духовній глибині,
Встають й заходять вони.
Встають як зорі у ночі,
Милуйся ними і мовчи.
Як серцю висказати себе?
Як іншим зрозуміти тебе?
Чи втямить, він ,твоє життя?
Відкрита думка це брехня!
Мутиш ти вибухом ключі,
Смакуй же їх ти і мовчи.
Лишень в собі ти жити вмій!
Є цілий світ в душі твоїй.
Таємно-чарівних думок,
Їх заглушить,навколишній шумок.
І розженуть щоденні промінці,
Вникай ж їх співу і мовчи.
(переклад; Мережсковского).
******
Один хоче взяти,інший не хоче дати.
Ось вам і привід війну розпочати.
Надалі ж можна,права качати.
Аби служити,для свої потреби.
І мовчи до скону,от і всі дилеми.
Імперій багато,так побудувалось.
Та гляньте на всіх їх,що із них зосталось.
Один хоче взяти,іншим нічим дати.
Ось вам і привід,щось завоювати.
Аби незалежний,хребет переламати.
******
Осінь пізня на порозі.
Хтось прийшов а хтось в дорозі.
Прагне сенс життя  пізнати,
І кричить доволі спати.
Час прокинутись настав,
Не проблема. Хто не спав.
І тому лиш лихо буде,
Хто про-це колись забуде.
Кожен най те пам’ятає,
Хто у вічність заглядає.
Він також туди піде,
Свій доробок забере.
І нехай для нас щодня,щоднини,
Розквітають лиш жоржини.
******
В тріскавсь соловейко,у глуху синицю,
Ма тепер проблему,наче небилицю.
Вона його бачить,та лишень глуха.
Чує небагато,бо вона така.
Співає він для неї,арії свої.
Та вона не зважає,як всі ті глухарі.
Тому соловейкам, варто пам’ятати.
Та глухим синицям, арій не співати.
Брехня
Брехня ніколи правдою не стане,
Вона як ранній сніг розтане.
І якби хто і що не говорив,
Та що він з нею не робив.
Брехня та згине пропаде,
Та чорту в зуби попаде.
І хай брехню ту біс шматує,
Її ніщо бо не врятує.
Любов
Покохав баранище багату свиню,
Свиня для баранища сказала;
Don’t love you!
Ти мене лапай,побрий свою шерсьню,
Тебе я баранище завжди;
Don’t love you!
І як не намагався кохати він свиню,
Весь час вона казала для нього;
Don’t love you!
Сорока
Летить сорока в лісі,брехуха отака,
Вона собі шукає,на пару брехуна.
Усюди вона лізе,їй треба геть усе,
Вона свій дзьоб великий,усюди за пихне.
Чому їй насидиться?Чому вона така?
Вона усюди лізе,не гірше таргана.
Що спить ведмідь у лігві а заєць утікає,
Від лиса що полює,сорока і - це знає.
Яка ж вона цікава,усюди зазирає,
І навіть лютіти бобра змогу має.
Вона кричить до нього,що він дурний пацюк,
Та отого незрячого,крота голодний внук.
Лихе у неї щастя,вона усюди є,
Чомусь її дзьобату,немов біду несе.
Така у неї доля,її вже не змінити,
Вона така цікава,бо так, уміє жити.
******
Совість дешева на землі валяється.
І тому нормальною вона прикидається.
Пнуть її заразу варто лиш ногою.
Непотрібно знатися з нечистю такою.
*******
Ілюзій повно на землі,
Магічні всюди є сліди.
Та всі того не розуміють,
Сміються плачуть і шаліють.
Пізнати хочуть Те чого нема,
У цьому суть із небуття.
Шаленство мозку божевілля,
Небесних сфер Святе Весілля.
Що поєднало сили Неба,
Коли і як того нам  треба.
Ми в цьому світі крок за кроком,
Не навчені життя уроком.
Не в змозі  суті зрозуміти,
Тому продовжуємо шаліти.
Надалі хочемо бажати,
Постійно брати і давати.
Та варто раз лиш вгомонитись,
Аби у казці опинитись. ******
Усі вони що дурні і багаті,
Веселі, п’яні трохи косо п’яті.
Бажають щастя і добра .
Та трохи різного бабла,
Котре в калитці заведеться,
Коли надлишків  набереться.
Купити хочуть десь,чудові речі,
А це не мрія,факт до речі.
Таке бувало вже не раз,
Коли робив так перелаз.
Що ні на кого не зважав,
Собі побільше накладав,
В стодолу краму,сала, ковбаси,
Приб’є якщо їх не даси.
Усі вони? А хто вони?
Вони є мертві? Чи живі?
Бажають в золоті чи златі,
Сидіти наче в мертвій хаті.
******
Думок що наші Нестандартні,
Потрібно з серця виганяти,
Аби дебілом гарним стати.
Щоби не власні думки,
Звисали дрантям з висоти.
І щоб калічили нам душу,
Мляво говорячи я мушу.
Та варто себе запитати,
Потрібно що? Навіщо? Знати.
А що в безодні варто утопити,
Й надалі в цьому світі жити.
І в день коли прийде останній,
Вечірній може а чи ранній,
Не шкодувати не жаліти,
І в морок серця не топити.
Тому думок що Нестандартні,
Ти з свого серця не проси,
За меч двосічний їх візьми.
******
Дуже діловитий,тхорик біжить.
Хоче він смачненьку, курочку вхопить.
За паркан він зиркає,крутить своїм носом.
Не хоче зустрітися з великим барбосом.
Крутиться як дзиґа в жилах кров кипить.
Хоче він смачненьку курочку вхопить.
******
Заєць для лисиці дулю показав.
І від неї в лісі п’ятами накивав.
Вона аж засичала скажена як оса.
Клятий зайчисько прийшла тобі хана.
******
Любов зла,полюбиш і козла.
Кричала чорна та коза,
За бороду козла вхопивши,
Тай у стодолі того заваливши.
І там  таке розпочалося,
Козлу бо мало не здалося.
Таке бо з ним вона робила,
Що мало там не придушила.
******
Береза посварилася із бобром рубакою.
Та огріла того великою гіллякою.
Ти не лізь не кидайся бо не є твоя.
Он гризи із ясена ти собі пенька.
******
Грім на світанку землю очищає,
Сокіл сивокрилий в небі пролітає.
Б’ються об скелясті хвилі береги,
Розквітають лілеї в ранішній пітьмі.
Коли ще сяють зорі сонце визирає,
В ранішньому обрії душу звеселяє.
Рожеві лотоси сяють на воді,
Наче квіти справжньої Матері землі.
Дивовижним співом ранок починається,
Чистими туманами геть усе вмивається.
Хай душа радіє смуток проганяє,
І у Вирій Божий вона відлітає.
Жар птахи де пісню у садах співають,
І усіх від лиха горя захищають.
******
Відкрийте книгу ту що небуття,
І відкиньте штучну правду забуття.
Правил в ній багато тих котрих нема,
Правило єдине що одне життя.
Іншого не буде хоч воно і є ,
Що нам день вчорашній завтра принесе.
Що ми натворили і куди ми йшли,
І з собою вічність несли, чи тягли.
Хочемо ми щастя мріями живемо,
Чомусь ми гидуємо а в чомусь цвітемо.
Вічність нам відкриє очі і спитає,
Де твоя дорога? І життя твоє?
Йшов ти по дорозі плентався чи брів,
Вийшов на поляну і кого зустрів.
Бродимо ми завше маримо про щось,
А може кидаємо на чиєсь здалось.
Зазираємо у Долю не хочемо її,
Маримо шкандибати у свої шляхи.
Весело чи сумно було би від того,
Не знайти єдиного шляху лиш свого.
******
Мете-метелиця і під ноги стелиться,
Засипає снігом білим все навколо.
Ліси та гори і сусідське поле.
******
Сон літньої ночі, відкрий мої очі.
І най ця ніч священна не буде як завжди буденна.
Та всім розкриє таїну всю правду істину святу.
Що ж маревом її вкриває не хай навіки пропадає.
******
Язикаті дві сусідки ,стали біля плота,
Почалась у них чудова важлива робота.
Вони там собі нараду файну влаштували.
Говорили від душі про каші і борщі.
І який у кого тин і у хаті гарний хрін.
І які бо вони наварили самогони.
Щоб поїти алкашню певно трішечки дурну.
Котру вони напувають і на цвинтар відправляють.
Хочуть бо грошей багато влаштувати собі свято.
Най же вони пам’ятають їх у пеклі вже чекають.
Там усього є багато їм влаштують гарне свято.
Та вони собі сидять під парканом гомонять.
Як у кого що ведеться півень чи рудий несеться.
Чи пищать десь поросята а чи мекають телята.
І які у кого сливки для зимової наливки.
Можуть там весь день сидіти,
щоб кістки всім перемити.
******
Кравчучка двері в новий вік відкрила,
Бо в старому вона крила загубила.
Тягне безсоромна різну гидоту,
У неділю рано і також суботу.
Секондхендіада з неї почалася,
Бо кравчучка в неї гарно упряглася.
І не видно тому краю чи кінця,
Яка не замінна весь час вона.
Чомусь так сталося і чомусь триває,
Вона по вулиці шлях свій прокладає.
Хоч міх картоплі в неї поклади,
Вилупивши очі по дорозі при.
Сутність в неї дика, хвацька і лиха,
Вона затягала діда горбаня.
Затягала бабу і малу дитину,
Най би вона згинула у лиху годину.
******
Елітарні свині, бидло,пацюки,
Набивають свої повні курдюки.
Хочуть нахапати салом обрости,
Елітарні свині, бидло,пацюки.
Досхочу нахапатись в пельку нагребти,
Вишукані паці, криси та кнури.
Хай-же пам’ятають жирні кабани,
Що нароблять з кожного повно ковбаси.
******
Чорта мають на майдані люди подолати,
Аби в мирі у сторонці своїй панувати.
Щоб усяка чортівня їм не говорила,
Що вона така свята, симпатична,мила.
І не має крадених вона дукатів,
Не жере що ранку смажених цукатів.
Люди на майдані подолають все,
А чортів-непотріб снігом замете.
******
Дев’яностий рік прийшов,весело припхався.
Той хто був без штанів,без них і зостався.
Що робити? Куди йти? Ніхто не знає.
Дев’яностий рік іде десь він шкандибає.
Стресоголік, алкоголік пиво попиває,
По дорозі на порозі,щось там випливає.
Зустрічайте добрі люди милу залізяку.
Буде вам вона служити краще за коняку.
Якщо будете служити й ви для неї вірно.
Якби там не було солодко чи гірко.
Звати те неподобство Не велика шана.
Вона трохи не приємна симпатично – п’яна.
Ой яка ти мила солодка кравчучка.
Залізяка аби яка і не проста штучка.
Возять нею на собі різні чемодани.
Тюки, вузлі,коробки Явдохи,Степани.
Коли криза налітає і грошей не має,
Вона хоч і не щодня все ж допомагає.
Затягнути моркву,сало на базар,
І сунуть нахабі якийсь хабар.
Що це робиться і де, і куди ведеться,
Кравчучка по землі у майбутнє рветься.
 Їздила до Польщі, пхалась у Москву,
Із Стамбула тягала вона пахлаву.
Набрала краму вона у Китаї,
Продала у Шпетівці на довгім базарі.
Най би ту крачучку тай чорти по брали,
Щоб горбаті люди неї не тагали.
Не трусились ноги серце не боліло,
Хай би те он лихо у вогні згоріло.
Варто лиш замислитись тим що в голові,
Аби не ходити у страшнім  ярмі.
******
Люба моя мила де ТРИЗУБ мій - вила,
Я на вибори піду може когось оберу,
Вила в когось засаджу.
Аби правду й мою знали чортівню не виробляли.
Як бобри оті зубаті що живуть у добрій хаті.
Рабів що набирали і халупи будували.
У яких унітази покривають диво стрази.
І тоді завжди вони,
Що хочуть і бажають на те дупочку саджають.
Ще й мобілочку візьмуть ноутбук і в добру путь.
Добре весело сидіти про духовне говорити.
Різні речі важливі,де живуть дівахи хтиві?
Що? По чому? І куди? Грошей треба до біди.
Заказати для гейші смарагди дорогі.
Влаштувати п’янку з ранку і купити коханку.
Цілу ніч із братанами шановними козлами.
Виробляти від душі речі зовсім не святі.
О моя кохана о моя нірвана,
Я на вибору піду вила свої прихоплю.
Тих баранів прожену їм на горе і біду.
******
Бійся крокодила руку відгризе,
Він бо є невдячний тому хто дає.
Він не зрозуміє твого добра,
Від носа зубатого і аж до хвоста.
Сидить він тихо десь спостерігає,
Він тебе постійно вельми жадає.
Гострі його зуби шансів не дають,
Хто попадеться того і вб’ють.
Є у нього завжди скупа сльоза.
Наче знавісніла і страшна чума.
Є багато всюди  тих крококодитят.
Мають вони вдосталь гострих зубенят.
******
Запитав кумасьо тай у кума,
Чому ти засмучений яка твоя дума.
Я сиджу та думаю, думку я гадаю,
Зовсім я не сокіл тому не літаю.
Велетенські крила сильно марю мати.
І у край щасливий радо відлітати.
Поки що мій фатум доля така.
Зараз не щасливий рано в забуття.
******
Горе шалене велетенське лихо,
І йому на місці не сидиться тихо.
Буньдючить галасує воно над ланами,
Бо воно злигалося з голими чортами.
Горе шалене знавісніле лихо,
Чимось невдоволене і не сидить тихо.
******
Борбосяк хитрий у жупан убрався,
Ніс свій накорцюпив і кудись попхався.
Називає хитрим всіх кого бажає,
Хто його потреби геть не поважає.
Хоче він поважним носом крутити,
Хоче кожен ранок на свій лад робити.
Може варто йому те запам’ятати,
Аби носа свого так не задирати.
******
Дво язикі свині хрюкають у тазік
Як отой скажений небезпечний бевзік.
Свербить продати неньку Україну.
Що ж нам робити? Маємо скотину.
Вона вважає ота скотина,
Що вона чудова подвійна людина.
Як нам тут діяти,що із цим робити,
Аби те напевне нам перетворити.
******
Верховодить хоче, кожен на землі,
Дістатись лишень їм до булави.
Можна мордувати,правду говорити,
І чудові байки наче слізки лити.
Вдавати з себе милого жупана,
Та вважати іншого трохи за барана.
Говорити йому правду як робити,
Паркан до низу в гору городити.
Правда лиш у тому що її нема,
І тому на марно мати паркана.
Кожен є світилом у своїх бажаннях,
Є професіоналом у своїх блуканнях.
Буде він шукати те чого немає,
І чого у світі зовсім не буває.
Те не розуміє кожен і завжди,
Аж не добереться він до мети.
А потім що буде,станеться воно,
Те у світі було а чи загуло.
******
Ми не можемо обирати ким на світі цім бувати.
Бо до цього вже обрали коли в світ цей шкандибали.
Серед тисячі світів наш дух сюди прибрів.
Наша зоряна душа прийшла із небуття.
Не потрібно сльози лити каратись і винити.
Ні сусіда ні батьків тих хто теж сюди прибрів.
Їм також дивина що навколо чортівня.
Б’ються,сваряться і п’ють,сміються сльози лють.
За не вдалим за кохався,а чи може сам зостався.
Та все ж можемо обирати яким себе показати.
І не хай усім здається що чудово нам вдається.
Обманути обвести ким на справді не є ти.
Так минають дні за днями за чистими за листками.
Книга нашого життя горе наше і біда.
Тих ілюзій є мільйон не зарадить і ООН.
******
Смалив цигарку мальборо Іванко,
Заливав пивце в своє черевце.
І напевно те що біс йому пошле.
Та бісихі кайдашихі ,дородні матронихі,
В своїй хаті напудять якщо того захотять.
Та наліплять голубців і вареників сліпих.
Щоб іванків годувати їм наливи наливати.
І ходити як цесаркі що посмоктують цигаркі.
Самі себе посміхають та наливи наливають.
З чорнослива і вишень ще й співатимуть пісень.
Що яка чудова днина як у келиху малина.
І зірката та ікра і смажена камбала.
Та тріска із банки все для пере-бранки.
Після того як напились дуже файно посварились.
Далі можуть цілуватись битись разом обніматись.
Щоб голим без штанів на столі зостатись.
До самого аж до ранку біс влаштує гарну п’янку.
І життя веселе,миле і дебеле.
******
Бігають по  полі круглі хом’яки,
За ними женуться голодні коти.
Хочуть упіймати вони закусон,
Після чого будуть слухати музон.
Розкладуть пузо вони на дивані,
Хвости крутитимуть наче у нірвані.
Хом’яки дулю кішкам показали,
І у нірку свою вони дременули.
******
Пацюки зібрались біля хати,
І котам показують мандати.
Ми тепер котяри є недоторканні,
Закрийте ж свої пащі оті зубоскальні.
Бо для вас потрощимо ми усі зубаки,
Є у нас перунові для вас ломаки.
Тепер усі ми наче у нірвані,
 Лиш тому що гарно є недоторканні.
Та коти на те все навіть не зважали ,
Пацюків з десяток в своє пузо вклали.
І розбіглись ті всі наче недоторканні,
Пацюки пихаті гарно голодрані.
Повкладались спати ліниві котяри,
Споглядати мишей дивовижні жахи.
Отака то трапилась десь там пригода,
Розповісти також була нам нагода.
******
Сім десятків у дорозі осінь пізня на порозі.
В шибку стукає вона. Не чекали? Я ж прийшла.
З цим вас хочу привітати в дім гостинно
свій прийняти.
Я не добра не люта ось у дім і ваш прийшла.
Мене милі ви стрічайте повні чаші наливайте.
Наливайте смачні вина хай запахне смаженина.
Хто десяток сьомий має радо хай мене стрічає.
Смуток геть страшні печалі,пропадуть не хай в сансарі.
Най їх вітер рознесе в світ за обрії пошле.
Зникнуть вони в океані у густім морськім тумані.
Сім десятків на порозі все життя людське (твоє)
в турботі.
Хай проблем що клопіт тьма пропадуть як не бува.
На це варто не зважати їх до серця прикладати.
 Їх потрібно відпустити і без них щасливо жити.
Все у світі цім пройде і хороше і лихе.
Так потрібно все прийняти не воліти сумувати.
Що щось не відбулось наче маслом розійшлось.
І в життя святім тумані ходити наче п’яні.
******
Стрілися горобці симпатичні хлопці.
На гілляці щоб співати про горобчих пліткувати.
Які крила гарні мають та як вони співають.
На кубелечку сидять і у парі гарно спить.
Не літають до шпаків чорнобрових щегляків.
Є горобці і такі задираки що які,
Весь час вони літають кубла іншим ламають.
Вдають хоробрих злосливих і не добрих.
Справжні вони гультяї отакі ті,горобці.
Не шукають собі пари лиш котячої зубаки.
В яку певно попадуть якщо галас не припнуть.
Отакі от горобці пліткарі і гультяї.
Що на гілочці сидять галасують і пищать.
Досить інколи голосно щоб котярам млосно.
Від розмови горобців пліткарів і гультяїв.
******
Одіозний Ваня лупить пироги,
Чухає скребачкою свої два хвости.
Щось йому не терпиться чухати хвоста,
То його вселенська найбільша біда.
Одіозний Женя жарить ковбасу,
Не на своє щастя на свою біду.
******
Свиня сидить на гілочці жує собі банан,
А біля неї бігає голодний баран.
Поцупити банана хоче баран,
Свиня кричить із гілочки хобі я не пацан.
******
Муха Цекотуха зловила павука,
Тепер то покажу я лагідна яка,сказала вона
Кричав павук біднесенький,для неї ж ні хана
Вона собі сміючись добила павука.
Мої гіренькі слізки стечуть для тебе боком,
Твоїм ненаситним завжди голодним оком.
******
В хліву сиділи свині вони голосували,
А часом ті свині гарненько свинюхали.
Частина ж тих свиней поївши десь порей,
Почала там собі пукати аби їх не застукали.
Вони вдають що свині можуть щось робити,
Та люблять ті ї свині лиш пиріжки трощити.
******
Свиня залізла на паркан її бо покохав баран,
Вона сміялась,реготала та хвіст барану показала.
Баран так сказився що тин аж розвалився,
І гепнулась свиня дружина барана.
******
Коник-Горбоконик скаче по ліску,
І скубе весело зелену траву.
В траві качається скалить зубенята,
На високім дубі кричать воронята.
В лісі зашуміли зелені листки,
то пролетіли коні горбані.
******
Вуж на сонці гріється спину вигинає,
Валуна кільцями, свого огортає.
І не помічає в небі вороня,
То його нещастя і його біда.
Гріється на сонці вужик там собі,
Він є щасливим на тім валуні.
******
Щаслива муха на дереві сидить,
Довкола дивиться і під ніс бзечить.
А оса щаслива стежить за нею,
Бо огорне ту вона ласкою своєю.
Щастя для одного смерть бо для другого
Щаслива муха на дереві сидить,
І собі під носа весело бзечить.
******
Св’єнтополк окаянний,дурням все кричати,
Та  брехати  варто вже припиняти.
Вас там шановні мабуть не було,
Навіщо ж творите ви оте брехло.
Брешете нахабно як оті папуги,
І не має гіршої,древності наруги.
Зовсім не окаянний комусь не вгодив,
І тому окаянний брудом його злив.
Нащадків в цьому світі він не мав,
І брехун окаянний його оббрехав.
Писки не дописки пишуть папірці,
Є у них для цього гострі олівці.
Їм не заважала правда не свята,
Є не перешкода та для брехуна.
Тому то час весь брешуть брехуни,
Мають бо хороші вони олівці.
******
Пацючата бігають весело регочуть,
Сиру смачненького сильно вони хочуть.
Стара жирна криса і собі кричить,
Хоче в свою пащу теж його вложить.
Так то в світі діється криса бо стара,
І вона гадає що вона права.
******
Мобайл дебільний лише в голові,
Таке ось привидиться всякій чортівні.
Бігає дебільчик в цяцьку щось кричить,
Після чого дзвінко дико реготить.
Якщо мобайли, мізьки заміняють,
Тому по вулиці зомбі і ганяють.
******
Знайшла свиня болото та в ньому сидить,
Воно її вонюче чомусь веселить.
Там затишно і тепло багнюка бо гниє,
І свиньчиній потребі усе воно дає.
Закохана в болото вона у нім живе,
Бо любе їй болото подбає про усе.
******
Кричать поросята валяючись в піску,
Старий кабан посопує на теплому ганку.
Стара свиня що ранку риється в кущах,
Малі ж поросята у дрібних камінцях.
Сонце припікає жирненькі задки,
Вони собі валяються, всі закрутив хвости.
******
Життя веселе в бегемота не хоче лізти він з болота,
Де жабенята кричать і каченята пищать.
Свиня не лізе теж з болота в якому бути охоча.
А хто до неї чіпляється у ньому також опиняється.
Вона того бо не дарує і з бегемотом його взує.
******
Пустеля є людей де повно є тіней,
Які як марево блукають,чому самі того не знають.
Палають факели життя що в миті іншого буття.
В тім як це зрозуміти? Тим паче в цьому жити.
Ніхто нажаль не знає від того і страждає.
Коли це так відбувається, земля росою умивається.
******
Палицю Анубіс свою підняв,
І тупих у пекло страшне загнав.
Крила Нефертарі вас не спасуть,
І усю пізнаєте ви пекельну суть.
Будете кричати Тот вас не спасе,
Спасіння світу він бо не несе.
******
Летить ворона біла їй по фіг геть усе,
А те чорнокриле ротяку хай запре.
І що із того мимри що я уся біленька,
Зате я дуже мила і дуже гарненька.
Вас душить сильно жаба вам спати не дає,
А я уся біленька така у мами є.
За мною кавалери зібрались в табуни,
А ви є недолугі та жаби всі оті.
Я можу обирати куди із ким летіти,
А вам у ваших гніздах за чуханих сидіти.
У мене є у лісі коханих там пітьма,
А у страшної врони жодного нема.
Вам лізуть ваші очі ночами не спите,
Бо в мене море щастя,воно у мене є.
******
Вужик вогнепальний по лісі пролітає,
Смачні мухомори у кошик свій збирає.
Насипав їх у бочку водою тай залив,
І цим смачним напоєм він відьму пригостив.
Вона бо аж здуріла для неї до вподоби,
Вона день цілий дуріла та від насолоди.
Вужик вогнепальний цілий день танцює,
З відьмами дурненький він собі воює.
Вони бо його мітлами луплять по спиняці,
А він кожну відьму лупить аж по дупаці.
Вони аж запищали пукнути захтіли,
Сіли в свої ступи у хащі полетіли.
Вони бо там гасилися ледь не подуріли,
Та у вогні шаленім ледь не погоріли.
Вужик вогнепальний з відьмами кантує,
Проти чого жодна зовсім не бунтує.
Вони обнімались,вони цілувались,
Хіттю ненаситною вони загорялись.
******
Лань біжить у лісі лупить копитом,
Сидить ворона над сухим пеньком.
Гріються на ньому полоз і змія,
І не бачать вони смерть від журавля.
******
Не потрібно інших сильно тай учити,
Як в собі самому наодинці жити.
Бо гнила ота наука що є не справжня штука.
А чужі думки най би в пеклі проросли.
Хіба того шукаємо що чого не відчуваємо.
Твій світ твої бажання  за дивом є зітхання.
Рай котрий втрачаємо бісимось,караємо,
Всі шалені відчуття що дарує нам життя.
Диво першого світанку що приходить до нас з ранку.
Та вечірнього заходу що за будь яку погоду.
Дощ чи сніг це теж чудово соловейка літнє соло.
Що приходить в різний час аби знов іти від нас.
Щоб згодом повернутись і навколо огорнутись.
Щастя повного буття що приходить з забуття.
Все це можна варто знати і весь час не забувати.
І тому не варто вчити як потрібно в цьому світі жити.
А потрібно відчувати те що справжнє є втрачати.
Бо науки це пусте щось безглузде не живе.
Що вони для нас приносять?Лишень те що завжди
просять.
Стати їм опікунами а надалі їх рабами.
Щоби байки могли жити що хотіти те творити.
Різати та убивати і свого не шанувати.
А чужого поготів якщо він його зустрів.
Є у кожного життя що дарує відчуття.
Що живе у нас в Душі у мені і у тобі.
Та його не можна замінити зарізати чи вбити.
Ми весь час чогось шукаємо а його не помічаємо.
А воно таки живе, цікаво лиш яке?
Припинити і не варто тобі його шукати лиш у себе заглядати,
Що в тобі весь час живе вічно завжди молоде.
Всі знання це є дурниці жар птиці небилиці,
Відлетіли і нема згасла іскра золота.
Може неї й не було на святішому зело.
Те потрібно пам’ятати що варто розшукати,
А що слід припинити а не вовком в лісі вити.
Через роки і віки чужі все йти сліди.
Ти у світі не один що шукаєш власний тин,
Свою хату, паркана що веде із небуття.
Що даруєш чи береш а кого і сам ведеш.
Дійсно варто що шукати? А чого не споглядати.
То оті чужі думки що є лихом з висоти.
А чи пекла чи пітьми,знаєш це ти чи ні.
Варто,дійсно пам’ятати дурість всяку не слухати.
А з святої глибини відчувати свої сни.
Свої думки, бажання і небес святі зітхання.
Ті що варті його Раю Бога Одного.
В них нічого є,нема, ось у чому річ свята.
Усе згине пропаде і у вічність відійде.
Чим же справжні є бажання? І у світі цім зітхання.
Що страждання не несуть в цьому справжня неба суть.
Пропозиція тужити,це не є себе зустріти.
Лишень бо застрілити із не справжньої рушниці.
Лиха всякої біди і лихої чортівні.
Від тої що дає для того хто візьме.
Буде нею він махати і в навколишніх стріляти.
Багатьох що він уб’є і самого цим приб’є .
Тому варто пам’ятати на кого слід зважати.
А кого йому в біду відіслати у трубу.
Хай він сам себе научить і у зуби собі в сучить.
Що прийшло від сатани і рогатої кози.
******
Сонечко яскраве з моря виринає,
Юнак оголений у ньому пірнає.
Ніжний,теплий вітер мило повіває,
Туман ласкавий все огортає.
В сонячнім тумані юнак купається,
Приємним світанком він неначе грається.
Спливає по тілу голому вода,
В сонячнім тумані блищить роса.
******
Вільний-невільник справа не раба,
Ось вам дивовижа горе чи біда.
Камінь той що тане то свята вода,
Вона завжди вільна і дає життя.
Вона воскресає в гору піднімається,
І назад на землю знову повертається.
Несе ранкову вона чистоту зберігає повністю
і жене біду.
Раб що є невільним то його біда,
Йому не зарадить і свята вода.
******
Небесне царство люди на землі,
Хочуть сильно мати навіть у війні.
Месію чекають Великого царя,
А прийшло маленьке немічне дитя.
На темному небі сяяла зоря,
І вела з поклоном мага-звіздаря.
Ангели співали для пастушенят,
Що пасли у полі білих козенят.
Печера зимна сіно у яслах,
На такому ложі спав падишах.
Таємниця неба дивна і проста,
Люди хочуть величі а її нема.
Той хто народився шлях всім показав,
Новий вік надходив бо старий минав.
Дивно в небі світить сонце золоте,
Все що вже приходить інше не таке.
Месіанство бажане все ж таки прийшло,
Не робімо ж з правди пута і ярмо.
******
Країна меду,молока усім обіцяна земля,
Де кожен має те що має і на життя не нарікає.
Лілеї де ростуть і каравани тихо йдуть,
Спекотне сонечко горить і сокіл високо летить.
Де пахне смачним хлібом  спекотним,жарким літом,
Той край який ми маємо ми Раєм називаємо.
******
Роки минають за роками не описати їх словами,
Усе неможна розказати своїм нащадкам передати.
Таке буває в світі цьому такому милому і чарівному.
П’янкого б випити келих сому й скоріш піти до
свого дому.
Ми маємо всі таке бажання яке дарує нам кохання.
Бажання що ніколи не зникає коли душа в вогні палає.
******
З Новим роком Вас вітаємо щастя і добра бажаємо.
Вітання ці прийміть і щасливо заживіть,
Хай лихо вас усіх минає в дім Ваш радість завітає.
І дарує Вам вона щастя миру і добра.
З Новим роком Вас усіх і великих і малих.
******
Якщо вже й мудрець не знає що він в світі витворяє.
То про дурня що й казати будь що може виробляти.
Мудрий творить чудеса що для дурня фокусня.
Він такі чудові речі перекине через плечі.
Іх за обрії попре десь далеко занесе.
За Урал в Махачкалу Я добро своє запру.
Щоб усі розумні знали що мене не шанували.
Мудрець гріхи прощає а дурень зберігає.
Усі складає під матрацом хоче бути ловеласом.
Що усе гребе й гребе а чи все він донесе.
Він того нажаль не знає і тому весь час згрібає.
Простирадла подушки і смажені пиріжки.
Дуже гарні стильні речі він бере собі на плечі.
Мудрий каже не бери можеш їх не донести.
Між мудрий і дурний є тандем золотий.
Вони разом між собою ділять зажди долю свою.
І не можуть розійтись без навзаєм обійтись.
Миряться вони страждають один одного хвицають.
Як у полі ті лошаки що задерли хвостяки.
Мудрий дурневі кричить не потрібно мене злить.
Бо якщо я щось вхоплю швидко тебе увірву.
Будеш певно тоді знати як до ранку варювати.
Сичить дурний з під лоба як та не дороба.
Спробуй ти мене влупити покажу тобі як жити.
І така от чортівня не минає ані дня.
Дурень хоче натворити злої каші наварити.
Мудрагель кричить постій в такий спосіб не дій.
Хоч для того все одно діють вони за одно.
Лишень вони того не тямлять одного.
Що і як,авжеж,коли не розійдуться  шляхи.
Що їм доля дарувала і сама не розірвала.
І що небом дарувалось ним також не розірвалось.
Якщо вже й мудрець не знає що він справді
виробляє ,
Про що можна говорити дурень має що робити?
******
На Івана на Купала сука не одна скакала.
На узлісся з висоти реготали там вони.
Бігали між ними голі всі чорти,
Задирали вони два свої хвости.
Там ота казилась всяка чортівня,
У багні валялась наче порося.
Тряслась у лозах голими задами,
Прикидалась вона рижими конями.
Собачі морди скалили зубами,
 За вітром нюхала куцими носами.
Що робилось в лісі краще не гадати,
Від гріха подалі краще і не знати.
Виродок до виродка бісова душа,
На людину схожа мов ота свиня.
Закрийтесь очі вуста замочіть,
А ви чорта діти згиньте пропадіть.
******
Розквітала в лісі віщий сон трава,
Там не чути голосу бо його нема.
Сон метаморфози червоні все слова,
Дуже те бо дивне те життя-буття.
Помирала в лісі сон там трава,
Зазирала в вічність наче з небуття.
Підмурки валяться кожного життя,
Розповість все те наша сон трава.
Все що відбувається  це метаморфози,
Радість є шалена і шалені сльози.
Ліс у таємниці тихо зазирає,
Не відомі всі ті,трава та знає.
Дивно в ньому в’ється  стежка лісова,
Веде до того,що його нема.
Там в на пів дрімотні трави розквітають,
Та пісні лісу,тихо все лунають.
Не хай так і буде,було як і є,
І у серці кожного джерело заб’є.
******
Процес що відбувається не варто зупиняти,
Його в міцні обійми до себе заганяти.
Нехай кожен робить те що забажає,
І він у своє щастя тебе не заганяє.
Як будеш особистістю що вільна не проста,
Тебе уникатиме все лихо і біда.
І буде обходити тебе стороною,
На все не зважай і будь самим собою.
Що з того і не з того що в світі відбувається,
Чому ж воно собачкою до тебе все чіпляється.
Будь вільний будь щасливий усе таки мине,
І хай усе що діється не душить тебе.
******
Хлопчина гарну німфу обнімав,
В біленьку шийку неї цілував.
Вона його гладила де сама хотіла,
І від насолоди тієї мліла.
Він до неї ніжно тихо реготав,
За стан дівочий неї обнімав.
Він до неї жмурив свої оченята,
Цілував у перси скалив зубенята.
Вона цілувала його у вуста,
Йому груди гладила наче кошеня.
Билося у кожного серце своє,
І очей люстерце рай котре несе.
Вони обнімались бились їх серця,
Вони цілувались пристрасть там була.
******
Минуле тягне у безодню як у страшну та темну бодню.
Якщо думки твої у ньому,якомусь втім не чарівному.
Минуле знищить твою долю як не проявиш свою волю.
Не приведе тебе додому,а подарує зайву втому.
Минулий досвід це пусте,якщо він радість не несе.
Не має правди бо у ньому,коли веде тебе до злому.
Набудеш новий ти завжди,допоки будеш ти іти.
А він лиш слід в житті твоєму,якщо дарує він дилему.
Сліди його пісками занесе,якими втім вони і є.
Водою змиє у лагуні а ти пускатимеш лиш нюні.
А що залишиться тобі,напевно крихти золоті.
Що ти збиратимеш на дні на моря чорного рядні.
Минуле може й золоте,але воно вже не твоє.
Воно залишить геть усіх старих а також молодих.
До нас ніколи вже не поверне яке було таке і є.
За ним залишмо сумувати не варто нам байдикувати.
Минуле все,чого нема,триває далі нам життя.
Потрібно нам далі жити а не як Вульф у лісі вити.
******
Маленьке поросятко кричить не буду вчитись.
Я хочу дуже заміж або ж  оженитись.
Фату собі надіну я довгу до коліна,
І не хай поскакує вчителька скотина.
Буду я хороша невістка молода,
А ота наука це повна маячня.
Ми вріжемо гуляночку на цілих три села.
Горілки до стобіса ми в глушимо за раз,
А від димари Мальборо врятує протигаз.
Не хочеться дитиночці у школу тай ходити,
А хочеться дитиночку собі свою зробити.
А що робити з нею вона того не знає,
Вона собі в ганделику п’яна все гуляє.
Аби була чудова і довга фата.
Багато самогонки та сало й ковбаса,
Маленьке поросятко до школи не пішли,
Бо є фата,горілочка і повно ковбаси.
******
Естетична дівка по вулиці іде,
Смачну сигаретку в роті все жує.
Ой яка смачненька сигаретка та,
Не віддасть й за гроші вона і бичка.
Естетичність лізе,з усіх бо,навкруги
Тому то і валяються навколо ті бички.
З під чіпсів упаковки, цукерок папірці,
Шкірки апельсинів, з під пива пляшки.
Гасають бабуїни їм все до ліхтаря,
Хоча вони і того з крутили б як дрота.
Всі лавки поламали побили всі шибки,
Неначе тут вандали  учора що були.
Макаки, бабуїни потрощать переб’ють,
 Не можуть зупинити свою шалену суть.
Смачненька цигарка і баночка пивця,
І естетична дівка по вулиці пішла.
*****
 Журавлі у небі, серце аж щемить,
Час же безупинно ключем летить.
Дні життя проходять всі вони минуть,
Наші душі також в Вирій відійдуть.
Будуть десь летіти і вони ключем,
Покриті маревом і солодким сном.
Ніщо не вічне,вічність лиш одна,
Справжньої немає правди забуття.
Журавель у небі і душа щемить,
І в уяві розум, наш кудись летить.
Мається весь час він, не знає що робити,
Бо до раю Ора хоче відлетіти.
Там ж за обрій сонечко тихо все сідає,
Все кругом чудове хоч воно й минає.
******
Бурштинове море хвилями хлюпоче,
Пісок рожевий,лагідно лоскоче.
Тихі хвилі б’ються об сосен береги,
Зверху котрих сяють зорі золоті.
Лоскочуть сосни лагідні вітри,
Капають до долу краплі чарівні.
Бурштинове море хвилями на скочить,
Зубатий ящур в ньому бо хлюпочить.
В глибокім морі мегалодон там пропливає,
Та не швидкокрилий птах повз пролітає.
Бабки літають біля берегів сповнених великих
 і густих лісів.
Перли бурштину капають у воду,
На майбутнє щастя а чи насолоду.
Китяги соснові весь час цвітуть,
Котрі мастодонти постійно рвуть.
Діаманти сосен тих що в давнину,
Пролили сльози у святу росу.
******
Під вікном півень весело співає,
Пісня кострубата хоч і молода є.
Його вік маленький поки що дурний,
Зелений дуже ось бо він який.
Заглядає на курочку він ще молоду,
Піднімає ногу крутить головою.
Йому здається кури всі його,
Він бо домагається завжди свого.
Хоч старий півень, дядько когутяра,
Йому бо покаже що таке звитяга.
Він його ганяє по дворі широкому,
От вже є не весело все намнятобокому.
Та маленький півень зовсім не здається,
А весь час у гору а долу пнеться.
******
Телевізор вмикаю в світ я жахів попадаю,
Там убили,там втопили та морально розстріляли.
І така ось чортівня в світі діється що дня,
Бо не можуть люди жити щоб комусь не насолити,
Чи перчити чи залити.
Його за комірця свинячого сальця і послати до манівця.
Либонь сусіда чи сусідку, духовну інвалідку,
І морального вдівця,дебільного кумця.
Повно є кіна навколо що співає гарне соло,
Теревені та плітки,наче тлусті бабаки.
Що гасають навколо і кричать щоразу мало.
Шматок чи кусень пирога той котрого не хвата,
Що для бузі бабака.
Чи гарненької бабачки тротуарної дивачки.
Що за диво дивина,всім бо вистачить кіна.
Кліпів теж не забракує,може жартом а чи в сує,
І усіх аж розпирає коли телек він вмикає.
І тріпатись йдуть на люди наче грьобані верблюди.
******
В небі з поза ранку все майорить,
Вогнем червоним маревом кричить.
Сиплються до долу цвіту пелюстки,
Летять у воду польові вінки.
Горять в них свічі людських бажань,
І летить у небо копа прохань.
Кричать у лісі всі земні птахи,
Падають і в’януть ружі пелюстки.
Замирає навколо геть усе живе,
А у чистім озері вінок пливе.
Горять багаття у серцях живих,
Що не хочуть мати, торбу різних лих.
Най же все очиститься лихо пропаде,
Най же все освятиться і біда піде.
******
Вогнище палає Тризна відбувається,
Люд ошаленілий Богу поклоняється.
Верещать дівчата, виють пацани,
Поздиравши з себе вони сорочки.
Летять у вогнище дівчат вінки,
Хлопчаки кидають свої сорочки.
Медовуха ллється ріжуть поросят,
Сомів засмажують і молодих телят.
З самого ранку все це відбувається,
Коли сонце ясне в гору піднімається.
На горі лисій все це відбувається,
Дух несамовитий в серці просинається,
На серед лісу пагорбі Тризна починається.
З ранку до вечора там усе кипить,
Веселі співи п’яний дід кричить.
Лаються там баби козли мечать,
Бугаї рогаті мовчки все стоять.
Вози наповнені крамом дорогим,
Так усі святкуючи борються зі злим.
Б’ють поклони рясні об Святу Землю,
Бо прогнати хочуть вони всю пітьму.
В них у серці жевріє все надія та,
Що вони не марні на святі життя.
******
В темнім лісі вежа самотньо стоїть,
Поріс камінь мохом у продовж століть.
Навколо вежі чорно-дуб ростуть,
Загубили люди туди стежку-путь.
Жах навколо вежі там завжди стоїть,
Лякає він дорожнього і усе гнітить.
Там не можуть жити люди ні тварини,
Бо не знає спокою вежа ані днини.
Душі там згорають ті що там живуть,
Вони келих смерті наче каву п’ють.
За що їм неробам кара та дана?
І вони не знають кращого буття.
Все щоби не нищили іншого життя,
І аби припнули свого язика.
Щоб не воювали ріжучи усіх,
І аби не мали з того собі втіх.
Веж таких багато на землі стоїть,
Серед лісу чорного степу і боліт.
Те є вам не жарти чи шалений сміх.
******
З пельки зіркатої язик тирчить,
Либиця нахабно хоче заробить.
Може заїхати хай собі кричить,
Якщо домагається можна заліпить.
Він як поросятко печене сидить,
Коли його ляснути він реготить.
******
Гасають страуси по сухій Сахарі,
А голодні леви крутять все носяри.
Чого вони гасають ті не розуміють,
Просто страусята від того балдіють.
Наїлися травички та що конопляна,
І тому у страусів голова зірвана.
******
Зібралися пінгвіни на широку кригу,
Будуть вони їсти смачну мамалигу.
Пінгвін нахабний аж по головах,
Лізе безсоромний прямо у казан.
Що ти дурню робиш? Всім по головах,
Лізеш все нахабно як крутий баран.
Ви мені не тявкайте я сам собі вельможа,
І моя пихатість все на мене схожа.
******
Приємно всіх критикувати та не сокиру в руки брати,
Щоб дров самому та собі на зиму нарубати.
Хто сидить тихенько, краде помаленьку,
Гадає він що зможе більше всіх на красти,
І у рот смачненьких доларів на класти.
Буде він жувати чужих все президентів,
Та їм тож посилати купу компліментів.
І комусь за чухані брехні він складає,
Що насправді думає те не промовляє.
В нього така сутність він увесь такий,
Зовні ніби гарний хоч увесь гнилий.
******
Як у нашого Омелька корумпована сімейка,
Хитра баба злодій дід що з’їв жабу на обід.
Бо злиденним таким був що по гидити забув.
І над вечір він сказав що французом мабуть став.
Їсти буде маслюків, жаб зелених,пацюків,
Отакий то той Омелько і його свята сімейка,
В них нічого не згниє бо Омелько з’їсть усе.
******
Ми у цьому світі прагнемо свого,
Для життя єдиного щастя одного.
Воно в нас єдине іншого нема,
Далі рай чи пекло а чи забуття.
Може бути різне повно є думок,
Що ширяють в небі наче колобок.
Ми насправді прагнемо лише одного,
Хоч на те не схоже, для життя свого.
******
Встала рано мавпа доволі п’яна,
Запхати хоче в рота марципана.
На додаток п’яний пацюк припхався,
Він мабуть до ранку ніч всю наливався.
Разом із бутельком спав він під парканом,
З отаким п’янючим як і сам бараном.
І тепер припхався він бо до подруги,
Щоби ту ощасливити а не для наруги.
Якщо знайдуть сало і бутилу кяньті,
Буде аж до вечора класний дибіляньті.
Вони будуть квасити слоїк самогону,
Накладати на голову і собі корону.
Коли ж ще й п’яненький там баран прийде,
Невідомо тоді що там в них буде.
Не минає ночі, ранку не минає,
Коли оковита когось не долає.
******
Пішла крачучка в опозицію щоб показати всім
 Свою позицію,
І швидко так пошкандибала щоб неї криза не застала.
Вона була комусь хороша, носила рваного калоша,
Та з неї кпили реготали її ледь в ніс не цілували.
Вона ж нахабно всім сказала що вона сутність генерала,
Її усім ще забракне коли ведмідь у полі квакне.
А сірий вовк співатиме з ягнят жупан коли зніматиме.
Пішла кравчучка в опозицію чортячу маючи позицію,
І двісті сорок пиріжків куди лиш чорт її завів.
Коштовні є опозиціонери яких до лиха та холери.
Якби хоч трохи розум мали то певно так не гарували,
Із ранку і до ночі замилюючи очі.
На цьому це ми припиняємо
Кравчучку геть ми відсилаємо,
В лиху чи добру годину не знати щоб оту скотину.
*****
Натхненні Богом трохи є богами,
Йдемо по світі своїми шляхами.
І не можна в світі того змінити,
Впливати можна або щось робити.
Будувати замки вежі руйнувати,
На рай чи пекло собі заробляти.
Ми натхненні Богом на своїй землі,
В правді допоможемо лишень собі.
Геть усе є вільне заразом ми,
До щастя неба а чи до біди.
Не потрібно душу тим собі морити,
Лишень радіти та щоденно жити.
Ми не можемо світу в рай переробити,
Маємо це прийняти аби щось змінити.
Варто щоб весела радість прийшла,
Катастрофа іншого то його життя.
Кожен обирає сам собі шляхи,
Чи до щастя-раю а чи пекла-біди.
******
Зима тоді довгою була,усе крила морок, тьма,
Весь світ у холод закувало та все весною оживало.
Робили тоді люди вівтарі на них стояли діви кам’яні,
Ті до котрих вони молились щоб все росло і всі родились
Із мамонта фігури різні були в них дуже цінні.
Ми звемо час той Мезолітом і не відомим для
нас світом.
Люди створили лук та стріли і гарпуни що риб ловили,
Цим вони їжу здобували турів та оленів вбивали.
Та ось прийшов цей Неоліт що до Христа шість
тисяч літ,
Та ми того напевно і не знаємо ми просто так собі гадаємо
Якісь знайшли бо артефакти які по собі не є факти.
Надалі гордо припускаємо що геть усе на світі знаємо,
Напевно можна й так сказати що і цього нам досить
знати.
Та різні там ті Неоліти закрались що немов бандити,
Це все ж суцільні є теорії якоїсь там бабуні Глорії.
В часи старого Неоліту добавилось там людського цвіту,
У певних колах так вважають на що напевно право
 мають.
Приручені були вже коні,кози, свині що рились з виском у багнюці.
І люди вже не мандрували а землю трохи обробляли,
Сохою землю все довбали та хлібним злаком засівали.
По тому кілька тисяч літ придибав мідний вік,
Його у гості не чекали того чорти якісь припхали.
Хоча в часи що звавсь Енеоліт розцвів Трипільский ,
світу цвіт,
Що жив в полісних він долинах і на широких на рівнинах.
Міста вони там будували що їх хатами захищали.
Чудові були скотарі і що найменше гончарі,
Усі їх миски,глечики,двійнята не наче зроблені до свята.
І греку варто не питати кого і хто почав навчати,
Сварогом вази прикрашати.
Творити з глини різні речі що є не просто вам до речі,
Шумер також того не знав від кого впливу він зазнав.
Хто з глини всіх навчив творити,чудові статуї ліпити.
Були Трипільці землероби а аж ніяк не чорнороби.
Свої лани бо засівали на котрих злаки виростали,
На одному місці вони не жили, коли вже чахнули грунти
Вони міста свої палили та вже у місці іншім жили.
Міста ж бо нові будували і все заново починали,
Двоповерхові хати мали котрі на чорно зігрівали.
Вони у глиняних печах варили кашу і узвар.
І невідома кількість нам котра була тим племенам.
Ось й бронзи вік пришкандибав і люд сокиру в руки взяв.
І замість того щоб плуги вони клепали рубаки,
Коваль для цього знадобився подій у центрі опинився.
Один у полі все орав а інший голови з стинав,
І не робив з меча орала коли спокушувала слава.
Котра дурною називалась,нажаль такою і зосталась.
Не всім журба з меча зробити бо орало,коли вбивати закортіло.
Та все ж робили не одні мечі а виливали й чаші дорогі,
Люди як завше землю обробляли та потом неї поливали.
Творили соціум драбини де були мати,дочки й сини,
Не рівність вдерлася по між люди це відчувалося геть усюди.
З’явились бідні та багаті не те що десь а в рідній хаті.
І навіть бронзи мідне рало нічого світові не дало.
Коли вже бронзи їм не бракувало суспільство морем торгувало.
Вони крам везли річками і прибережними морями.
В Криму Сармати проживали жінки там також право мали.
На конях вправно що скакали та грекам голови стинали.
Тоді вже люди грізно воювали мечів залізних накували.
Народ ж який згадав нам Геродот побив би де його скажений чорт,
Він Кімерійцями  назвав та їх в літопис записав.
Той нарід був кобилодоєм і грабував скаженим боєм.
Аж поки в Азію малу припхав він дупочку свою,
Там зникнув він і розчинився бо в Анатолі опинився.
В степах їх скіфи розігнали коли на них вони напали,
Про що розказують нам міфи,котрі  величні наче рифи.
Вони також на конях жили та по степах весь час бродили.
Що були Царські та малі усі відомі бандюги,
Вони постійно воювали сусідів вічно грабували.
І для своїх вони вождів  не шкодували землю для горбів.
Кургани вони висипали коли володарів ховали,
Туди клали золото та коні що в позолоченій попоні.
Із ними Перси воювали та як здолати їх не знали.
Щоб скіфа ворога здолати його потрібно наздогнати.
А той тікав і реготав зненацька ж Перса грабував.
Війни бога вони шанували за нього кров бо проливали,
Криваві Аресу дари вони несли не мов як чорти.
До всіх скажену мали вдачу натуру як свою собачу.
Та вони теж пішли з арени бою усе лихе несучи за собою.
І Скіфії свій час настав коли народ той бути перестав.
Вони пішли в минулого дорогу а що отримали із того.
Усі також так підуть і що з собою заберуть,
Ма будь кістляві рештки і не до тлілі свої мешти.
На цьому варто закінчити аби сліз чужих не лити.
******
Хлопчина вбив жука сказав він для знання,
Пізнати бо його я хочу а також тому що я можу.
Роздивитись хлопець бо хотів з близька всіх небесних птахів,
І тому їх він убивав та їхні груди розтинав.
Звірів він різних убивав серця їх з близька споглядав,
Коли ж жадобою схилявся у все те ніби занурився. 
Сказав він все це для знання а не для лиха чи добра.
І ось поставив запитання; Людину можна,вбити  для пізнання?
Мій милий сину, що, ще не вбив котрий людину,
Та вже птахів,жуків,тварин вбивав бо їх пізнати забажав,
Якщо убити їх ти зумів неначе власних ворогів,
Чому ж людину тобі не убити? Якщо те зможеш ти зробити.
А далі з тим спокійно собі жити та зайве серце не гнітити.
Відомо всім  хто звіра убиває і те йому не заважає,
Убити зможе і людину неначе дику ту тварину.
Він також всякого уб’є якщо причину  він знайде.
( власний доповнений переспів Реріха ).
******
Якось раз одне мурло в саложери попливло,
Чи гандолу воно мало може так пошкандибало.
Все те зовсім не біда що він розуму немає.
Лишень були б в торбі бакси і наставить він всім клякси,
На сусіда торбі і на його морді.
Щоб сусіда морда знала з нього щоб не реготала,
Мордо,психа схаменись і батоном не давись.
Великими рогами дурень тішиться ночами,
Як круте,воно ото не якесь вам аби що.
Я пливу все в сало брати хочу вас скоріш послати,
Не відомо бо куди хоча б до Колими.
Там вам класні коломийкі заспівають голошийкі.
Хочу я у салобрати щоб комусь по надирати,
Що,самі ви знаєте, чому не тікаєте?
Я хороше я мурло не дешевеньке,ото.
Я поважне вельми дуже,верещу до тебе друже.
Бидлом вас назвати можу дуже гарно вас попрошу.
Я чудовий мордосвист і вкручу для вас я гвинт,
На паяю ваші гайки якщо матиму нагайки.
Аби вас вперезати щоб мене вам називати,
Поважним дядею а не окоянею .
Я хороше я мурло не дешеве вам ото мене поважайте бакси мені дайте.
******
Сонечко на дворі гріє і пече скарб свій золотистий задарма дає.
Не просить сонечко собі віддачі а бажає кожному і усім удачі.
Най думки лихі всі з серця геть підуть най їх вітром теплим промені знесуть.
Занесуть в безодню де тепла нема не зігріє сонцем небо висота.
Нехай розтане крига у серцях живих і не буде в серці думок лихих.
І бажання будуть лише для добра хай же запалає чиста доброта.
Зникнуть всі печалі думки загребти бо не можна всіх їх в вічність занести.
Тішитись радіти це усе що є,справді в світі цінним і воно твоє.
І ніхто не зможе цього відібрати,чого ще треба і чого бажати.
Сенс життя не в тому дайте мені та дай, цим квиток не купиш ти собі у рай.
І всі посади думні це є не девіденти вони не подарують у рай абонементи.
Не можливо тішитись тим чого нема що створила тобі власна голова.
Все таке мізерне зникне в небуття що тобі залишиться твого край життя.
Чим радіти будеш плакати а чи реготати,лежати чи сісти а чи танцювати.
Плакати не може либиця дурний не святий не грішний просто він такий.
Чого бажає серденько твоє заспіває пісню якщо не німе.
Сонечко на дворі гріє і пече воно ось не просить а весь час дає.
Ми від нього можемо взяти промінці наче діамантів чисті камінці.
Що летять на землю до нас із пітьми і говорять тихо тішся і живи.
Сонечко чудове,сонечко живе дякую для тебе що ти у нас є.
******
Аватари з неба до нас ідуть дари безцінні свої несуть,
Творять вони землю,творять вони світ,творять безупинно мільйони літ.
Аватар на землю сходить як дитина,навіть надзвичайним все одно людина.
Не приносить з неба він усім дива,для усіх знаменом є його життя.
Ми у цьому світі зовсім не даремно,хоч живемо в ньому доволі буремно.
Творимо урагани як гірські потоки що летять на землю як душа емоцій.
Ми приходимо з сенсом свого тут буття щоб творити знову на землі життя.
Це дається Богом а не просто так аби загнуздати силу забіяк.
Аватар на землю сходить як людина,він величний духом а не як скотина.
Що реве як бидло біля свого стійла,вимагаючи від пана лиш хмільного пійла.
Сенс Аватара полягає в тому,щоб не були люди у стані хмільному.
Щоби не ревіли аби не кричали і хмільного трунку щоб не вимагали.
Аби щоб прозріли очі їхні п’яні і не були вони наче окаянні.
Щоб розквітли лотоси,лілії усюди вдихати хотілося на всі повні груди.
Аватар у світі це не просто так,хоч це і не врятує злих тих забіяк.
******
Лепечуть мавпи десь там на нараді,
Цьому шляхетно дуже вони раді.
Дуже величаються перед бабуїном,
Забуханим сильно отим сучим сином.
Мелють на нарадах різні там макаки,
Споглядати показують все червоні маки.
Можна лиш шаленіти виду від такого,
Але це не варте зовсім вам нічого.
******
Море світлого вогню відведи мою біду,
І спали лихі печалі криють очі що вуалі.
Нехай їх вітер віднесе там де мертве не живе,
Не має жодної людини ані в вечір ані днини.
Нехай же так відбудеться лишень варте збудеться.
******
Драконьчик милий Вася по небу пролітав,
Він  все до драконі Моні в вікна заглядав.
Вона драконесса по хаті походжала,
І драконіона в гості припрошала.
Зайди лишень до мене я так тебе чекаю,
Своїм вогняним духом я мух по відганяю.
Спекотно буду дихати у душу  я твою,
Пізнаєш милий Васю сердечно як люблю.
Моя красива морда вона уся в шипах,
Хіба я не чудова мій Васю падишах.
Я крила розтопирю і свої пазурі,
Тебе всього затисну в я обійми свої.
Драконьчик милий Вася із неї посміявся,
Та високо у небо під зорі він піднявся.
Драконя зажурилась пустила вона слізки,
Невже бо я не файна як в небі ясні зірки.
Вона за ним попхалась в далеку височінь,
Хоч це було так важко і навіть трохи лінь.
Та Моня не здавалась вона його кохала,
І десь біля Венери його таки впіймала.
Венера мати зірка побачила те все,
Яке бо не зрадливе кохання щире те.
Драконі Моні  взяла й допомогла,
І затягла бо Васю до сонця вівтаря.
Кохалися вони в плазмі священного вогню,
Говорячи єдине священне лиш люблю.
Священні іскри неба летіли навкруги,
І пристрастю горіли драконячі хвости.
Як зорі лиш центавра горіли їхні очі,
Плазмоїдного ранку а чи то серед ночі.
Драконяче кохання палає і горить,
Що воно аж між зорі все полум’ям летить.
******
Журавлі у вирій восени летять,
Хоч вони й не хочуть край свій залишать.
Та приходить днина приходить час,
Аби птаху рідний край свій залишать.
Бо прийдуть морози,холоду,вітри,
І будуть короткі на землі цій дні.
Щебетання птаства буде замовкати,
День короткий скаже час вже відлітати.
Ключами небо вкриють журавлі,
Полетять в чужину вони до весни.
Та всі повернуться як минуть морози,
І розтануть снігу кришталеві сльози.
Поки що у небі журавлі кричать,
І ключами довгими високо летять.
Все ще гріє сонце світить над лісами,
Що покриті красно жовтими листками.
У краю бо рідному кращого немає,
Коли ключ у небі сонечко сідає.
******
Вітерець у вербах листом собі грається,
Барвінок в лісі долу розстеляється.
Біжать хмаринки мого край вікна,
І надія в серці моїм ще жива.
Хочеться для мене думати гадати,
Що нема у світі а ні бід ні втрати.
Що усе минає небом так дано,
Так воно у світі завжди бо було.
Ми у цьому світі перші не живемо,
Хоч напевно знову ми сюди прийдемо.
Ми міняємо тіло сукню мов живу,
Весь час на іншу і зажди свою.
Служить вона вірно кожному із нас,
Поки не приходить замінити час.
Вітер ж далі грається верби тай косою,
Та що є покрита білою росою.
І у полі стиглими жита колосками,
Та волошки синьої довгими лисками.
******
Золота троянда в долині розквітає,
Неї сяйво сонця тихо огортає.
Пелюстки рожеві все на ній горять,
Та від вітру тихого дзвоники,дзвенять.
Стеляться долиною сонця промінці,
Блищать довкола яшми камінці.
Кришталевим блиском квітку огортають,
Та смарагдів сяйвом неї зігрівають.
Троянда сяє блиском чарівним,
Земним нівроку і завжди живим.
Нефритові лілеї в опалах розквітають,
Жар птахи в долину ту все прилітають.
Течуть там ріки чистої води,
В бірюзи скелясті б’ються береги.
Із роси веселка стоїть там над долиною,
Пахне свіжим сіном буком та малиною.
Цвітуть в долині квіти польові,
І співає зяблик в зеленім там плющі.
Діамантом вкрита вся долина та,
Там немає смерті часу забуття.
І гаї вишневі, яблуні цвітуть,
Зріють ананаси нектар бджоли п’ють.
Там немає лиха смерті самоти,
Та всім знавіснілої біса чорноти.
Золота троянда квітне у долині,
І стоїть над нею небосхил весь синій.
Рубіну марево все тут захищає,
Жодна пекла бестія тут не пролітає.
Високим горам навколо бо стояти,
На віки долину Райську захищати.
Скель що з сердоліку опалів ті шпилі,
Котрі є чудові серцю всім милі.
Чиста та долина не приступні гори,
Не доступні вони завжди для примари.
Та що чорним мороком все навколо в’ється,
Вона об кришталю гори розіб’ється.
Передзвін неба чистий мару віджене,
І нехай троянда в серці зацвіте.
******
Реально не можливо в світі щось зробити,
Ворога чи друга вбити, підкорити.
Най собі гадає той що підкоряє,що таку можливість він якусь там має.
Але чи насправді влада в нього є, а чи тую владу пилом занесе.
Занесе пісками і льодами вкриє,все що було варте
все що було миле.
Не в одному місці вже не один раз, не зарадить цьому навіть популіст.
Дурень гадає влада в нього є,та це пісками з часом занесе.
Не врятують різні марні постулати,ті що не правдиві світові догмати.
Дурниця марна полягає в тому що не зрозуміти правди не лишень глухому.
Той що є сліпенький зовсім бо не тілом того не втямить і реальним ділом.
Можна вдавати з себе Ганібала,і собі хапаючи шматочок сала.
Може це і правда що його дадуть,а куди по тому тебе запруть.
Певно всім це варто собі пригадати,і на марно мавпою в світі не скакати.
Найбільшою проблема саме є у тому,що усі забулись чинять по дурному.
Не хочуть вони трохи схаменутись,і на все очима серця озирнутись.
Подивитись прямо,відверто та сказати,чого бо хочуть і чому бажати.
Мара ілюзій очі покриває,коли дурень собі щось там підкоряє.
Він собі все думає щось підкорити,обнімати друга а чи з нього кпити.
Смерть прийде до того і його візьме,хто не втямить цього або що це є.
Його проблеми будуть обнімати,і його як завжди вельми шанувати.
Все у цьому світі є не дивина,хоч завжди керує в ньому простота.
А вона у ньому була як і є, і усім напевно щось там принесе.
Те що не можливо світ цей підкорити,і як заманеться ним собі крутити.
Час за це розплати швидко все ж прийде,і усе що миле цінне забере.
Забере маєткі гроші і посади,налетять по тому лиховісні зради.
І будуть крутити вони верховодом,як оскаженілим і поважним гадом.
Не один поважний так собі гадав,що він велику владу свою мав.
Та проблема в тому що її не має,влада що примара його підкоряє.
Та насправді вона що йому дає? І напевно в нього що та відбере.
Буде та людинка ревом аж скакати,або на подолку мертвою лежати.
Що тоді із того що ти щось там мав,ворога чи друга вбив чи обнімав.
Не вже так важко це все зрозуміти себе шанувати а чи з себе кпити.
Геть усі бажають владу захопити,або собі іншого марно підкорити.
Та цього не буде як і не було,піском Олешкі його занесе.
Влада це дурниця і її нема,не втямки цього ось що є біда.
Лихо страшенне що не подолати,тому можна плакати а чи то скакати.
О прозрійте очі душа прозрій,і тому на марно владно не шалій.
Сліпому трутню варто пам’ятати,що бджілки йому відсіч можуть дати.
Відгризуть крила викинуть здихати,не вже так важко це бо пам’ятати .
Скільки ж аватари мають говорити;що і як по чому? і чи як робити?
Дивина у тому що усі глухі невже як в лісі вони глухарі.
Та глухар у лісі так бо захопився,що в зубах лисиці він враз опинився.
Це не просто байка не прості слова, кожен бо не хоче долі глухара.
Та подібну долю можна не дістати,як що в лісі дурнем час весь не скакати.
Ось чому не варто бути верховодом,поважно-шаленим, знавіснілим гадом.
Не одному в світі небо – це казали,коли у безодню його опускали.
Як що своїм словом,ділом убивати,можна і по шиї від небес дістати.
Не пройде нічого просто не мине,коли злую сутність снігом занесе.
Розвіє сяйвом в вакуум розітре,те що є не добре те що є лихе.
Хто в вулкан палючий хоче залетіти;чи можливо його і чи слід спинити?
Лишень можливо у собі спинитись,а не у вулкана жерлі опинитись.
Хоч воно для того,є воно існує,хто не власним розумом, думкою гандлює.
Продає примари що для забуття і говорить марно про чуже життя.
Буду верховодити буду керувати,по чужій голівоньці буду я скакати.
Різні бо нахаби собі це вклепали,що вони багаті ватні генерали.
І що вони можуть когось там підкорити,але це ілюзії; що із цим робити?
Не роби нічого з тим чого нема,що поглине правда неба забуття.
Забуття не вічне,так усе минає,най собі дурень по землі ганяє.
Ось у чому правда вся ота свята що й дурниць насправді жодних бо нема.
******
У тому дивного не має,природа зайве не вчиняє.
Дурниць вона не робить,і на лозі батат не родить.
Не ростуть дерева до гори ногами,та робота робиться 
Божими руками.
І як що в природі щось там не таке,це тому що інше або не твоє.
Розум бо не може того зрозуміти,і тому продовжує як вино шаліти.
Втямити не в стані що там і до чого,і яка є брама для всього живого.
Ми не можемо того в правді зрозуміти,чому хоче мати  що і як робити.
Чому закоханий хлопець у дівчину? А чому закоханий в іншого хлопчину?
Чому палає трава із росою?А чому тліє,навіть і сухою.
Ми у цьому світі мало розуміємо,і тому шалені і тому бісіємо.
Хочемо і хочемо природу підкорити,недолуге бачення в неї своє влити.
Та вона покаже що і як робити,і у цьому світі жити чи не жити.
Так вона у світі марно не вчиняє,коли біса з біса владно виганяє.
Їй щось нав’язати доволі є вульгарно,безглуздя певне а також на марно.
Все одно все буде як вона накаже,а не як липетя кафедральна скаже.
Одівши тулуб в якусь мантіяку,показавши світу велику (мудрість).
Різні грамофони різне там городять,але цим для себе лишень все шкодять.
Чортівню усяку вони аж городять,хробачка айкюху на базарі морять.
Цю велику бздурку варто припиняти,аби інтелекту свого не зламати.
*******
Била бабця бабцю великою ломакою,
Щоб не була вона культурною свинякою.
Щоб не говорила різні все дурниці,
Не тягала з рота плітки паляниці.
Не відомо в правді чи допомогло,
Закрити мейті не ї не треп-трьо.
******
Макаки проповідують спасіння обіцяють,
А куди потраплять і самі не знають.
Макакяче спасіння відкрите для своїх,
А хто не в них спасається дебелий паро-псих.
Там буде повно масла,сир і молоко,
Усе чого захоче лиш сутність вся Його.
Бананів,ананасів вареників смачних,
Та це усе для свого,це лиш для своїх.
Макакяче спасіння відкрите не чужим,
Усе що обіцяє їм їхній херувим.
Тому вони на ранги все ділять баранів,
А кращих перетворюють на обраних козлів.
Там вся та препаскудна шановна неофітня,
Поводиться як в трансі свята мов чортівня.
Кричать вони макаки, тягніть бо гаманці,
Даруйте у суботу ви грошики свої.
Ми радо їх візьмемо в калиточку свою,
Котру мабуть запустимо на місію он ту.
Наставити маєтків котрі для свого бога,
Котрий усім покаже куди його дорога.
Усі армагедонники лякають баранів,
Спасіння обіцяють та лише для своїх.
Якщо бабло ти маєш і їм ти занесеш,
То душу ти козлячу напевно там спасеш.
Та варто лише тобі навік запам’ятати,
Що можна й без бананів себе порятувати.
******
Кожен робить те що робить,і тому страждає,
Він мабуть в своїй дорозі,вибору не має.
Хоча кожен має право,шлях свій обирати,
Та те право не позбавить,інтелект страждати.
Кожен розум консерватор,все він підбирає,
Як у скриньку золотеньку Пандори складає.
Та вона тріснуть може якось на галузки,
Полетять тоді від неї всі ті дрібні друзки.
Розум має пам’ятати все не можна зберігати,
Не чіплятись за мару на лишень свою біду.
Кожен робить те що має бо він вибору не має,
І мабуть його не мав коли в світ цей шкандибав.
Ми живемо в цьому світі і планет що є в зеніті,
І під небом на землі у траві живій росі.
Ми радієм,кричимо та надалі живемо,
Щоб і в тому світі жити і п’янкий мед,пиво пити.
І хоч вибору немає,хай душа все ж не страждає,
Спорожнивши келих сому,повернеться все ж додому.
******
Про усе що дурня зовсім не обходить,
Саме про усе це неук і говорить.
Дуже йому мило носа туди в пхати,
І мабуть від того сильно кайфувати.
Розкидати всюди різні там поради,
Що оті хороші а оті там гади.
Сидять у лозах як тупі барани,
Що готують літом зимові тай сані.
Любить також дурень рота розкривати,
Ще коли не встигнуть його запитати.
Не потрібно зовсім всім його питати,
Завжди бо встигне це компенсувати.
Бо липетя файна він на всі дороги,
І усім покаже свої файні роги.
******
Як муха причепився один абонемент,
Бо хоче він отримати у морду комплімент.
Якщо йому так хочеться чому б не допомогти,
Його хорошу пикочку як слід тай натовкти.
Не хай він домагається отримає своє,
Якщо воно хороше якщо воно дурне.
******
День чудовий на дворі гріє душу він мені,
Ні спекоти а ні холоду ні печалі а ні голоду.
Що я маю ще бажати і чому в журбу впадати.
Все цвіте росте навколо і святе Свароже Коло,
Мені душу зігріває хоч я знаю все минає.
І спекотна ясна днина і з грозою буйна злива.
Все пройде я все те знаю і журитись не бажаю,
І на голову свою радість кличу не журбу.
На дворі усе веселе,закликай же радість Леле,
Журавлі ключем летять між собою гомонять.
Та від цвіту навкруги біліють всі сади,
І кульбаба на полях криє все у жовтий стяг.
Чиста тиша що довкола вам ні тирса ні полова.
Вся земля шаленим цвітом всім шле радість
щедрим літом.
Свята ранкова днина,тішся ти цим як дитина,
Все навколо на дворі тішить душу хай тобі.
Серце ти не закривай в нього радість запускай.
Бо якщо його замкнеш то повз лихо не пройдеш.
Відкривай для літа душу з любові а не мушу,
І не хай тобі прийде все не мертве а живе.
Дух у тілі запалає що на гуслах мов заграє,
Твоє серце на землі все що є лишень тобі.
День чудовий на дворі гріє душу він мені,
Все це важко зрозуміти а ще важче в тому жити.
День пройде пройдуть ці дні що залишиться мені,
Сум густий і злі печалі криють очі що вуалі.
Як же добре зрозуміти,жити в радості не гнити.
День чудовий на дворі і Сварог у всіх в житті.
******
Мабуть низам набридло пихате садо - бидло,
Що своє постійно робить не біда що когось в гробить.
Байдуже весь час йому що воно несе біду.
Мільйони він згрібає і в овшори відправляє,
Де буде він гріти дупу ти ж бо згинь хоч у халупу.
Хай тобі присняться сни що без горя і біди,
І щасливим будь від того що далеко ти від нього.
Бо йому це не біда що в нього дупка золота,
Кришталеві унітази котрі вкривають гарні стрази.
На усе він заробив на трубі коли сидів,
Крутив бо вентилем все з ранку щоб влаштувати собі п’янку .
Мабуть низам те набридає коли бидлятко всіх їх має,
Та усі оті щурята що пищать як поросята,
І тихесенько сидять як продажна класна бля….
Ті що здохнуть за копійку шанують бо злодійку,
І не хочуть злодіяку послати вони в сра…
Невже можна те терпіти крокодиляче сліз лити,
І що він усіх кохає,хоч насправді всіх він має.
Тай до лисих до чортів,аби біс вас всіх вхопив,
І до пекла долучив він усіх тай причепив.
Щоб там бидло шанувати свій рот не розтуляти,
Вам не можна сперечатись,можна мертвим лиш зостатись.
Знесуть голову з плечей не врятує і Еней.
В цьому світі повсякчас вистачає дуро-спас,
І низам таке буває нахабство набридає.
Все тоді вони кидають вила,коси тож хапають,
Щоб нахабі нагадати про права свої згадати.
Буде добре тоді якщо все те без крові,
Можна буде все владнати вибір вільний відстояти.
А якщо не домовлятись дурнем можна і зостатись,
Люду море заморити у крові його в топити.
Буде всім тоді біда верх не слухає низа,
А коли і не збирається то у пеклі опиняється.
Сам бо його влаштував сам у нього і попав,
Буде там він догнивати бо не знав як шанувати.
Те що вартісне прийшло яке буде і було.
******
Блін кричав вареник я вам покажу,
Кип’ятком солоним я вас обіллю.
Ой як налякались бліни запищали,
І на себе густої сметани на клали.
Та вареник також сильно шмиганув,
У сметану файно в макітрі тай нирнув.
От я вам бліняки всім вам покажу,
Коли у водичку що кипить в пихну.
Кричав вареник я вам покажу,
Ви у мене кляті нап’єтесь кип’ятку.
Ах же дрібно-морді круглі пельменяки,
М’ясом нагодовані з тіста бо кругляки.
Вам не забракує в мене кип’ятку,
В тазіку великому я вас утоплю.
Отака буває з сиром варениця,
Яка десь гадає що вона жар птиця.
******
Дядя тітку полюбив дядя тітку відлупив,
Вона ж верещала і його послала.
Він туди йти не хотів їй добряче зацідив,
Вона ж його коромислом і тепер він осломисло.
Так скінчилась та пригода агресивного народа,
Сексуальні війни лайки мордо бійнні.
******
Усе тече міняється у полі тай тиняється,
Усі людські здобутки як під мостом бомжаткі.
І щоб не говорили там різні шахраї,
Та супер інтелекту душкового бомжі.
Усе піде під землю вона їх забере,
Усе що було буде не було так буде.
******
Той хто гучно гавка в того супер ставка,
Хто гарчить тихенько у того маленька.
Але те потрібно добре пам’ятати,
Коли і до кого саме як гарчати.
Бо якщо гарчати будеш не на того,
То тоді потрапиш ти у пащу його.
Гарчи по малу весь час тихенько,
Вибирай на кого,далі голосненько.
А коли напевно ти те зрозумієш,
Гавкати як треба ти уже зумієш.
Буде тоді в тебе від того гавка,
Що разу більша і гучніша ставка.
І коли до тебе змога вже прийде,
Тоді твого рота ніхто не запре.
Буде вже гарчати тоді не людина,
А напевно файна з буди собачина.
Хоч маленька гавка то маленька ставка,
Але вона з часом велика стане,
Коли час гарчати гучно тай настане.
Роздереш горлянку ти аж до Уралу,
Щоб і там побачили твою гучну славу.
По драбинах лізуть соціум щенята,
І до часу криють свої зубенята.
А коли настане час їм загарчати,
То не знайдеш місця де його шукати.
Бо вони всім свого тай не подарують,
Роздеруть,роздягнуть і тебе роззують.
Будуть вони тихо все те починати,
З часом же сильніше будуть тай гарчати.
Виростуть в них зуби м’яса бо захочуть,
Через твій парканчик вони перескочать.
І тоді покажуть вони гавкітню,
На свою чудову славу собачу.
Хто гарчить тихенько лізе по маленьку,
Рота розкриває в час який він знає.
Може він невдовзі  те все показати,
Як коли до кого вміє він гарчати.
Це не є те диво в яке не довіра,
Якщо тай не бачити за ягнятком звіра.
Що сидить тихенько час до,притаївся,
Коли йому треба він оскаженівся.
Не вір там брате,де,солодкі речі,
Що вже є занадто і що не доречні.
Гаркун великий має велику ставку,
Корчить не потрібну зубату він п’явку.
В гаркуна маленького ставка є мала,
Та його потайливість надто руйнівна.
******
Лазили по дереві супер обізяни,
Вони справжні люди просто вони п’яні.
Полюбляють вони різні там сопілки,
Симпатичні вельми наче ті дебілкі.
Між ними п’яні супер бабуїни,
Поїдають п’яні смачні мандарини.
Казяться шаліють дерево тріщить,
З нього листя зелене долу аж летить.
Вони справжні люди просто вони п’яні,
Сидять на дереві наче на дивані.
Таке трапляється хіба це дивина,
І на те все дивиться з долу мавпівня.
******
Нерозумні діти ділять анекдоти,
У неділю з ранку і аж до суботи.
Цілу тай неділю творять чортівню,
Поділить не можуть смажену свиню.
Пиріжків не можуть тацю поділити,
І тому продовжують гіркі сльози лити.
Верещать і б’ються махають кулаками,
Всіх же обзивають вони пацюками.
Правду неньку трусять аж за петельки,
Як оскаженілі десь бурундуки.
Хочуть вони файний лад побудувати,
Не зробити легше аніж все владнати.
Це розвага гарна битись і трястись,
Наче та легеня в кип’ятку нестись.
Не розумні діти ділять всю фігню,
Весь час чудову і весь час дурну.
Одні ділять догми інші постулати,
Інші же не знають як це все назвати.
Їм би усім варто тай боки нам’яти,
Щоб вони не марили все чортом скакати.
Хтось закони ділить ті яких нема,
Хіба є не повна все те чортівня.
Ось чому і діти вони не розумні,
Занадто пихаті і доволі думні.
******
Дурень з дурнем сам зв’язався із життям він розпрощався,
Якби менше собі пив довше мабуть він прожив.
Не шанує хто життя той пізнає забуття,
Забуття пекельним стане в мить коли його не стане.
Зітліють тіла всі його кістки  вся одежа світу гарні чобітки,
Мораль цього вона проста, маємо єдине ми своє життя.
Сонце що над головою зелень та що над водою,
І навколо всі вітри і тумани золоті.
Те все варто пам’ятати і відверто шанувати,
Бо коли нас не буде наш дух про це забуде.
В цьому світі ми лиш раз і воно це є алмаз,
Що дарують небеса все для повного життя.
І його вже не буде для того хто це забуде,
Не уникне він біди зникнуть всі його сліди.
Що топтали землю Мати те все варто пам’ятати,
Вона кожного візьме пам’ятати варто це.
Дурень з дурнем взяв зв’язався із життям він розпрощався,
І чорти його взяли і у пекло занесли.
******
Сороковий рік іде що він мені принесе,
Половину вже життя протоптано щодня.
У сандалях,чобітках на бруківці чи полях,
І коли ходив по лісі чи зеленому узліссі.
Чи ходив на манівці де живуть не фахівці.
У сорок варто схаменутись і в минуле озирнутись.
Подивитися на зад на пустелю,водоспад,
На зелені чисті луки на зустрічі,розлуки.
І згадати все пройде яке було яке є,
Яке теж вже було котре пилом занесло.
Можна лиш його згадати не журитись не кричати,
Все те сонце над собою над святою головою.
Що раз що в цьому світі у орбіт святих зеніті,
Ми крокуємо ідемо і кудись таки зайдемо.
Життя що є одне дивовижне і святе.
Інше нам не настане коли цього не стане.
Сорок років половина - це не одна щаслива днина,
Може ще не раз прийти щось чудове принести.
Заспівати у садочку на галявині в лісочку,
Чи край стежки на ставку чи на сухому на пеньку.
Також можна пожуритись в майбутнє своє подивитись,
Воно що мені принесе якщо воно чи яке є.
Хоч віра в серці завжди є життя однаково одне,
Та двох ніколи й не було хоча від того все одно,
Напевно легше не стане коли інша мить настане.
Дивлюсь у сонячне вікно де білим цвітом розцвіло,
І тиша душу зігріває бо вона сонячно кохає.
На ставнях різьблені птахи у хату залітають,
Не рукотворні вони теплом Раю зігрівають.
Є приховане життя що дарує нам буття,
Воно завжди,весь час обдарує всіх нас.
Пройдуть усіх роки як у полі бразкавки,
Що дзвенять як дивний дзвін лісо гірський передзвін.
Жодні вина жодні страви не добавлять серцю слави,
Бо відомо все пройде і усього не буде.
Ми нічого не візьмемо лиш життя в якім живемо.
Що дня та що години пісня в серці нехай лине,
Ці моменти не минають,душу ,серце зігрівають.
Можуть нас не шанувати і що дня не величати,
Можуть також навпаки надягати ковпаки,
Називати батьком-паном а по заочі бараном.
Але це усе дурниці і шахрайські небилиці,
Бо відомо не завжди гуси носять ковпаки.
Можна певно ту корону носити як ворону,
На своєму на плечі як шановні павичі.
Що говорить завжди не уникнеш біди,
Горя лиха не минеш якщо долі відійдеш.
Варто добре зрозуміти що не завжди носити,
Пластикову оту корону простаку.
Те усе не на завжди дарують нам шляхи,
Ті  котрі ми відбуваємо а навіщо не питаємо.
Все лиш мить серед зірок що вивчає свій урок,
Для того аби знати куди далі крокувати.
І куди потрібно йти,щоб кудись таки зайти,
Та що це коли зайти може тобі принести.
На таці золотій,дерев’яній,кам’яній,
Голова ж не хай болить що змарнована ця мить.
І вона як сама знає сорок років зустрічає,
А вони усе регочуть привітатися бо хочуть.
Сміються з висоти там де гори золоті,
Покриті що снігами там між теплими садами.
І цвітуть завжди вони тихо сяючи з пітьми,
Світло своє розливають і усіх туди чекають.
Там живуть усі бажання не розділенні коханням,
Не коханням цим земним а лиш неба золотим.
Насолода ж земна котрим зовсім не рідня,
І веселкою святою сяє всім над головою.
Із кришталю, бурштина, смарагдова пітьма,
Що світлом все вкриває очі неба відкриває.
Тихо дивиться вона і говорить я твоя,
І завжди твоєю була про що душа забула,
Та що є десь у тобі на небі чи землі.
І усе що колись мала коли в світ цей мандрувала.
Який та тьма створила і життя у нього влила,
І що створює що дня кришталево-золота.
А роки хоч і минають очі духа відкривають,
У що було і буде і що інше там буде.
Не можливо приховати те що діти можуть знати,
Котрі є бо не сліпі і у дусі над живі.
А колись час настане і у них його не стане,
Не згадають бо життя що дарує трисвята.
Та що є на висоті і у нашому житті,
І не хай над головою сонце сяє наді мною.
Що у кожного своє і що небо нам несе.
Сороковий не біда далі лине нам життя,
Дух най те пам’ятає і від того не страждає.
Ми живемо ми ще є у житті котре ще є,
І життя нам не пройде бо воно не є одне.
І таким воно не було про те лиш щось забуло,
Котре якесь земне в діаманті золоте.
Таким воно назвалось коли весело сміялось,
Те все варто пам’ятати щоб життя нам шанувати.
******
Одна супер баба бізнесом займалась,
Дякую Мамонні от я і дорвалась.
Буду я лопатою грошики згрібати,
Доляри рідненькі буду шанувати.
І дарма що вони є американські,
Зате ось чудові є вони як панські.
Накладу у банку їх на чорну днину,
Їх бо закатаю як смачну малину.
І буду я буду зябу роззявляти,
Тих за океанців на ху іс посилати.
Чому вони пруться у мою комору,
Отаку чудову феську Феодору.
Бо на корумпозність їм мою начхати,
Як же тоді мені грошики згрібати.
Як мене навчили супер ті діди,
Що печуть на газі з нафти пироги.
Котру пруть із лісу що снігами вкриті,
Мафіо-чудовими нічим не прикриті.
Вони можуть певно бізнесом займатись,
І що ранку милом-сальним напихатись.
І буде від того сала,діда розпирати,
Та буде та дутість його піднімати.
Високо у небі накачений маслами,
Буде там висіти наче орігамі.
Наче кулька з милом буде там ширяти,
І язиком довгим гарно лепетати.
Буде супер баба теж собі літати,
Та свого дідуся дутого кохати.
Хоч вона і собі досить нагреблася,
І у небо з дідом файно піднялася.
Та потрібна-варто всім запам’ятати,
Що і мило в пузі може затріщати.
І тоді додолу шмаття полетить,
Коли в дутих баби, діда засвистить.
Свистом кулі дутої,сало-мило псутої.
Перш гроші-доляри чужі складати,
Варто першо-власників тай не проклинати.
Не гонити тузика на чужу країну,
І перти маніки в банку як малину.
Що на чорну днину ти собі напхав,
Та усе однаково з них не з користав.
Бути долеристом зовсім не біда,
Якщо є на плечах твоїх голова.
Біда лиш в тому думав що не каже,
Хоч він за мамону тай кістками ляже.
Чи то на бруківку а чи у болото,
І йому це буде все те не гидотно.
Головне що доляр тай у банці сяє,
І що на майбутнє чорт його згрібає.
Перед тим як когось на іс посилати, 
Потрібно доляр в банці не тримати.
Хоч ти супер баба а чи супер дід,
А не якийсь дивний світу дурисвіт,
Ліпше свого хитрого язика припни,
І доляром в слоїку ліпше не тряси.
******
Справжнього Пана не було з Івана,
Якщо той Іванчик справжній голодраньчик.
Хлепче із бутелька сечу самогонку.
В цьому бо Іванко сенс життя вбачає,
Він бутелька тата від душі кохає.
Виє він як бидло тихими ночами,
Заїдає пійло зовсім не салямі.
Ниє той Іванко що не буде Паном,
Лишень уродився п’яним він бараном.
Він не розуміє правди бо простої,
Баранами будуть і орли в запої.
Баранець загадить луки всі довкола,
Тупець Іванко і тупець Микола.
Як же тих баранчиків в світі розвелося,
І багато доленьок маслом розійшлося.
Не буває панської долі для барана,
Ось тобі Сансара і уся нірвана.
Бігають баранчики у садках і школах,
Їх усюди видно як отруто-голих.
Різні Маньки також стають вівцям,
Аби нахлебтатися поряд з баранами.
Дуже язикатими наче Кайдашиха,
Але та що хлепче до біди до лиха.
Висновок простенький час настав зробити,
Досить підвивати і горілку пити.
Знову запитати варто у Івана,
А чи личить п’яна пика тай для пана.
Хочеш бути Паном можна ним всім стати,
Коли ту гидоту зовсім не хлебати.
******
Київської  Русі не було ніколи,
Хай це пам’ятають Васьки та Миколи.
Байку цю живучу люди бо створили,
І на мізки іншим неї всю звалили.
Іга і Татарського також не було,
Це бо небилиця повне чорт зна що.
Звідки ті писаки правду якусь знають,
Коли вони неї самі і клепають.
В царських фоліантах правди бо нема,
Те що є написано повна є брехня.
Кожен понаписував правду лиш свою,
Під свою шановану мзду і калиту.
Все що йому вигідно кожен захищає,
Та під себе вигідне весь час згрібає.
Ось тому і вигідно все дурню писати,
І права пихатості свої качати.
Але нам потрібно самим пам’ятати,
Що байки ретельно маємо обирати.
Вірити не вірити то є інша справа,
Не даваймо ж себе в руки для вандала.
******
Тхорі шановні пасіку ділили,
Та бджіл спитати про – це забули.
Каптура поважного вони наділи,
І від того щастя зовсім очорчіли.
Ділять вони пасіку бджоли аж тріщать,
Їхні соти з медом долівки летять.
Ніяк не можуть меду поділити ,
Щоби медовухи з нього наварити.
І у пузо своє градусну залити,
Та під вулик дупу свою примостити.
Ділить все що можна різна тхорнівня,
Ось у чому лиха справжнього біда.
Ділять вони глину річки і дуби,
На свої чудові білдінг,халупи.
Поїдати хочуть рибку сомівню,
Кільку,ставриду різну камбалу.
Курочку лапати жирних гусочок,
Якщо ти хитрий не дурний пеньок.
Будеш мати завжди різного бабла,
Як та не нажера паця у кнура.
Ось тому то пасіку тхори ділили,
Медовухи сильно бо вони схотіли.
Цегляних халупочок собі намостити,
Щоби з марципаном тай у них сидіти.
Гусочки стегенцем пиво заїдати,
П’яним у малині весело скакати.
Крутити носом перед куницями,
Бігати за їхніми файними хвостами.
Та вони однакові білок спиногризи,
Принесуть для кожного лиш свої сюрпризи.
Будуть трощити кожного і все,
Що їм недоречне що є не таке.
Отакі то тхорики пасіку що ділили,
Та свої зубчики до усіх скалили.
******
Дуже сильно хитра як свята макітра,
І горнятко маку пішла у долеко.
Щоб не дерла носа вух не розтуляла,
І щоб десь далеко себе послала.
Бо як починаєш носа задирати,
Та широкі вуха як радар вмикати,
Починаєш  рота свого відкривати,
Та пекельні брами десь там відмикати.
Дуже хитра тітка бита як макітра,
Та не дуже ціла долу що летіла.
Зі свого столу та  все з п’єдесталу,
Попадеш в оману а не у нірвану.
Тому не цурайся і не вихваляйся,
Бо прийде доля тобі бараболя.
І горнятко сала якщо буде мало.
******

Ми не можемо обирати ким на світі нам бувати,
Бо до цього вже обрали коли в світ цей шкандибали.
Серед тисячі світів наш дух сюди прибрів,
Наша зоряна душа прийшла із небуття.
Не потрібно ж сльози лити каратись і винити,
Ні сусіда ні батьків тих хто теж сюди прибрів.
Їм також дивина що навколо чортівня,
Б’ються,сваряться і п’ють, сміються сльози лють.
За невдалим закохався а чи сам собі зостався,
Та все ж можемо обирати як себе показати.
І не хай усім здається що чудово нам вдається,
Обманути обвести ким насправді не є ми.
Так минають дні за днями як за чистими листами,
Книги нашого життя що написана була.
І написана буде коли дух наш відійде,
Десь у інші там світи до небесної краси.
Та не варто брехати когось іншого вдавати,
Бо удаване життя – це потворна краса.
Ми з далеких зір прийшли для небесної краси,
І туди ми відійдемо коли шлях свій знайдемо.
А коли цього не буде наш дух про – забуде.
 Коли він між зір піде та назад не поверне,
У земні свої життя радіти що дня.
Ми не можемо обирати ким у світі цім бувати,
Самі бо добре знали який світ ми обирали.
З небес коли прийшли у молочні світи,
Що розлилися вогнем та двосічним мечем.
Ті що з глека воду ллють і нектар Божий п’ють,
Котрий самі розливають ними небо напувають.
Десь в далеких там світах нас чекає інший шлях,
І далека є дорога що від Божича Сварога.
Хай він нас не оминає і цим душу нам не крає,
Там у Вирію світах у Небес Святих  садах.
******
Смалив цигарку Мальборо Іванко,
Та заливав пивце він у своє черевце.
А бісихі три чортихі трунку наварили,
Дурня того що Іванко ним і на поїли.
Наліпили голубців і вареників сліпих,
Щоб Іванків пригощати їм наливи наливати.
І ходити мов цесаркі що покурюють цигаркі,
І до себе посміхають все наливи наливають.
З чорнослива і вишень там ж співатимуть пісень,
Що яка чудова днина як у келиху малина.
І зірката все ікра та смажена камбала,
Та тріска із банки все те для гулянки.
Після того як напитись та гарненько посваритись,
Цілуватись,обніматись без штанів в багні зостатись.
До самого аж до ранку біс влаштує гарну п’янку,
Ось таке життя веселе дуже гарне і дебеле.
******
Барбосяк хитрий у жупан убрався,
Ніс свій накорцюпив і кудись подався.
Хитрим називати сам когось бажає,
Хто його потреби геть не поважає.
Хоче він поважним носом крутити,
Хоче кожен ранок на свій лад робити.
Варто барбосяці те є пам’ятати,
Не можливо в світі час весь виробляти.
Крутити носом шмигати з під лоба,
По дорозі бігати наче та худоба.
******
Життя у кожного своє нам Бог лиш раз його дає,
А жити як на землі – це обирати лиш тобі.
Прожити можна і в лайні якщо – це мило все тобі,
Коли ти сам це обираєш тоді на кого нарікаєш.
Та чому любиш сльози лити і так продовжуєш робити,
Невже втямити не можна і так прожити в світі можна.
Усе що робиш так робити і як живеш так далі жити,
І багатьом це не проблема у світі цьому не дилема.
Життя у кожного своє яке вже є таке вже є,
Бо хтось нам інше не дає і тому його і не буде.
А де його тай взяти якщо не хочуть дати,
А коли і дадуть по шиї добре на дають.
І будемо стогнати що натворили відробляти,
А натворити можна багато та верещати хрещато.
Хапатись бо за постулати та недолугі все догмати,
Та різні світу байки та їх обсмоктані хвости.
А коли того,не робити? То як можливо в світі жити,
Горіти свічкою чи тліти.
Лиш тим показуючи все,що нам життя принесе.
І що воно нам принесло та що - це нам дало,
Та може якось далі дати коли вже трішки поскакати,
Поверещати та по вимагати.
Невже захоче Він додати аби нийла не слухати,
Та його вічного давай,мені у пазуху напхай.
І буде він тоді раденький бо вічно п’яний і дурненький,
Бо вдосталь повно є вина та іноземного бабла.
І те що милою зоветься яких гарем на береться,
Котрі спокій не дадуть якщо грошики знайдуть.
А якщо будуть в них свої то не уникнути біди,
Усе на друзки рознесуть така бо амазонки суть.
Життя у кожного з нас є бо хтось нам з верху дає,
Те що не можливо купити якщо до того не здуріти.
А коли дія та готова і в голові одна полова,
Хіба щось тому зарадить коли хтось когось не зрадить.
А може він того не хоче і паркана не перескочить,
Хіба що він того не вміє і від того ще більш шаліє.
У нас у всіх є воно життя шалене як вино,
Або сивуха та що бродить і на городі терен який родить.
Та все зелені лопухи не наче баби лантухи,
Котрі щойно вона прала та в скриню свою поклала.
О бабця нашого життя а діда що у нас нема.
Та він далеко так вештався що надвечір’я ледь дістався.
До хати власного життя де була бабця молода,
Чи то йому вже так здалося а чи на справді так велося.
Того не можна зрозуміти щоб між Сатурном не летіти,
Якщо сказати вже Уран тобі скажуть ти баран.
Куди з життям своїм попхався невже аж так ти набрався,
П’янкого меду чи вина бо випив келих ти до дна.
А може ним не обійшлося коли вас трьох десь там зійшлося,
І ви між зорі ходили та його тихо собі пили.
З небес Святого гранчаків що між галактик є полів,
Що їх там Лада всім співає а Сварга серп свій піднімає.
Аби пожати ті поля і породити знов життя,
Що десь ніколи не зникало його багато було й мало.
І так надалі та все буде ніхто нікого не забуде,
Хто сіяв в вічності життя що край дороги забуття.
Аби знову десь вродитись в сузір’ї знову відновитись,
У сяйві Божого вогню що має з меду пелену.
Усе бо нею покриває коли когось він захищає,
Єдине те що хтось лиш має.
Життя у кожного своє нам Бог лиш раз його дає,
І всім лишається лиш жити та можеться робити.
******
Не можливо в цьому світі геть усім вгодити,
Це ніби борщ смачненький без води варити.
То будуть вже не борщі,вінегрети лиш пісні.
Якщо все ж на біду наварив цього борщу,
То  не плюйся і не лайся вінегретом пригощайся.
З того вийде лише він салат та смачний хрін.
Хто цього не розуміє догодити всім воліє,
Запитання лиш одне, чи в загалі можливо це? 
Якось дивно в світі жити аби всім весь час годити,
А якщо колись не зможеш,після того що ти скажеш.
Що не зміг а чи не зумів бо у пастку ти забрів,
І тоді вже начувайся лиха ти остерігайся.
Всі твої так звані друзі зроблять все як гарні штазі,
До прірви підведуть і тебе самі туди пихнуть.
І коли будеш летіти що вже матимеш робити,
Перед носом лиш скала та скалічене життя.
Може Бог пошле гілляку інші ж най ідуть у… далеко,
Якщо зможеш ухопитись та живим собі лишитись.
Будеш лізти знов у гору та шукати  десь стодолу,
Аби там перепочити та сльозами біль залити.
Та дивитися з під лоба де ж бо мила та худоба,
Що  таке тобі зробила політати відпустила.
Та що з кручі спихала сильно бо тебе кохала,
Сильно марила тобою як за власною бідою.
І тоді ти будеш знати в дім кого свій запускати,
А кого на манівці послати чортівні.
І нехай лиш неї знають чортівню в політ пускають,
Але та не пропаде їм же голови знесе.
Коли долу долетить та припхається за мить,
Аби друзів привітати копняком їх вшанувати.
Бо днів не марнували науку їх вивчали,
Як? і Що? Коли? – робити щоб когось нараз згубити.
Життя маринувати всіх повчаючи казати,
Що можна а що ні що їм а що тобі.
Тому варто пам’ятати всім не варто догоджати.
Бо усі не зрозуміють лиш тому що сатаніють,
В серці ті що череда ось у чому вся біда.
І коли вже розвернуть то на шмаття розірвуть,
Все що мертве та живе не важливо що і де.
І тому остерігайся бугаям не попадайся,
Бо коли вони вже йдуть все на друзки розіб’ють.
У безодню все спихають і від того не страждають,
Бо для них не дивина отака ось чортівня.
Від чортів того навчились ліпші в класі опинились,
І за це їм всі ті вдячні і тому вони не лячні,
І за те що вони мають і від того не страждають.
Варто знову те згадати як це борщ сухий варити.
Смажити в воді котлету чи не знає хто секрету.
Ось у чому дивина той котрого все ж нема.
Якщо сильно дивуватись без штанів можна зостатись.
Тому ліпше помовчи супу прісного звари.
******
Не може задиротник цукерки їсти,
І кричить від жаху де стілець присісти.
Від шугерок в нього в роті залипає,
І від того воно весь час страждає.
Вилетять всі зуби в нього від ірисок,
Та не дуже смачних мабуть барбарисом.
Чим же задиротя буде з когось кпити,
Та когось на свої компліменти лити.
З качура,ведмедя бо не пожартує,
Бо те монстренятко його швидко взує.
Робу подарує йому у тюрязі,
Все що не потрібне йому як заразі.
Тому прославляє лихо те глистисте,
Що не може їсти того що цукристе,
Все що господіни йому накажуть,
Та тихеньке нишком йому тай розкажуть.
В один бік бо сильно воно язикате,
Дяка бо велика що не є рогате.
Мав би тоді людус не одну проблему,
Цілувати чорта та кричати мало.
******
Шукати будеш,правду не знайдеш,
Ти у кут шалений сам себе запреш.
Хто сказав що правда і вона існує,
А що є не правда хто нею торгує.
Наче на базарі всюди правдолюби,
Чекають лише тай чиєїсь згуби.
Може ти гадаєш правда в когось є,
І що чорт зубатий неї не несе.
Ти знайдеш лиш те все що жадаєш сам,
Правду,неправду і якийсь спам.
Той котрого повно нам життя несе,
І що та вся правда взагалі дає.
Якісь теревені про життя буття,
Про усе що хочеться і чого нема.
Кожен шукає те що є собі,
Політати в ступі а чи на мітлі.
Можна і в конкорда дупу посадити,
Ба навіть Сесну сюди долучити.
Ще ніхто шматками правди не знайшов,
І ні з чим із світу голяка пішов.
******
Свиня акселератка по вулиці біжить,
Вона чмих чудовий в мізках теребить.
Пишається чудовим вона акселератом,
Чудовим пречудовим та не своїм братом.
Вона така чудова ротяку хоч закрий,
Та її чудову матом не покрий.
Вона бо полюбляє шанованих котів,
Та отих все лисячих і рудих хвостів.
Тому акселератка по вулиці біжить,
Та до кнурятка милого все зубоньки скалить.
******
Коли дуже хочеш щось перепливти,
То потрібно,тобі на чому тай знайти.
Річка може бути тихою або навпаки,
В кам’яні пороги Дніпра занести.
Там розіб’є в друзки човен на шматки,
Можеш не уникнути інколи біди.
******
Люди хочуть у Європу,їм сказали ідіть в дупу.
Там бо місця не багато,ми вам тут влаштуємо свято.
І чорти ті влаштували,кістки всім бо поламали.
Очі теж повибивали,і про струс не забували.
Лупили по спиняці,не оголеній сідниці.
За нею ж не сховатись,з дебілом якщо гратись.
Куди бігти куди йти,не сховатись від біди.
Лиха чорного страшного,бугая,чорта отого.
Що на паперті сидить яйця свої теребить.
Мовчки сам собі гадає що великі мабуть має.
Що їх хватить для усіх і великих і малих.
Жовтенят і поросят і великих бугаят.
Так що он десь начувайтесь та по норах всі ховайтесь.
Налетять бо беркутята мов із пекла чортенята.
Будуть вам кістки ламати у союзи заганяти.
Не спішіть ви у Європу бо налуплять вашу дупу.
Ваші мізки розіб’ють по майдані розженуть.
Так що лиха начувайтесь і від того ви не крайтесь.
Лихо всім страшне вам буде якщо хтось про – це забуде.
Ось і казочка всім та від крутого бугая.
Що усім він надає наче мух вас переб’є.
******
Ми всі у цьому світі як пил чи то трава,
Сьогодні ще зелені а завтра вже нема.
Ми ходимо щось робимо кудись все поспішаємо,
А що буде вже завтра того нажаль не знаємо.
У нас великі плани що їх ми всі будуємо,
По світі наче фермі з худобою гаруємо.
Де мекають телята, бики якісь ревуть,
Та ті корови тільні що з чана воду п’ють.
Кругом собаки дикі чогось понакладали,
Помітивши паркани кудись вони погнали.
Ми хочемо погристися за шмат смачного сала,
Аби вся наша сутність у світі панувала.
Щоб ми в достатку мали чудових благ усіх,
Та повно завжди вічно та все земних утіх.
А що будемо мати це є нам новина,
Хіба що десь розбитого життя лиш паркана.
Ми всі мов діаманти із попелу вогню,
Ламаємо і творимо огиду і красу.
Нас гріють наші брехні ми всі у них живемо,
І що для нас чудове у світ ми цей несемо.
Ми всі у цьому світі ні лози не трава,
Та все чомусь марнуємо без цінне нам життя.
Ось так у цьому світі у нас все завелося,
Що той у кого сила той рве комусь волосся.
Гнобить його як може бо хоче показати,
Що він такий чудовий уміє царювати.
У тому лихо світу і це не новина,
Що зараз ми у ньому а завтра нас нема.
І хай те пам’ятають багаті жебраки,
Тоді їм не зарадять всі їхні калитки.
******
Запитав Іванко тай у свого тата
Чи прийде покара чи прийде розплата.
За що мій синку, тато все питає,
Кара чи розплата прийти має.
Хочу дурисвіту я боки нам’яти,
Хочу афериста сильно покарати.
Бо не чинить того як воно належно,
Але виглядає він весь час грізно.
Дуже йому хочеться щоб йому служили,
Тацю із пампухами за ним носили.
Що це за дурниця, що за маячня,
Хай він не заносить до гори хвоста.
Сину милий сину ти запам’ятай,
Такі міркування пекло а не рай.
Зможеш ти на певно його покарати,
Зможеш злодіякам голови стинати.
Але ті голівоньки вже не раз стинали,
А вони на диво знову виростали.
Гідра та страшенна спокою не має,
Але неї Небо пеклом покарає.
Зусиль не варто тобі докладати,
Небо буде само гідру ту карати.
Ніхто не зможе втекти від покарання,
Ночами темними що є світання.
Ні що у світі того не минає,
Коли Небо пеклом за гріхи карає.
Це не розуміють ті котрі не хочуть,
І що не на каву туди заскочать.
Тож скажу Іванку; ти бо мудрим будь,
Та про покарання ти своє забудь.
На чортів знайдуться свої покарання,
Тобі ж не потрібні їхні зазіхання.
******
Щоби пекла дядька чорта подолати,
То лишень потрібно хабара не дати.
А якщо ти будеш йому потурати,
То напевно будеш в пеклі проживати.
Не мовчи не бійся правду говори,
Хай ідуть у пекло всі ті хитруни.
Що ховають правду вони за замками,
І це називають правди бо шляхами.
Істина їм втому мовчки бо сиди,
Не ставай в заваді їхній пишноти.
Бо якщо ти будеш правду вимагати,
Кинуть бо розумника тебе за грати.
В буцегарні свої за круті замки,
Щоб не розкривались правди роти.
Щоб не сперечався дурень конкурент,
Випишуть у пекло бо абонемент.
Де чорти ганяють як дегенерати,
І пісні співають як акселерати.
Якщо хочеш в пекло ти його знайдеш,
Коли свій хабарик бісу понесеш.
Будеш там сидіти аж по самі вуха,
Буде тобі класна у ньому розруха.
Де усе ламається де усе тріщить,
І в безодню марева з криками летить.
Голоси там чутно лише голосні,
Де печаль та смуток сльози лиш рясні.
Так не вже нам хочеться в пеклі проживати,
І чому продовжуємо хабарі давати.
Цим хіба ми кращі тих за сатаністів,
З себе удаємо як опортуністів.
Так можливо й легше, хабара сунути,
Аби себе милого у верхи пропхнути.
Так було у світі весь час завжди,
Що є в світі люди але є й чорти.
Котрі оси мов літають, свої клуні захищають.
Сильно так пишаються що вони високі,
Бо вони не бидло і є шестиокі.
Але бачать лишень все під своїм носом,
Крутять інтелектом як отим насосом.
Можуть в духом’яти з маслом вареницю,
І смачну із печі гарну паляницю.
Та вони забули те не пам’ятають,
Що чорти у пеклі злодіїв чекають.
В казанах великих нафти наварили,
Ту котру в злодюжок вже не раз залили.
Пекло не ілюзія не страшна примара,
Воно є реальне як страшна сансара.
Тому хто злодійську все натуру має,
Він під себе лихо крадене згрібає.
Чи ж не розуміє дурнятко те,
Що усе на світі згине пропаде.
Невже так важко те запам’ятати,
Не потрібно злодію ще й допомагати.
Такі бо дії кожного уб’ють,
І у пекло чорта дядька занесуть.
Будуть там шеоли пекельні сансари,
Будуть для хабарника і тобі лиш кари.
******
Друг свого друга гарно проклинав,
В час змін для нього жити він бажав.
Щоб щаслива днина його не застала,
І аби голівонька у вогні пропала.
Заздрісно дивилися друга оченята,
Та була нахабною посмішка зікрата.
Тихо скалив зуби він до свого друга,
Наче знавісніла з пекла чортівнюга.
Гострив зрадливо він свої ножі,
Бути в цьому випадку лиш одній біді.
Якщо друг не хоче в шинок заглядати,
І не хоче з псевдо другом випивати.
Не бажає лазити з п’яним бараном,
Отаким чудовим не своїм братаном.
Хоче друг у друга зуби запустити,
Щоб крові червоної в келих тай налити.
Смакувати неї як вампір зубатий,
Та тішитись від того як чорт рогатий.
Що засів у пеклі наче на бенкеті,
А на землю виліз як на сарангетті.
Щоби вполювати там собі поживу,
Чи то на погибель чи то свою славу.
Отакі то друзі у житті бувають,
Вони своїх друзів просто убивають.
Весь час зрадливі весь час брехливі,
Хочуть вони мати щоб когось зламати,
Точать вони зуби для чиєїсь згуби.
Друг для свого друга щастя побажав,
В час що перемінний він його послав.
  ******
Не бійсь не досконалим ти на світі бути,
А те що є по затим варто лиш забути.
Забудь ти дискусійносьті не варті всі думки,
Вони лишень полова у матері землі.
Ні з ким не сперечайся нікого не проси,
Нехай вони для себе доводять всі байки.
Що саме досконалістю ми можемо назвати,
А що не говорити і що про це казати.
Коли ми можемо в правді все те зрозуміти,
В танку тому містичному екстазі все шаліти.
І як хто посміхається і як себе веде,
У світі як заможності шаленому живе.
Що ж є досконалістю і де її шукати,
І де її шановану для себе тай придбати.
Хіба брехня пихата такою може стати,
Яка усім є мила і вміє гарувати.
Її життя дотепне навколо є завжди,
Ти лишень їй щоранку потрібне говори.
Усі бо досконалі що вміють говорити,
Та слізки алігатора у цьому світі лити.
Але ці нісенітниці колись таки пройдуть,
Вони як люди також коли таки помруть.
І що тоді залишиться і що саме буде,
Вся правда є у тому нічого вже не буде.
Вони як попіл в морі далеко попливуть,
І там серед просторів зникнуть пропадуть.
Їх всіх розіб’ють хвилі піною рознесуть,
У цьому є єдина і не підкупна суть.
Любити не любити кричати все одно,
Та щось там вимагати у тому ось воно.
Ми можемо вимагати у мріях щось хотіти,
Аби у досконалість якусь там залетіти.
Ніхто не розуміє того бо він не може,
У тім це не можливо а мабуть і не гоже.
Не бійсь не досконалим ти в цьому світі бути,
Не бійсь не парні бути на ноги ти надіти.
******
Мудрим гаслом користуйся до халепи ти готуйся,
Бо вона завжди прийде лихо неї принесе.
Буде пхатися воно; Я шановане прийшло,
І тобі я принесу на сніданок ковбасу.
Варто менше верещати сані літом готувати,
А зимою тобі воза не минула щоб загроза.
******
Спочатку ти перестрибни лиш потому гоп кажи.
Якщо по іншому робити можна голову розбити.
Та гіркі лиш сльози лити дурень,дурень говорити,
І навіщо так упав як баранчик той скакав.
Гоп не варто казати як не маєш ти стрибати.
Ліпше зовсім не кажи лихо що перестрибни.
******
З ситуацій будь яких вихід є без вихідних.
А для того хто не має той погано шукає.
І ніколи не знайде якщо далі так буде.
Тому то не цурайся пошукати постарайся.
Певно ти його знайдеш якщо п’яним не будеш.
Є багато вихідних рішень також будь яких.
******
Не запрягай же свого ти коня позаду саней і воза,
Бо якщо будеш так вчиняти то будеш лиш проблеми мати.
Бо так нікуди не заїдеш а лиш коняку свою вгробиш.
У світі так ніхто не їде хіба що розум свій забуде.
Задом не тягають вози бо жодні коні ні бики.
 Ти добре те є пам’ятай коней по переду впрягай.
******
Слона ти з мухи не роби як із кротовини гори.
Бо то вже буде не гора якась на правду маячня.
Слона із мухи теж не буде хіба що хтось про це забуде.
Коли ж будеш так робити то можеш в десь там загриміти.
Тебе там будуть рятувати водою з крану обливати.
Тоді вже будеш добре знати як можна так фантазувати.
******
Повір у власні сили щоб тебе втрати не згубили.
Коли ж не будеш собі довіряти то матимеш лишень ти втрати.
Зневіра бо нічого не дає вона лиш власника приб’є.
Коли добро ти учиняєш навіщо досвіду шукаєш.
Ти собі завжди довіряй коли шукаєш в собі Рай.
Коли ж зважаєш лиш на трати то віри марно шукати.
( і не тільки в себе )
******
Ланки дрібниці є в житті не нехтуй цим ніколи ти.
Коли ж цим будеш зневажати то матимеш в житті лиш втрати.
Цього ж ніхто бо не бажає хоча на те і не зважає.
Тому проблеми обсідають як хочеш жити заважають.
Бо на дрібниці важко подивитись та в дурнях тих не опинитись.
Тому на ланку дрібну ти зважай і як належить учиняй.
******
Природу ніжно бережи багаті матимеш плоди.
Природу хто бо зневажає того вона і покарає.
Вона хоч завжди і мовчить та все ж настане неї мить.
Вона підніметься водою,вогнем та лютою зимою.
Усіх вандалів рознесе і їх на світі не буде.
Про неї дбай і зберігай у будеш мати справжній Рай.
******
Ти інше собі не шукай що під руками з користай.
На все що можеш подивитись усе те може знадобитись.
Не варто інше щось шукати за обрій марно заглядати.
Як що ти там його знайдеш то як додому принесеш.
Коли ж умієш сам творити то маєш сам усе робити.
Тому довкола споглядай і тим що маєш з користай.
******
Твоя для інших допомога – це собі створена підмога.
Хто іншим бо допомагає це сам напевно він і має.
В скрутну для нього годину небо пришле якусь людину.
Котра захоче помагати і дяки буде не чекати.
За все що робимо чужому все не зважаючи на втому.
Будемо ми також це мати будуть також нам помагати.
******
Потрібно звичність думки гнати столовий ніж за зброю може стати.
Як що ж думок цих не ганяєш тому то маєш те що маєш.
Столовий ніж не сильна зброя хоча специфіка в нім своя.
Він вже не раз допомагав шматочок хліба відрізав.
А що ще може зробити це годі мабуть уявити.
І це мабуть не уявляєш коли шматок батона краєш.
******
Сенс життя лиш тоді має коли в ньому тобі місця вистачає.
Коли ж в ньому місця ти не маєш то на що ти нарікаєш.
Ти ж бо сам його собі даруєш на землі.
Сенс не можна відшукати якщо того не бажати.
А коли вже за бажаєш то його ти відшукаєш.
Він до тебе сам прийде щастя тобі принесе.
І тому не нарікай з серця дурість проганяй.
******
Ми не можемо часу свого обирати,
Але маємо думати як в нім проживати.
Хто цього не в тямить і не зрозуміє,
Того доля власна теж не пожаліє.
Буде бо шаліти він весь аж до ранку,
І собі творити дурнувату п’янку.
Хоч ми свого часу тай не обираємо,
Та його прожити все ж таки ми маємо.
******
Спершу вони тебе геть не помічають,
Після чого тебе вони зневажають.
Хочуть бо сміятися вони над тобою,
Хоча сміються лише над собою.
Далі мов ті гуси вони нападають,
Мов скажені оси роєм налітають.
Якщо на те будеш зовсім не зважати,
То почнеш усіх їх ти перемагати.
І тому не бійся їх ти не лякайся,
Яким народився таким залишайся.
******
Мама дуже смутна вона зажурилася,
Бо у татка хвойда якась опинилася.
Мама каже татко сильно захворів,
Коли десь паскуду він оту зустрів.
Вона його дурить що його кохає,
Та вона лиш грошей все його бажає.
Татку мов пороблено він не розуміє,
Чому дурненький і чому шаліє.
Потрібно взяти довгу тай ломаку,
Ту бо аферистку натовкти у сраку.
******
Спочатку дурні в церкві помолилися,
Не один десяток там вони хрестилися.
Усі небилиці там бо позбирали,
І у кошик з яйцями вони поскладали.
А коли приперлися вже вони додому,
То зазнали стресу вони перелому.
І гайда сварку там собі творити,
Бо так веселіше цікавіше жити.
******
Як у кожної куми свої гарні пироги,
Що вона їх випікає і на столик викладає.
Файна бо ота кума грудаста молода,
Як та пава походжає і слова хороші знає.
Вміє вона пригорнути щось веселе сказанути,
Файна в кума є кума слава богу не моя.
Бо у кого я тоді їв би смачні пироги,
І до кого притулявся смачно либонь цілувався.
А кумасьо мій дурний дарма що ще живий.
******
Друзі дуже гарні інколи бувають,
Коли в стакана вони наливають.
Та кільце ковбаски вони принесуть,
Після чого дурнем тебе назвуть.
Є такі придуркі також у родині,
Що у душу лізуть наче оті свині.
З часом вони дуже сильно набридають,
Коли вже ротяки свої вони відкривають.
Родичі та друзі чорт котрих все має,
Не потрібен з часом отаке буває.
******
Якщо хочеш тайну свою приховати,
Щоби твій ворог неї не мав знати.
То потрібно тобі себе запитати,
А чи маєш другу своєму довіряти.
Бо якщо удавана вірність його є,
То напевно зрадить він колись тебе.
Буде тобі ворог певно ще один,
А не як підмурок захисту твій тин.
Буде тоді тайну ворог твою знати ,
Буде твої нерви та кіски ламати.
Лазити він буде по твоїй голові,
Що тоді із того залишиться тобі.
Та й ще друг колишній біде допікати,
І тебе усюди брудом поливати.
Це тому що тайну знав він твою,
І у цьому вгледів вигоду свою.
Якщо хочеш друзів ти багато мати,
Варто їм секретів всіх не довіряти.
А що до шанованих твоїх ворогів,
Може їм довіритись лише повний псих.
Ось чому щоб тайну від ворога сховати,
Потрібно неї другу своєму не казати.
******
Зауважень людям краще не робити,
Якщо хочеш в світі ти спокійно жити.
Бо коли захочеш так ти учиняти,
Будуть вони тебе потай проклинати.
Будуть штампувати різні небилиці,
Та дома складати наче на полиці.
Хіба принциповим варто тобі бути,
А чи може хиби всі оті забути.
Сенс життя не в тому щоб когось повчати,
Може варто з себе милого почати.
Тоді ти зможеш краще зрозуміти,
Що, коли, навіщо маєш ти робити.
Не роби повчання сам бо пошкодуєш,
Коли мешти дурня ти на себе взуєш.
Не повчай людину ту котра не хоче,
І вона постійно дурень як регоче.
******
За похвали дяки не варто складати,
Може ліпше просто тихо промовчати.
Бо те лицемірство повна маячня,
Це не зрозуміти ось у чім біда.
Люди за похвали дяки складають,
Хоч великі камені потай все ж ховають.
І коли не буде брехні похвали,
Будеш мати повно лиха та біди.
Лицемірів повно як чортів ганяє,
Кожен собі шани,похвали чекає.
А тобі не варто на те все зважати,
Коли тебе хвалять ліпше промовчати.
Ти ж бо не знаєш за що вихваляє,
Може він твоєї смерті виглядає.
Ти ж бо собі тихо ліпше промовчи,
Не чекай від когось собі похвали.
******
Якщо хочеш друзів ти багато мати,
Непотрібно носа в справи  їхні пхати.
Сильно бо цікавих всі не полюбляють,
Хоча самі носа всюди вони пхають.
Їм цікаво знати інших побрехеньки,
Що летять заразні як з брудної пелькі.
Також до інших сильно не тулися,
І до них як дурень сільський не в’яжися.
Втямити прихильність трохи важкувато,
Якщо робити все те грубувато.
Якщо хочеш друзів ти багато мати,
Не потрібно щирість свою вихваляти.
І не варто носа в сюди запихати,
Бо можуть носа того відрубати.
******
Якщо будеш ти боргів багато мати,
То можеш ти комусь рабом стати.
Буде тоді він тобі завжди говорити,
Що напевно і коли маєш ти робити.
Буде мати він тебе собі за служаку,
Щоб підносив ти йому його товсту сраку.
В хаті буде він твоїй паном походжати,
Буде жінку і дітей в рабство забирати.
І тоді ти вже йому нічого не зробиш,
Тільки власне життя остаточно вгробиш.
І тобі не допоможуть сльози ані крики,
Тому що він глухий душею безликий.   
Знає лишень він свою вигоду на світі,
Його розум і душа грошима зігріті.
І тому він робить так як він забажає,
І йому робити так борг лиш помагає.
Якщо будеш ти борги в нього заробляти,
То на що маєш ти сам лиш нарікати.
Хто багато боргів в цьому світі має,
Він напевно не один раз бо пошкодує.
******
Дурість в світі є одна дуже діловита,
Нею душечка чиясь догори налита.
Чим же дурість  всю оту можна бо назвати,
Це коли скупердяй любить все складати.
Один любить барахло інший любить гроші,
Він напевно не дурний – це вони хороші.
Та у цьому і гріха сильного не має,
Просто він усе чомусь весь час складає.
Можна певно в житті час весь заробляти,
А коли вже прийде час з того скористатись.
Є у світі і такі що знання складають,
Їх постійно вони в себе запихають.
Учать завжди вони різні фоліанти,
Хочуть мати у житті зарубіжні гранти.
За комп’ютером сидять лазять в інтернеті,
Та на швидкоруч їдять з сиром спагеті.
І самі вони того зовсім не знають,
Чому зі своїх знань тай не користають.
Ось таке чомусь у світі є і чомусь буває,
Не один з того що має тай не користає.
******
Якщо Бог там тобі щось і відкладає,
Це не значить що тобі Він бо відмовляє.
Просто час ще не прийшов це тобі робити,
Або просто від тебе хоче захистити.
Ми не можемо всього світу зрозуміти,
І не можемо як слід правильно робити.
Бог тому то наші часом плани відкладає,
Він просто якось тим всіх нас захищає.
Можемо спізнись ми на літака,
Бо призначена йому матінка земля.
Хіба це є горе лихо чи біда,
Маємо бо ціле ми своє життя.
Бог цим наші плани зовсім не ламав,
Просто він від смерті в небі захищав.
Дурний від вереску аж позеленів,
Бо те все сталося як не він хотів.   
Бог ніколи планів наших не ламає,
Просто він від гіршого нас всіх захищає.
Дурень атеїст те не розуміє,
Тому то біситься і тому шаліє.
Бо його лиш плани в цьому світі є,
А все не видиме це є все пусте.
Якщо Бог у світі щось тай відкладає,
Просто Він на краще план наш виправляє.
******
Якщо нічого будеш не робити,
То хіба на краще зможеш що зробити.
Бо хто нічого в світі тай не робить,
То у нього навіть і бур’ян не вродить.
Не будуть ниви в нього зацвітати,
А ні у садочку сливи виростати.
І не буде бігати бешкетна малеча,
Мудрувати тихо розумна стареча.
Якщо справді хочеш ти вже щось змінити,
Маєш ти хоч трохи хоч не все робити.
Усього не варто тобі вимагати,
Можна по маленьку світ цей міняти.
На початку дома ти по прибирай,
Та непотріб всякий з серця викидай.
Можна не потрібну виперти людину,
Щоби не тягнула тебе у глину.
Дуки пекельні щоб не дарувала,
Щоб тебе на подвиги марні не тягнула. Можна і потрібно в світі щось міняти,
Та лишень потрібно правильно як знати.
******
Досвід в кожного є свій але він лишень чужий.
Хай тебе він не торкає тобі душу він не крає.
Хіба тобі в ньому жити свій ти маєш заробити.
Ба і так ти заробляєш голяка коли ганяєш.
І показуєш усім сорок вісім пантомім.
На оту ти шістдесяту йдеш погрітися у хату.
Щоб там щось тобі не змерзло і тебе геть не поперло.
Ну і годі щось казати можна змерзнути і в хаті.
Якщо дуба не спалити і себе ним не нагріти.
Так що досвід чийсь пустий бо він є не твій.
На що тоді зважаєш собі мізки забиваєш.
******
Під девізом лиш живи до пригод готуйся ти.
Бо тебе – це маєш знати зможуть вони наздогнати.
Хоч у пеклі від найдуть та в раю лиха їм путь.
Ці пригоди всюди є це знає все живе.
Ба коли воно й не знає все одно їх не минає.
Тих пригод велика тьма і вони як чортівня.
Дихнути не дадуть постійно кудись пруть.
Весь час всіх розважають бо натуру таку мають.
******
Пам’ятай  ти те що винен віддати всім повинен.
А якщо не віддаси не уникнути біди.
І вона завжди тебе і в раю наздожене.
Можуть звідти тож поперти шановані експерти.
І тоді не верещи що не маєш ти борги.
І ніколи їх не мав коли не віддавав.
Бо борги та все ото написав ти на чоло.
Їх неважко прочитати коли сильно не ганяти.
І тому усе що винен віддати ти повинен.
Чим же будеш віддавати ліпше було би не брати.
Борг хоч різним буває – це нічого не міняє. ******
Всякому люду свій «Біль про права»,
Всякому люду болить голова.
Чому він не щасний чому він дурний,
Чому народився чому він живий.
Лиш я на одинці сиджу і гадаю,
Чому я не сокіл чому не літаю.
У мене все крутиться дума одна,
Чому це шаліє одна чортівня.
Всякому люду потрібні права,
Все що потрібно того і нема.
Кожному хочеться мати усе,
Але хто йому цього не дає.
Та я лиш у кріслі своєму сиджу,
Та їм на одинці свою пахлаву.
Всякий бо прогне свого і собі,
Хочеться йому сидіть на рядні.
Хоче він смачно вареники їсти,
Хоче у крісло з рядна пересісти.
А лиш у хаті тихо сиджу,
Вином заливаю думку свою.
Хочеться мені когось тай послати,
Аби умів він мене шанувати.
Всякому всяка своя голова,
Може розумна а може дурна.
Кожен по різному неї шанує,
Може почухає може побриє.
Всі вимагають права лиш свої,
Бо на дивані не є на рядні.
Та я лиш весь час собі все гадаю,
Навіщо ті думи і що з них я маю.
То може ті думи в багні утопити,
А може щось гірше з ними зробити.
У кожного в світі проблема одна,
Навіщо для нього таке от життя.
Кожен бо марить зажди про своє,
Хоче він мати все те що не є.
Та лиш мов Грішка Пательня гадаю,
Чому це я всіх їх отих посилаю.
І хочу їх сильно влупити по шиї,
Щоб були хороші або навіть милі.
У кожного дурня своя голова,
Буває зелена а часом стара,
Коли дурень родиться вже молодим,
Хіба поміняється він вже старим.
Піде у могилу мов шкапа стара,
Сходні він був а завтра нема.
Та я лиш сиджу все думи гадаю,
Не хочу до пекла бо хочу до раю.
Та де ж мені раю того заробити,
Коли все між дурнями маю сидіти.
Для всякого люду свій «Біль про права»,
У кожного своя болить голова.
******
Дружба це чудово коли вже вона є,
Та чомусь від неї стадом все несе.
Ментальність дивну все ж та дружба  має,
Вона всіх ілюзією гарно огортає.
Коли тобі кажуть дружба – це святе,
Хоч не розуміють а ні бе ні ме.
Дружба це ментальність в стаді бугая,
Та що є не варта в кошику гроша.
Аби всю ту дружбу нечисть ухопила,
У болоті страшному  її втопила.
Хоч буває інколи дружба не така,
Та вона не стадного чорта, бугая.
******
Сильно до чого коли не докладатись,
То у ньому можна і не розчаруватись.
А коли надії будеш сильні мати,
Вони можуть тебе десь розчарувати.
Але ти надії все ж таки ті май,
Та на них так сильно ти не покладай.
Хай надії будуть трохи на похваті,
Щоб тобі напевно жити в власній хаті.
Не можливо буде десь розчаруватись,
Якщо духом повним тай не покладатись.
Трішечки не віри всім не заважають,
Коли вони віри навіть і не мають.
А якщо занадто в щось тай покладатись,
Можна без надії зовсім залишитись.
Тому на віру хоч і покладай,
Та на розчарування місце залишай.
Щоб в безнадійність ти не занурився,
Бо занадто сильно в мріях залишився.
Не можливо часто тай розчаруватись,
Хто не хоче часто у щось сподіватись.
Бо якщо великі твої сподівання.
Принесуть на певно жаль розчарування.
******
Всякому тілу своя голова,
Всякому пану своя пишнота.
Що пан на тіло своє надягає,
Це бо він пишність свою ту кохає.
Він сититься нею що дня що голини,
Хоче бо з бочки сліпої малини.
Хоче він з дівкою десь танцювати,
Хоче він неї там десь залапати.
Мила для пана вона молода,
Хоче від нього вона хабара.
Хоче у дім вона нього в пустити,
Хоче від пана товстого шаліти.
Він хоч не зграбний зате багатій,
Дівці від того багато надій.
Потім вона собі когось знайде,
Що їй таємну любов принесе.
Є бо багато у пана хлопів,
Та чорнобрових веселих рабів.
Вони бо втіху їй всю принесуть,
А того пана кудись тай пошлють.
Пан ж ні на що собі не зважає,
Він ту дівчину нахабно лапає.
Всякому тілу своя голова,
Марно що вона є трохи дурна.
Хоче і тіло для себе  жупана,
Того що здерли колись із барана.
Буде на ньому велика краса,
Треба на голову ще й каптура.
Того що з овечок надерли йому,
Щоб на морозі не мерзнуть в зиму.
Всякий підпанок теж хоче свого,
Щоб і у нього тих дівок було.
Івани також всі його шанували,
Утіхи великі за грошики дали.
Віником в бані гріх виганяли,
У губи та вуха його цілували.
Всякому всяка його голова,
Те що немає того і нема.
А що із того ще можна сказати,
Можна за гроші свій гріх виганяти.
Всякому своя свій всяк голова,
Що без дурману котрого нема.
А як дурману для нього знайти,
Можна із цим все жити собі.
******
Кожний геніальним сам у собі є,
Поки не розкриє ротечко своє.
Коли починає він усіх учити,
Як, коли на світі мають вони жити.
Як потрібно в світі щоб усе було,
Щоби жиром мозку тай не запливло.
Кожний геніальність свою проявляє,
Коли свого рота рано розкриває.
Що летить вже з нього значення немає,
Головне що геній в ньому промовляє.
Всі високопарні книжні ті думки,
Ті що їх обгризли тихо хробаки.
Хоч невикопарних теж думок хватає,
Що від них дебільним духом повіває.
Кожен геніальним сам себе вважає,
На що він право теж напевно має.
Але геніальність та лишень його,
І вона є цінна лише для свого.
І коли наш геній рота розкриває,
Він напевно те все хай запам’ятає.
Бо коли ти хочеш кожного учити,
На початку варто рота все ж закрити.
******
Дуже миле сонечко мило пригріває,
Воно у зеніті діамантом сяє.
Його милі промені нам весну несуть,
І вони напевно неї принесуть.
Тане крига рано чистою водою,
Та що є цілющою і завжди святою.
Течуть джерела чистої води,
Щоб очистить душі всі від чортівні.
Щоб душа у мороці десь не шкандибала,
Тож сопілка сонечка весело заграла.
Заспівали жадібно по зимі птахи,
Що аж повилазили із нори кроти.
Їм бо у домівка там десь не сидиться,
Хоч не мають вони чим це подивиться.
Сяє чисте сонечко десь на горизонті,
Наче стало воно десь на своїм понті.
Та з нього дивиться і спостерігає,
І усе навколо все, всіх зігріває.
Перші ж листочки хочуть розпуститись,
Та чи мають вони аж так по спішитись.
Бо весна що рання часом холодає,
Та снігами рясними тихо посипає.
І сади що цвітом вишні котрі вкриті,
Можуть бути снігом всі вони накриті.
Тож миле сонечко ти на небі грай,
А ти мила яблунька все ж не поспішай.
Прийде і до тебе там своя година,
Зацвітеш ти рясно мов ота калина.
Що росте берега лісу край  ставка,
І у нього дивиться весь час вона.
Зацвітуть волошки квіти польові,
Будуть вигравати вони у росі.
Час що йде весняний літо принесе,
І усе довкола гарно зацвіте.
Сонечко на небі хай на ньому сяє,
Та усе довкола тихо зігріває.
******
Природа часто також сил немає,
І тому від гніву вона вибухає.
Ростуть вулкани серед океану,
І вони хлюпочуть свою гарну лаву.
Що тече у воду теплим все потоком,
Хоч і по маленьку але своїм кроком.
І летять у небо земляні вогні,
Що також сяють у густій пітьмі.
Вогонь до неба в морі вибухає,
Та води чорні в нього піднімає.
Що під видом парил високо летять,
Та дощем теплим у лісах шумлять.
Ті дощі кислотні часом ті бувають,
І вони довкола геть усе вбивають.
Обгорає листя жовкне геть усе,
І його потоком у яри несе.
Гинуть птахи різні гине звірина,
Розкривайте браму бо біда прийшла.
Принесла з собою пил і чорноту,
Принесла сльози жаль і гіркоту.
Природа часто всіх застерігає,
Коли вулканом вона вибухає.
Коли трясеться матінка земля,
Тоді приходить справжня біда.
Води потоком геть усе змивають,
Вони довкола все застерігають.
Я природа мати та що захворіла,
Та свої потоки вогняні розлила.
В скип’ятила води десь на океані,
І дощі пролила навіть у савані.
Підняла я землі каменю шматками,
Ті що полетіли густими лісами.
Тож природа також інколи страждає,
І вона у люті гучно вибухає.
Кашляє водою десь у океані,
Або у долині каменю шматками.
Дихає у полум’ї хоч не на повні груди,
Щоб не мали повної а ні хто облуди.
Вогонь у небо жаром піднімає,
Лихо чорне світу все у нім згорає.
Так коли природа хворою буває,
То вона всіх гучно про це повідомляє.
******
Якось раз одна дитина запитала тата,
Чому бува людина зовсім та й рогата.
Це тому мій милий сину, той відповідає,
Що вона оті ж бо роги все життя збирає.
Хоче бо вона рогами світ цей підкорити,
Хоч надалі і не знає що із ним робити.
Має купу маєтків грошей до холери,
І гасають під парканом доці кавалери.
Ти кажеш милий тато, син відповідає,
Хто грошей хоче багато той і роги має.
Буде всіх кругом лупити очі вибивати,
Щоб ніхто не зміг на те, його зазіхати.
Ти правильно сказав, тато йому каже,
І ніхто окрім небес цього не розв’яже.
Прийде з косою смерть і усе владнає,
Так бо завжди на землі весь час буває.
Багато на землі тих биків буває,
Та смерть їм усім роги відбиває.
Тож бо, син і собі батьку промовляє,
Смерть краще за усіх що потрібно знає.
Роги смерть це для бичка хай він пам’ятає,
І за те що не його він не налітає.
******
Розум гарний і знання – це хороша штука,
Та чудова лиш тобі із життям розлука.
Хто великий інтелект та знання він має,
То він гірше від усіх весь час страждає.
До цинізму бо знання можуть довести,
І не матимеш тоді у житті Авести.
У святе що є в житті ти більш не повіриш,
Найпевніше ще й тоді у знання як віриш.
Розум люду і знання цинікам сприяють,
Вони як оті гриби гарно виростають.
Тож потрібно складачам розуму спинитись,
Та щоб їм серед циньків тих не опинитись.
******
Жахи пророцтва.
Бог дав пророцтво з ранку мені,
Бачити чорта що є в пітьмі.
Хоч це ілюзія із пустоти,
Та це не мило зовсім мені.
Він усіх бачить всіх він пильнує,
Того хто в паде того патрує.
Виглядом своїм всіх він лякає,
Та нерозумних сильно жахає.
Ілюзій багато є на землі,
Вони не гріють душу мені.
Та можуть всіх і мене налякати,
І у безодню також послати.
Там де є пекло,аїд і тартар,
Та жовтуватих сірчаних хмар,
З котрих дощі сірчані ідуть.
І безупинно вони там ллють.
Бог дав пророцтво з ранку мені,
Та це нелегко віриш чи ні.
Воно душить серце моє,
Що є не камінь бо є живе.
Але я зовсім того не знаю,
Що у пророцтві я прочитаю.
Може побачу там я жахи,
А може раю гарні птахи.
Що мені пісню там засівають,
Коли жахіття повідганяють.
Бог дав пророчі мені вуста,
Для мене горе це і біда.
Дуже жахливо бачити те,
Що всі жахіття світу несе.
Та не можливо очі закрити,
Тоді заплакати а чи завити.
Мов вовкулака в темній ночі,
Що відчуває бути біді.
Навіщо пророчі мені вуста,
Невідворотною є бо коли та біда.
******
Розцвіла троянда квітка золота,
У саду де мешкає Діва присвята.
Вкрита бо серпанком квітка золота,
Та полита келихом з неба молока.
Неї ж пелюстки вкриті не росою,
А вони покриті кров’ю лиш живою.
Кров це не водиця тай вона тече,
Але що для кожного вона принесе.
Діва пестить квіти в своєму саду,
Та бачить вона зовсім  не росу.
Капають лиш крові краплі багряні,
Вони розтікаються чорній по землі.
Діва свої сльози тихо витирає,
І на мить столітню тихо замовкає.
Засинає вона в серпанковий сон,
І проходить часу років аж мільйон.
Все тоді згасає воно зупиняється,
Всесвіт у безвихідь тихо заганяється.
Замовкають співи птаха золоті,
Не біжать в садочку дітечкі малі.
Їх дзвінкого сміху не почути там,
І садок у мороці залишився сам.
Діва бо заснула у космічний сон,
Років що триватиме цілий аж мільйон.
А коли прокинеться вона покарає,
Тоді начувайся ти шалена зграя.
Золотоволоса Діва підніме,
Свій меч що живить геть усе живе.
Буде тоді капати лиш одна вода,
Що дарує кожному і усім життя.
Кров це не водиця тай вона тече,
Та що для кожного вона принесе.
Щоб в садку троянди в крові не стояли,
Щоб на землю неї там не проливали.
Бо земля свята є все бо забере,
І у морок, морок вона відішле.
******
Мить що наступила важко пригадати,
А було ще гірше неї споглядати.
Не хотілось бачити лиху годину,
Ту що загубила не одну людину.
Крові що по ллється десь там на майдані,
Коли вже палатимуть не потрібні сані.
Камінь штучний битимуть героїчні люди,
А не ті подвійні пихаті верблюди.
Загнані у пастку свого існування,
Не захочуть чорта вони панування.
Що немов господар хоче панувати,
І усім бандитам щастя дарувати.
Не хотілось бачити в далич зазирати,
І усі жахіття там лиш споглядати.
Та собі тихо мовчки казати,
Маєш бо до цього ти ж бо привикати.
Ти змінить не в стані тої колотнечі,
Та несамовитої владоборства речі.
Та що незабаром може на летіти,
І в протистоянні молодь погубити.
Бо вони не будуть так не хочуть жити,
Що ж їх за таку то думку погубити.
Не потрібно крові зовсім  проливати,
Щоб міг цар пихатий вільно панувати.
Мить що наступила важко пригадати,
А ще важче в неї було заглядати.
Не хотілось бачити все що має статись,
І воно не хтілось якось привикатись.
Але не бажання це не аргумент,
Жоден не приносить він девідент.
******
Сонце красне встає,лихо чорне пропаде.
Воно спалить чорноту відішле котру в пітьму.
Щоби там на самоті їй горіти у вогні.
Хоч вона своє й забрала коли в пекло шкандибала.
Не одне життя людини молодої що родини.
Роси капають течуть матері бо сльози ллють.
Бо загинула дитина зацвіла як жар калина.
Один тішиться дуріє інший біситься шаліє.
Все навколо проклинає чорт його за бік хапає.
І волочить по землі наче кулі калашні.
Сина й дочки матері не повернуть із війни.
Що чортяки влаштували коли тих вони вбивали.
Жаль туга не зникає бо дитини вже не має.
Вона в дім не поверне хто спитає їх за це.
Має хто відповідати, чорт що любить убивати?
Віра є що сонце встане коли лід бісів розтане.
І у пекло попливе і на віки там буде.
Та його її немає та не того хто вбиває.
Але чорт й його скарає він бо й своїх убиває.
І у пекло їх бере їхні душі там жере.
Їм це варто пам’ятати перед тим як убивати.
******
Врівноваженість одна по світу ходила,
Вона з дурнями що дня щось десь говорила.
Та вони немов бички неї не слухали,
І по лісі і полях весело ганяли.
Напилися всі вони з бочки самогону,
Та й по падали в кущах у круту нірвану.
Не при собі що кричить я не божевільний,
Просто я завжди весь час від усього вільний.
Врівноваженість це є форма божевілля,
Вона кличе геть усіх на своє весілля.
Божевільний і собі весело гадає,
Що потрібно лиш йому він і так  все має.
Врівноваженість прийнятна форма божевілля,
Що кличе нас усіх на своє весілля.
******
Нам потрібно в світі добре пам’ятати,
Що потрібно правди нам усім шукати.
Але пошук правди ти в брехні не найдеш,
Коли у ворота ти до неї  зайдеш,
Вона буде милити твої милі очі,
Щоб для тебе були брехні з урочі.
Щоб ти на стільки  зміг за клопотати,
Аби правди точно зміг не помічати.
Навіщо тобі та бо справедливість,
Як що є у пана тобі його милість.
Він тобі на таці неї піднесе,
Дарма що милість вже його гниє.
Буде він хорошого тебе лупити,
Щоб не знав на світі на якому жити.
Як що будеш тихо ти весь час мовчати,
Та святої правди в світі не шукати.
То тебе напевно щось таки знайде,
І воно у пекло тебе забере.
******
День ленінопадний на дворі стоїть,
Той придурок клятий до землі летить.
Трощать ту скотину не залежні люди,
І нехай дуріють всі оті верблюди.
Що його шанують і його цілують,
Як чорти шалені весь час вони.
Невже доволі ви не натерпілись,
Того дурману ви ще не напились.
Захисник придурка повний є дебіт,
Бо чортяка добрий у ньому засів.
Били його в морду він кричав ура,
Ось у чому фатум справжня є біда.
День ленінопадний добра новина,
Не потрібна людям всяка чортівня.
******
Плаче мати і ридає сина вже її немає,
Згинув він не на війні а у мирні все часи.
Але той що не родив його кулею убив.
Хіба йому те є знати що не можна убивати.
Кров людська це не вода всім бо цінна є вона.
Якщо неї хто проллє то назад не поверне,
Із землі куди упала до небес волати стала.
Бо коли вона туди впаде все це так вже й буде.
Коли час якийсь пройде то травою заросте.
Мати плаче і ридає бо синочка вже немає.
Той котрого породила кров за нього бо пролила.
Та хіба бандиту знати що не можна убивати.
Хіба він це зрозуміє матір сиву пожаліє.
Але хай він знає це і до нього смерть прийде.
Забере в свої покої не уникне долі злої.
Та що його рознесе і у пекло занесе.
І тоді він буде знати що не можна убивати.
Сльози матері ніколи не впадуть без кари долу.
Коли долу і впадуть то убивцю вони вб’ють.
Щоб він міг знати що не можна убивати.
Небо вбивцю бо скарає і на горло покарає.
Бо не можна варювати руку свою піднімати.
На тих що не родив та за них кров не лив.
******
Суть нашої проблеми полягає в чому?
Суть нашої проблеми полягає в тому,
Каста будівельників справжніх не існує,
І вона по справжньому зовсім не будує.
Де ж для нас добродіїв всіх отих набрати,
Щоб вони найшвидше взялися будувати.
На початку варто їх все ж народити,
Після чого правильно розумно навчити.
А хто буде вчити ніхто цього не знає,
І поняття жодного мабуть і не має.
Розвелося бо багато тих учителів,
Наче пекла лихого не розумних псів.
І усі говорять як кого навчити,
І на їхню думку варто що робити.
На початку справжню правду скажіть,
Після чого може ви вже і учіть.
Справжній будівничий має добре знати,
Що та для чого має будувати.
Також має добре він розуміти,
Що не він єдиний має це робити.
І кожен хоче руку тут прикласти,
І що це не привід швиденько щось красти.
Справжній будівничий далеко заглядає,
І тому як варто він напевно знає.
Той же хто лиш під носом собі заглядає,
Він у невідомість  лиш зашкадибає.
Варто дивитись майстрам далеко,
Щоб не було сильно по тому гірко.
Що і як він робить все прорахувати,
Та відповідальність за усе це взяти.
Бо за все що робить кару понесе,
І воно інакше йому не буде.
Каста будівничих хай же виростає,
І що вона робить дуже добре знає.
Бо як не належно буде щось робити,
То у підземеллі буде вона гнити.
******
Для того щоб змінитись потрібно зупинитись.
Потрібно не хотіти лише когось змінити.
Почати спершу з себе бо час прийшов до тебе.
Та стати собою як ворог за стіною.
Який тебе не зможе насправді подолати,
Таким тобі потрібно перед собою стати.
У себе подивитись сто раз перехрестись,
Та від чортів звільнитись.
Котрі залізли в душу говорячи що мушу,
Тебе я подолати та по тобі скакати.
Тому когось не змінюй чортів тих подолай,
А там як вже захочеш бери та вже й скакай.
******
На гноярці жирна муха не боїться обуха,
Із подругами сидить та під носом бзечить.
Має власну вона купу як шановану халупу.
******
В хитрого усе ведеться півень навіть знесеться.
А всі кури поготів не бояться пацуків.
Нанесуть йому яєць та їм буде капець.
******
Не усі індики й кури однакові з натури,
Та однаково кричать бо напхатися ті хочуть.
І під себе гребуть в цьому є бо їхня суть.
******
Як у кожної сови та все пісеньки свої.
Але всі вони кричать та у темряві летять.
Гострі свої пазурі запускають у щурі.
******
Будь благословенна Україна мати,
Хай тебе не зможе ніхто завоювати.
Хай падуть до долу твої вороги,
І також заберуть свої кандали.
Щоб ти в неволі більше не ходила,
Сліз гірких за дітьми ти своїх не лила.
Хай вони не гинуть у чужій війні,
Та всі не вмирають десь на чужині.
Щоб дітей своїх мати захистила,
Муром із любови як щитом закрила.
Бо велика зграя хижаків літала,
Та твоє тіло вона шматувала.
Від Карпат великих і аж до Подолу,
Палила хату батьківську стодолу.
Від степів Донбасу що в вогні палає,
Та в Криму що море Чорне омиває.
Всюди твої діти гинуть на війні,
Та чужому чахнуть домаж у ярмі.
Бо прийшли катюги землю шматувати,
Та її для себе наче круки рвати.
Мов оті ведмеді з лісу що вилазять,
Та усе ламають і усюди гадять.
Вставай ненько мати Україна,
Хай тебе покине вся ота скотина.
Хай іде у пекло там згорить вона,
Та уся пекельна чорна чортівня.
Знову хай заквітнуть всі твої сади,
І у них достигнуть золоті плоди.
Хай розквітнуть лілії на твоїх ставках,
І на віки зникне за майбутнє страх.
******
Хто своє майбутнє що пройде зберігає,
Той усе на світі геть усе програє.
Кожному у світі небо шанс дає,
Але він напевно і йому мине.
Все у цьому світі вічним геть не є,
Воно для кожного і усім пройде.
Кожного на гору небо підносить,
Та багато більшого весь час просить.
Інколи нахабно навіть вимагає,
І собі в заслугу все це уявляє.
Думає що завжди так повинно бути,
А що все не вічне варто забути.
Дарма що кожен втратить геть усе,
І колись напевно його не буде.
Тому потрібно добре всім  запам’ятати,
Що надійде час нам геть усе втрачати.
Ти сьогодні паном зробився великим,
Завтра ти нічого та будеш безликим.
І тебе у світі мало хто згадає,
А якщо заграєшся він по проклинає.
Якщо те що маєш будеш зберігати,
Будеш це на певно весь час втрачати.
Зможеш на посаді бійню влаштувати,
Але ти не зможеш все навік сховати.
Все тріщати буде воно розлетиться,
А ти у пеклі можеш опиниться.
Як що щось втрачаєш ліпше відступи,
Все що мав до цього ліпше відпусти.
Бо вона й без цього сама прийде,
І своє жахіття лихо принесе.
Це потрібно впевнено геть усім все знати,
Аби було легше що тримав втрачати.
Та багато людусу це не розуміє,
І тому то біситься і тому шаліє.
Ми колись все втратимо його не буде,
І воно у вічність також піде.
******
У кожного дурня своя голова,
І лихо у тому що вона пуста.
Розумних у світі є не багато,
Що брата шанують вони не пихато.
Для кого дурниця пусті є слова,
Все те насправді чого і нема.
Не можна триматись за всяку дурню,
На свою чи брата не свого біду.
У кожного власна якась голова,
Може розумна а може пуста.
******
Тримається кожен за догми свої,
Якщо так робити то бути біді.
Вона несподівано тихо прийде,
Її сатана на хвості принесе.
У шати шовкові буде вона вдіта,
Усе що потрібно лишень для бандита.
Солодкі розмови буде розливати,
Усе лиш для того щоб тебе приспати.
А далі заріже наб’є і приб’є,
І це вже на віки так тобі буде.
Усі догми світу – це є чорнота,
У цьому є лихо у цьому біда.
Якщо вони нищать руйнують і палять,
Та того невігласа час увесь хвалять.
Усе можна в світі цьому зруйнувати,
Потрібно лиш способи вірні знати.
******