Ти не дивись на мене, прошу,
Нехай вже біль розчинений зійде…
Інакше жити я, на жаль, не можу.
Завжди руйную те, що є.
І ні, не чула я, що музика дзвеніла,
А чула я лише твої слова.
Та щастя той момент затримати хотіла.
В моїй душі нічого іншого нема.
Ти не кажи: “Усе колись минає”,
Дай серцем доторкнутись хоч на мить,
Я заховаю все в собі, нехай ніхто не знає,
Нехай ніхто не знає, як насправді це болить.
***
© Copyright: Эмма Леусенко, 2014
Свидетельство о публикации №114030310486
Свидетельство о публикации №114030310486
Рецензии