Моєю шкірою прозорою
бузкові равлики повзуть,
уміло слизом переховують
важких думок чорнильну суть.
І я у тих бузкових равликах,
як у краплиночках роси.
Коли вдивлятимуться здалеку,
гукнуть: «Веселку обтруси!».
Побачать зблизька – і розгубляться.
Кричати? Кликати «швидку»?
І озиратимуться вулиці
на цю вповільненість бузку,
що просувається та міниться,
неначе той калейдоскоп.
Мої монгольські гострі вилиці
і тіло, крім, хіба що, стоп
огорне щось таке зажурене…
Але не біль, але не тьма.
Мене минулої не буде вже.
Мене, що є, уже нема.
28.02.14
Равлики
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114030200926
Свидетельство о публикации №114030200926
Рецензии
