Насамоті кричить несамовито,
Без материнських рук мале дитя,
Так і душа моя напіввідкрита,
Страждає, зазирнувши в небуття.
Чекає на тепло людського серця,
Спорідненість у вчинках і думках,
На те, що сподіванням відіб’ється
В спустошених життям чужих очах.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.