Неначе чорна річка розлилась,
Неначе бомба , небо розірвала на шматки,
У тому небі , вже не літають радісні пташки,
Померкло все , та навіть ,личко матері землі,
Немає сміху в цім краю, тим більше ніжної весни
Яка крокує лехкою ходою, на зустріч нашій стороні,
Я бачив сон глибоко у ночі, прийшла чума, до нас в хати,
У мить посохли погляди, вуста немов німі,
Стоїм колоною,щільніш, щільніш , зімкнулися ряди,
Я хочу вибратися, відійти, але нема відходу, я в пітьмі,
Гей люди чуете мене чи ні, не хочю крові я цієй війни.
Але ми йшли, по горло в проклятій воді,
Передімною став каньйон, небачиної глибини,
І люди кидались зі скель , як обезкрилені грачі.
Я не хотів,штовхнули,немае втім моєй вини,
Пишу останні , вам слова в житті,
Я із майбутнього колись, а зарас ось і дно цієї прірви.
Пробачте не хотів, штовхнули,не мае в тім моєй вини.
Монолог беркутiвця або майданiвця чи простого пере
© Copyright: Станислав Аракильян, 2014
Свидетельство о публикации №114022600436
Свидетельство о публикации №114022600436
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.