Тепер
А звір ще не вмер,
Загиблих оплакують усі,
Маленькі, дорослі, дідусі.
Є ті що плакати не вміють,
У них скроні сивіють,
Й серце щемить,
От, от зупиниться вмить.
Не варто казати слова,
Бо тож не дрова,
Що в бочки кидати потрібно,
Совість її ж то не видно.
Тепер жити встаючи з колін,
Героям живим низький уклін,
А загиблим честь і хвала,
Тепер стежинка мала.
В минуле дороги в бруківці кам’яній,
В майбутнє, в мовчанці німій,
Стояти не варто, а потрібно йти
Творити долю світлої мети.
Тепер
© Copyright: Валентина Островська, 2014
Свидетельство о публикации №114022503965
Свидетельство о публикации №114022503965
Рецензии