Гула хурделиця
Гула хурделиця приречено і дико,
Дороги заметала у село,
Лякала світ несамовитим криком,
Перстом кістлявим стукала у скло.
Перемітала снігові тороси,
Стару солому смикала зі стріх,
Вербі, аби як, посплітала коси
І натрусила в коси білий сніг.
Шаліла, хизувалася собою,
Примарним сном під ранок відгула.
Лишився слід нерівного двобою –
Снігів пухнастих біла ковила.
Гула хурделиця відлунням самоти
І ти, моя печаль, за нею відлети…
© Copyright: Елена Надутенко, 2014
Свидетельство о публикации №114022108225
Свидетельство о публикации №114022108225
Рецензии
