І ЗНОВ ДЕВ’ЯТЕ
І знов дев’яте. Ти, Тарасе - брате,
Співав пісні про волю голосні.
Вже незалежна Україна - мати.
Чи досить цього? Ти порадь мені.
А Ти повсюдно – в камені і бронзі,
В містечку кожнім, в кожному селі…
Чого ж сумую, їдучи на возі
По бездоріжжю рідної землі?
То, може, дощ сльозами тихо пада?
Чи то туман Твій давній сум несе?
А для народу знов закрита правда.
І хто, крім нас, її, святу, спасе?
Ти надививсь усього з постаментів.
Тінь кам’яна, бувало, промайне.
Здалося? Крикнув: - Досить сентиментів!
Чи ви колись почуєте мене?!
Туман чи дощ? Чи так, чи так – сльозливо.
Побільше б діла й не порожніх слів.
А я на возі затягла тужливу,
А Ти веселу слухати хотів.
До дня народження Шевченка
© Copyright: Любов Ведута, 2014
Свидетельство о публикации №114021805561
Свидетельство о публикации №114021805561
Рецензии
