Я тку полотно, чтоб тебя спеленать

Из тонких волокон, нить шелка грубее,
Я тку полотно, чтоб тебя спеленать,
Чтоб стал ты наивней, спокойней, добрее,
Я буду заботливой, нежной как мать.
И все разногласия как лилипуты
Не будут заметны: покой, благодать.
Забудутся ссоры, сомнения, смуты.
Мое полотно будет нас согревать.
Не спросишь, а я не признаюсь, наверно,
Что эти волокна – души моей свет,
А это умение в нас от пещерных
Тех женщин, что знали древнейший секрет:
Мужчина, с опасностью, риском встречаясь,
Вернется туда, где теплится огонь…
Погаснет мой свет, уходя и печалясь,
И из темноты протяну я ладонь
С последнею капелькой нежности-силы,
Чтоб жажду твою утолить и спасти
От всякой беды… Не отталкивай, милый,
Тебе подарившую свет на пути.
14.02.2014 г.
Фото автора

Перевод Валентины Лысич

З волокон тонких – нитка шовку грубіша –
Я ткала сувій, щоб тебе спеленать.
Щоб став ти наївним, спокійним, добрішим, –
Потрібно, як мама, дбайливою стать.
Розбіжності наші, як ті ліліпути,
Не будуть помітні: завжди благодать.
Забудуться сварки і сумніви, смути,
Моє полотно буде нас зігрівать.
Мене не спитаєш, а я не признаюсь,
Нитки ці – моєї душі світлий злет.
І вміння оце від жінок, сподіваюсь,
Що знали якийсь найдавніший секрет:
Завжди чоловік, зустрічаючись з лихом,
Повернеться в дім, де теплиться вогонь...
Як світло потухне моє, я з придихом,
Торкнуся твоїх ніжних, теплих долонь.
Останньою краплею сил поділюся,
Щоб спрагу твою вгамувать, врятувать
Від бід. Не відштовхуй мене, зізнаюся:
Доводилось сонце не раз дарувать.