Твої долоні на моїх плечах –
Як два крила одвічного кохання.
Від затишку чарується душа,
Від дотику бажається єднання.
Я в погляді твоїм шукаю дно,
Та він такий невимовно глибокий,
Що дна я не дістанусь все одно,
Хоч втрачені і рівновага, й спокій.
Я не належу вже сама собі,
Бо почуттями розум оповитий.
А ті озера ніжно-голубі
Спроможні в безрозсудності втопити.
Блукають руки в пошуках вогню.
Твій торс – моя улюблена подушка.
Тіла сплелись у вишуканім «ню»,
А ти шепочеш щось мені на вушко.
Виконуєш вже будь-який каприз.
Свідомість відмовляється коритись.
Твій шепіт від грудей сповзає вниз…
І ми уже не в змозі зупинитись.
Вогонь безумства
© Copyright: Ирина Визняк, 2014
Свидетельство о публикации №114021400828
Свидетельство о публикации №114021400828
Рецензии
