Заставляю себе мовчати,
Не відповідати на чужі запитання,
і навіть розмову немає бажання ні з ким розпочати,
уже відбулося головне вигорання.
Усміхаюсь. Киваю у відповідь.
А усі лиш дивляться вслід.
Привіт. Як ти? Па-Па і знову Привіт.
Шаблоність заставляє червоніти цей безмежно красивий світ.
Я ніколи не дивлюся в очі,
бо оманливі часто бувають й вони.
Коли бажають тобі доброї ночі,
не завжди несуть істинність правди й теплоти.
Тільки вдома, відкривши замок душі,
довірившись вітру і долі,
ти ночами пишеш усі ці вірші,
так своєму серцю даруєш трішечки волі.
Мовчання
© Copyright: Катерина Вельгош, 2014
Свидетельство о публикации №114021412401
Свидетельство о публикации №114021412401
Рецензии