Бачу

Повз мене ходять тисячі людей,
Ніхто із них мене не помічає.
Мільярд нервових синапсів за день,
В один момент у відчаї вмирає.

Усі біжать, кричать, усі летять.
Й зникають в мить на обріях безодні.
Не знаючи, що пустоти печать,
Не терпить тих, хто тихо йде, поволі.

Хто жадібно хапає кожну мить,
Прискіпливо  визбирує деталі.
Адже життя моментами блринить,
А ви спішіть, не зупиняйтесь далі.

Я бачу все і всіх як той рентген,
Немов би люди, речі – все прозоре,
Я просто бачу й помічаю те,
Що так усі ховають від сторонніх.

Мені не перепона гри бар’єр,
Яку у маску істини вдягають.
Я бачу зовсім інший інтер’єр,
А що я бачу, то вже не вгадають.

Прислухайтесь до себе хоч на мить,
Так, люди бачать та не помічають.
Я наче привид, що десь осторонь стоїть,
Очі якого десь у натовпі пірнають.

Ці очі бачать прерії сердеуь,
Читають  їх немов відкриту книгу.
Я бачу все. Виставі є кінець.
Із крахом поламалася інтрига.

© Катерина Бігун