Відчуй мене! Я в тебе за спиною!
Біжу, та за тобою не встигаю…
Ти мовби й поруч, тільки так далеко,
А я стомилась - я спочити хочу.
Кричу, але мій голос в тиші тоне,
Луною розливаючись по гаю…
Не муч мене… як лід, я тану в спеку:
Хтось скаже - плачу, хтось - що мироточу.
Побач мене! Я ж тут, я зовсім близько…
Подай долоню, бо зірвусь у прірву!
Пробач мене! Я надто часто мрію,
П'яніючи від тебе, як від хмелю.
Тримай мене, бо тут зимою слизько.
А я на каблуках крокую смирно,
Боюсь упасти, але все ще вірю,
Що ти мене поставиш знов на землю.
Відчуй мене! До мене відстань - шепіт.
Зови мене по імені крізь морок!
Для мене ти - немов ковток повітря,
А хто для тебе я? Лиш тінь, напевно…
Закована і схована у склепі,
Не розумію: чи раба, чи ворог?
Відчуй мене, коли стихає вітер…
Побач мене, коли надворі темно…
Вiдчуй мене
© Copyright: Лилия Боровик, 2014
Свидетельство о публикации №114020800653
Свидетельство о публикации №114020800653
Рецензии
