Змили дощі устої,
м'ятно-гіркі настої
ріками потекли.
Земля ховає від мене
замислене небо своє,
або захищає мене.
Небо підступне досить -
хмари у серці носить,
і змінює часом колір.
Я піднімаю комір -
стишую зовнішній гамір,
ховаюся в мушлю думок.
На серці важкий замок
змусив тебе замовкнути,
а ти все за мною ідеш.
Колись усе зрозумієш,
колись воно все мине.
Забудеш мене, але...
***
© Copyright: Наталка Бойченко, 2014
Свидетельство о публикации №114020600620
Свидетельство о публикации №114020600620
Рецензии
