Обставини вкрали і волю, і долю.
Життя, як спокута за тяжкі гріхи,
Які народившись із галасу й болю,
Злетілись, як чорні голодні птахи.
Тепер ланцюги вікової провини
Тримають не тільки фізичне єство,
Думки й почуття, як коштовні перлини,
Поринули в прірву, у море, на дно.
Тоненькою свічкою згасли бажання,
І пораюсь десь механічно в багні.
Та тільки в куточку душі сподівання
Насіння сховала, як зірок вогні.
Поганий настрiй...
© Copyright: Светлана Непомнящая 3, 2014
Свидетельство о публикации №114020611851
Свидетельство о публикации №114020611851
Рецензии