Стежками. Стіжками. Обвитий нитками
Плетусь у дикунській юрбі.
Занедбане серце годую дощами
В надії дістатись Тобі...
Відхожу. Несхожий. Бо більше не можу
Від розуму душу ховать.
Благаю тебе, намальований Боже,
Не треба синів розпинать!..
Темніє. І мрії, мов очі повії,
Поглинуть первинную суть.
На пагорбах серця безсило тьмяніє
Сузір'я, що вказує путь...
Прохання
© Copyright: Александр Ноцкий, 2014
Свидетельство о публикации №114020509542
Свидетельство о публикации №114020509542
Рецензии