Scribble.. Врешт -решт

Врешті-решт, з чогось треба почати,
Через з’їхавший дах - краще видно зірки.
Як маленькій дитині табу - сірники,
А мені – твої руки і матюки,
Тому мушу тихенько мовчати.

Той, хто любить повинен вміти чекати,
Мозок діло мовить, я б чекати  змогла,
Якби не пристрасть клята і бла-бла-бла,
Просто поруч з тобою не вистачає тепла,
Щоб на двісті відсотків могла …кохати.

Якось іншим разом, давай?
Я зроблю чаю і цукру вкину дві ложки,
Ти досі закоханий, не треба й ворожки,
П*єш і говориш про новеньке авто завдовжки..
Тільки він уже холодний той чай.

Закрию за тобою двері і втечу,
Від набридлого натовпу і порад родичів,
Життя – кіно, і зал так само повен глядачів,
Моє ж – малесенька екранізація про втікачів,
Де я тобі вже цілий вік «люблю» товчу.

Я намагаюсь звести усе докупи,
Удвічі приємно брехати брехуну,
Так легко насправді порвати ту струну,
Тому я біль твою нажаль уже не проковтну,
А почуття твої для мене просто трупи.
І так вишневого кохання захотілось,
Коли на повні груди дихається з ритмом,
Приваблюють природні більш, ніж лиця з гримом,
І по життю ідеш, як з певним алгоритмом,
А про своє ти скажеш: «Знаєш, вдосталь натерпілась».

Прокинувшись, подякуй спершу мамі,
Яка чекає, коли ти десь блудиш світом,
Ти радуй її словом і навчись пекти бісквіти,
Колись бо повернувшись, чекатиме тут вітер,
На час ти не скупись, зроби хоч орігамі.

Якщо закохуватись - то з закритими очима,
Душею відчувати, інакше – то обман,
Живи, танцюй на вулицях, покурюй план,
Ти все одно зав’янеш з часом, як тюльпан,
Тянись до сонця ключицями й плечима.

Загинеш без кохання, далебі
Воно ж в житті дано лиш раз,
Сприймай його без всіх оманливих прикрас,
І пам’ятай, що всьому свій настане час,
Якщо ще бачиш прекрасне - то воно в тобі.