Офелiя

Офеліє, весни лунає пісня,
Відлуння бродить соками лози,
Вирує кров. Поглянь,  зійшлися
В танку зелені мавки в верболозі.

Сплети вінок, а чи вінець терновий,
Зривай кропиву, маргаритки білі,
Вплітай до них адоніс пурпуровий,
Персти мерця та незабудки. Хвилі

Вінок той заколишуть. Тихо-тихо
Плистиме він до острова в тумані,
Де яблуні, мов наречені вбрані
До шлюбу йдуть з зітханням журним. Лихо!

Вино причастя - гіркота спокути,
Вода холодна, наче синя крига,
Очей його. Не дай собі забути
Травневі мрії, мій безумний принце.

Чи не безумний? Що мені до того?
Престолів гра і мед солодкий помсти -
То не моє. Легкі мої дороги,
Сріблясте листя верб у довгі коси

Вплітати буду та пісень співати,
На мові тій, що ангели i діти
Із Богом… Час приходить відспівати,
Відплакати, а може й розлюбити?

1.02.2014


Рецензии
Дуже гарно. Леся Українка та Шекспір - це вже цікаво, а коли все це настільки співуче та сутінково звучить - взагалі фантастика.
Дякую.

Рататоск   04.02.2014 22:22     Заявить о нарушении
Мені здається, що саме мяке світло сутінок, з його одвічним спокоєм, здатне розсіяти морок, бо не існує ще ні дня ні ночі, чи то безумство, чи прозріння. Тут, або полетиш, або впадеш на гостре каміння.
Дякую тобі.
Юліана.

Юлиана Отступникова   05.02.2014 10:24   Заявить о нарушении
Про сутінки - дуже влучно сказано, в них є щось, що поєднує непоєднуване.

Рататоск   06.02.2014 00:20   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.