Моя кохана, чом така похмура

Моя кохана, чом така похмура,
Під тягарем буденних наших справ?
Якби я був поетом, як Сосюра,
Вуста б твої чарівні оспівав.
Якби був живописцем, як-от Реріх.
У муках творчих ніченьки та дні
Плекав би образ милий на папері.
Лишав би свій екстаз на полотні.
Якби був вояком, як Македонський,
Заради тебе, ластівко моя,
Завоював би флот весь Чорноморський
І крейсера б назвав твоїм ім'ям.
Якби щось знав у справі будівничій
І мав би блат на комбінаті ЗБК,
Палац би збудував для нас величний,
Що всім панам відняло б язика.
Та гумористу дуже важко часом
Сердечні проявить свої діла.
Тому я просто куплю кусень м'яса
І дам тобі, щоб шинки напекла.
А люба, вислухавши, мирно прорекла:
На твій вияв почуттів
Скажу, наймиліший:
Марно шинки захотів.
З'їси щось простіше.
Про Сосюру ти казав
В творчому ударі.
Він, напевне, більше мав,
Ніж ти, гонорарів.
Про живопис не журімось,
Я мистецтвом сита:
Нині хохмами твоїми
Вся шафа забита.
Не вояк ти, друже милий.
Дякувати долі,
Бо свої ж тебе прибили б
На ратному полі.
Щодо будівничих справ,
Я вже клопіт мала -
Коли стінку змурував,
То на мене й впала.
А тому у темну нічку
Прийди, кинь писати.
Поцілуй мене у щічку -
Ото мені й свято!